WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична система суспільства - Реферат

Політична система суспільства - Реферат

Оскільки право є мірою свободи, то, безумовно, право є водночас і мірою несвободи. Зміст міри несвободи достатньо повно розкрито в статті 29 загальної декларації прав людини: "У здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна мати тільки такі обмеження, що встановлені законом виключно з метою забезпечення необхідного визнання й поважання прав і свобод інших людей, задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку та суспільного добробуту в демократичному суспільстві".

Обмеження прав і свобод людини закріплені конституційно і виявляються в конкретних законах. Безсилля законів, зневага до них, а тим більше відкрите порушення — це шлях до несвободи, безправ'я, насилля, антилюдяності, безвідповідальності за злочини, руйнування державності.

Основними методами забезпечення відповідальної поведінки громадян у правовій державі є стимулювання, переконання, правове виховання, підвищення рівня правової культури. Ясна річ, що з профілактичною метою правова держава теж змушена впроваджувати санкції за порушення закону, застосовувати примус, але тільки в обсязі і згідно з процедурами, визначеними законами, принципами моралі та гуманізму.

Форми відповідальності держави перед особою різні. До них належить і звітність виконавчих органів перед законодавчими, і референдуми, які б оцінювали роботу або пропозиції уряду, і надання повної та вірогідної інформації громадянам з усіх питань, за винятком тих, що становлять державну таємницю. Однією з ефективних форм відповідальності є можливість судового оскарження громадянином дій посадових осіб відповідно до закону.

Такі основні принципи правової держави, що є й орієнтирами для її формування. Треба лише нагадати положення Конституції України, що побудова правової держави в Україні — це не самоціль, а життєва необхідність. Тільки правова держава зробить можливим вільний розвиток кожної особистості й усього суспільства.

3. Роль і місце політичних партійта громадсько-політичнихоб'єднань у політичній системі

У політичній cфері носіями політичної діяльності та політичних відносин є різні організації, а насамперед політичні партії [14]. Політична партія — це організація, що об'єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності — захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, вони покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям стати могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя. У тих суспільствах, де існує розвинута система політичних партій, діяльність яких базується на правових нормах, панує й політична стабільність. Суспільство за таких умов здатне цивілізовано вирішувати всі політичні проблеми, що виникають, використовуючи для цього різноманітні засоби, не боючись ані кризи, ані анархії.

Ось чому помилковими є твердження деяких політиків про те, що партії за сучасних умов не потрібні, оскільки їм на зміну, мовляв, приходять "широкі соціальні рухи". Ось як, наприклад, висловився з цього приводу лідер Лівії М. Каддафі: "партія — це сучасна диктатура, це влада частини над цілим, знецінення демократії". "належність до партій — це зрада. Причому кількість партій не міняє суті справи" [15]. Намагання протиставити політичні партії "широким соціальним рухам", як це практично робить М. Каддафі, виливається в панування жорстокого тоталітарного режиму, в якому нема не тільки політичних партій, а й самої демократії.

Процес становлення політичних партій як необхідних і впливових елементів політичної структури суспільства створює реальні можливості залучення до політики все більш широких верств населення. Ефективність функціонування партій визначає можливість їх реального впливу на політичну владу в державі.

Відомий німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди в розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності: у XVI—XVII ст. в Європі — це аристократичні групи, що об'єднували невелику кількість представників політичної еліти; у XVIII—XIX ст. — це вже політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя; у ХІХ—ХХ ст. формуються сучасні масові партії.

Зміст і сутність партій розкривається через їх класифікацію. В основу класифікації політичних партій можуть бути покладені різні критерії: соціальна база, ідеологічне обличчя, принципи організації та ін. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1) окремих класів (буржуазні, пролетарські, селянські тощо); 2) окремих соціальних верств та груп (інтелігенції, дрібної буржуазії); 3) кількох класів та соціальних груп (політичні партії, що виникають на основі національно-визвольних рухів). З ідеологічного погляду розрізняють: 1) ідейно-політичні або світоглядні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами; 2) прагматичні або партії виборчої кампанії, які не мають певних ідеологічних програм і беруть собі за мету мобілізацію можливо більшої частини електорату для перемоги на виборах. У свою чергу, серед ідейно-політичних партій можна виділити консервативні, що намагаються зберегти існуючий устрій, допускаючи лише незначні зміни; реформістські, що орієнтуються на значні перетворення існуючого устрою, але за умови збереження його засадних принципів; революційні, що заперечують існуючий устрій та ставлять собі за мету його цілковиту заміну іншим; реакційні, що орієнтуються на часткове або повне повернення до старого устрою.

За принципами організації розрізняють:

1) кадрові партії, що об'єднують невелику кількість професійних політиків та спираються на фінансову підтримку привілейованих верств суспільства;

2) масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності;

3) партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо);

4) партії, в яких немає інституту офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах;

5) парламентські партії [16]. Основні функції останніх мають багато спільного з усіма іншими. Проте діяльність парламентських партій більш різноманітна й охоплює всі аспекти парламентської діяльності: розробку стратегії і тактики виборчих кампаній та програм, здійсненню яких вони сприятимуть в органах влади; зондаж громадської думки щодо ситуації в різних регіонах і в країні в цілому; оцінку формальних та неформальних лідерів, добір і висування кандидатів та їх відповідну підготовку до участі у виборчій кампанії, а згодом і до діяльності в органах влади; ідеологічну та організаційну роботу серед населення за місцем проживання для забезпечення перемоги своїх кандидатів на виборах; вирішення технічних та фінансових питань, пов'язаних із виборчою кампанією; організацію різноманітних акцій для послаблення впливу конкуруючих партій та їхніх кандидатів; здійснення відповідного контролю за діяльністю обраних від партії депутатів та їх фракцій у парламенті, муніципалітетах і т. п. Сучасні парламентські партії характеризує наявність чіткої організаційної структури та постійно функціонуючих органів управління. Організація їхнього внутрішнього життя дозволяє діяльність різних течій і навіть фракцій усередині партії. Саме такий вид партій зараз дуже поширений у багатьох країнах світу. Парламентськими партіями можна назвати й деякі партії, що виникли в останні 2—3 роки в Україні, державах Східної Європи та СНД;

6) "кишенькові партії", — це дуже малолюдні організації, які створюються певними лідерами "під свою програму" для здійснення "вождистських" та егоїстичних намагань. Такі партії, як правило, не мають сталої соціальної бази і здійснюють свою діяльність, керуючись передовсім настановами самого лідера. У цих партіях лідери, писав один із видатних політологів минулого Р. Міхельс, "користуються таким необмеженим впливом", що впливати на членів партії можна тільки вплинувши на лідера [17].

Політичні партії розрізняються також за місцем, яке вони займають у системі державної влади. Тут можна виділити легальні й нелегальні партії, а також правлячі та опозиційні.

Loading...

 
 

Цікаве