WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична система суспільства - Реферат

Політична система суспільства - Реферат

До основних функцій політичних партій у суспільстві належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу та участь у її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо.

Роль та місце політичних партій у політичній системі суспільства ґрунтовно розглянув один із найвпливовіших політологів сучасності — французький теоретик М. Дюверже [18]. Аналізуючи ці проблеми, М. Дюверже розглядає два головні питання: по-перше, наскільки політичні партії демократичні, тобто наскільки вони реально виражають і обстоюють інтереси і сподівання широких мас; по-друге, який режим є демократичнішим: партійний чи безпартійний? Даючи відповідь на перше питання, М. Дюверже підкреслює, що організація сучасних політичних партій багато в чому не відповідає демократичним принципам. Внутрішня структура цих партій в основних рисах є автократичною та олігархічною.

Постійну тенденцію до олігархізації структури й діяльності партій, до протиставлення інтересів керівників партії та рядових її членів помітив іще Р. Міхельс: "покликання організації — це завжди вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки і т. п.) містить у собі аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масові структури, спричиняє в організованих масах серйозні зміни. Відносини вождя і мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний розподіл будь-якої партії або професійної спілки на керуючу меншість та керовану більшість" [19]. Керівники сучасних політичних партій, як правило, визначаються центром або кооптуються ним. А тому в партіях фактично виникають замкнені групи, дії яких спрямовані не тільки на ізоляцію від суспільства, а й від рядових членів партії.

Така еволюція сучасних політичних партій справляє суттєвий вплив і на їхню парламентську діяльність. Її все більше визначають партійні функціонери, а не виборці. Реальне політичне життя складається так, що на виборців постійно "тисне" певна група членів партії та активістів, яка водночас у всьому підкоряється керівним органам партії. Партійні функціонери формують громадську думку у вигідному для себе напрямку за допомогою телебачення, радіо, преси та інших засобів.

Убачаючи в діяльності партії, яка діє на постійній та організованій основі, джерело формування приватного інтересу керівників, що відрізняється від інтересів решти членів партії, інший авторитет у теорії політичної партії — М. Острогорський взагалі пропонував "відмовитися від практики постійних партій, які мають своєю кінцевою метою владу і ... зберегти справжній характер партій як груп громадян, що спеціально організовані для здійснення певних політичних вимог" [20]. Обмеження діяльності партії тільки реалізацією конкретного політичного завдання, проблеми, заміна її вільною та тимчасовою асоціацією людей могли б, на його думку, запобігти неминучій олігархізації. Водночас сучасна політична партія, щоб бути впливовою в суспільстві, мусить серйозно дбати про виявлення й підготовку справжніх лідерів, здатних посісти високі посади в партії і системі влади. Брак таких лідерів обертається трагедією для партії. З цього приводу М. Вебер зазначав: якщо партія залишається без загально визнаного вождя, то "поразки наступають одна за одною" [21].

Що стосується питання про те, який режим є більш демократичним: партійний чи безпартійний, то, відповідаючи на нього, М. Дюверже доходить висновку, що за всіх своїх недоліків партійний режим усе-таки є ліпшим, ніж режим безпартійний. Режим без партій є набагато далі від демократії, ніж партійний, бо призводить до увічнення керівних еліт, створених за правом народження, багатства або посади, відкидає вікову традицію пошуку народними масами тих організаційних форм впливу на політичне життя, які б активно протистояли державі. Ось чому, на думку М. Дюверже, політичні партії були й залишаються гарантами прогресивних змін у політичному житті суспільства. А тому обмеження або навіть повне виключення політичних партій з активного політичного життя, як того бажають політики типу М. Каддафі, означало б посилення реакції в її намаганні паралізувати дію прогресивних сил у суспільстві.

Характерною ознакою 80-х років ХХ ст. стало значне зменшення впливу багатьох традиційних партій, у тому числі й комуністичних, серйозне посилення в багатьох із них відцентрових процесів: відбулася самоліквідація ряду партій, розкол у них або докорінна реорганізація. Однією з причин цих процесів стала їх бюрократизація, застарілість організаційних структур та методів партійної роботи, догматизація ідеологічних та програмних настанов, нездатність до самооновлення, невміння враховувати в політиці нові реалії. Нині керівництво й актив багатьох політичних партій проводять переоцінку цінностей, шукаючи способів модернізації партійних структур, програмних настанов, підвищення ефективності політичної роботи.

Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього політичного життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. Політичний досвід свідчить: однопартійність притаманна, як правило, політичному життю суспільства, де бракує розвинутої соціально-класової структури, функціонує відстала економіка, спостерігається низький рівень політичної культури більшості населення, а демократія перебуває в зародковому стані. Такий характер відносин у суспільстві неминуче породжує політичну пасивність громадян. Ось чому далеко не випадково в такому суспільстві формується одна партія, яка зосереджує у своїх руках не тільки функції політичного керівництва, а й адміністративно-господарські, що неминуче призводить до її злиття з державою. Саме такими були в недалекому минулому КПРС та правлячі комуністичні партії в так званих країнах реального соціалізму. Інші партії в цих країнах, якщо й функціонували, то виступали як філії при правлячих партіях. Саме в такій ролі існували демократичні партії в недалекому минулому в колишніх НДР, Чехословаччині, Польщі та в інших країнах.

Як показала політична практика, головною вадою однопартійності є гальмування економічного й соціального розвитку суспільства, сповільнення демократичних процесів його розвитку, використання партією державних методів впливу на маси. Уся влада зосереджується в руках партійно-державної бюрократії, а все це, у кінцевому підсумку, "заперечує саму партію, ставить її в становище просто непотрібної" [22]. Партія за таких умов, як зазначав відомий у минулому політичний теоретик Дж. Мілль, не може відчувати своєї "партійної ваги", оскільки на її терези "буде покладено й вагу держави" [23].

Ось чому в сучасному світі в більшості держав функціонують багатопартійні політичні системи, бо саме такі є важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює багатоманітність інтересів класів, соціальних груп та спільнот, що виявляються в політичній сфері.

Існування та функціонування суспільно-політичних об'єднань — характерна ознака будь-якого демократичного суспільства. Діяльність суспільних організацій та рухів, на відміну від державних інститутів, характеризується тим, що ці організації і рухи не мають жодних владних повноважень. Вони відрізняються і від політичних партій, бо не мають на меті оволодіння державною владою, хоча їхня діяльність за певних умов може набирати політичного характеру. Виходячи з цієї різниці, суспільні рухи та організації можна класифікувати як масові добровільні об'єднання, що виникають у результаті волевиявлення громадян на основі їхніх спільних інтересів. У демократичному суспільстві держава не втручається в їхню діяльність, хоч і регулює її згідно з чинним законодавством. Головні засади діяльності суспільних об'єднань — це добровільність, поєднання особистих та суспільних інтересів, самоврядування, рівність усіх членів, законність та гласність.

Дуже важливо в політичній практиці вміти відрізняти суспільні організації від суспільних рухів. Суспільні організації — це масові об'єднання громадян для здійснення цілей, які сягають у далеку перспективу. такі організації ухвалюють відповідний статут, а їхні підрозділи мають чітко визначену структуру.

На відміну від суспільних організацій, суспільні рухи, маючи також масовий характер, створюються переважно для реалізації ближчих цілей, а тому можуть бути структурно не оформлені і об'єднувати багато організацій з різною соціально-політичною орієнтацією. Як правило, суспільні рухи не завжди складаються з однодумців, а можуть включати групи, що об'єднуються лише на короткий час із тактичних міркувань. Таким був в Україні в недалекому минулому "Народний рух", що об'єднав тоді прихильників незалежності та реформ з різних політичних течій та організацій.

Необхідно також підкреслити, що існують форми об'єднань, в яких поєднуються ознаки суспільних організацій та рухів. Це так звані фронти, наприклад, Народний фронт, Фронт національного порятунку, Патріотичний фронт тощо.

Loading...

 
 

Цікаве