WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична система суспільства - Реферат

Політична система суспільства - Реферат

Сучасні держави можна типологізувати і за тими функціями, які вони виконують. За цією ознакою можна виділити військову, або поліцейську державу, правову, а також соціальну державу. Військова, або поліцейська, держава характеризується гіпертрофованим розвитком і особливо великою роллю структур державного насильства — армії, військово-промислового комплексу, органів охорони порядку та безпеки. На відміну від поліцейської основне призначення правової держави полягає в розвитку структур, що забезпечують захист прав усіх членів суспільства, а також їх підкорення праву як вищій силі, рівноправність усіх громадян (як рядових, так і можновладців) перед законом. Соціальна держава свою діяльність зосереджує на проведенні активної соціальної політики, яка допомагала б пом'якшенню й запобіганню соціальних конфліктів.

Ще одним із критеріїв класифікації держави може бути географічний, суть якого виявляється у спільності історичної долі, культури народів, що населяють державу. З допомогою цього критерію можна виділити західні, східні, європейські, африканські, азіатські та інші держави.

Радикальні зміни в житті нашого суспільства та інтеграційні процеси на міжнародній арені зробили об'єктивно необхідним формування в Україні правового типу відносин як таких, що найбільше відповідають демократизації політики, економіки, соціального й духовного життя, ліквідації тоталітарного режиму, формуванню громадянського суспільства. У політиці такий курс називають формуванням правової держави.

Витоки правової держави треба шукати в античності часів Платона та Арістотеля. Теоретичні ж її концепції склалися в Західній Європі під час буржуазних революцій XVII — XVIII cт. Ідейно-теоретичним фундаментом учення про правову державу стали концепції поділу влади (Ш. Монтеск'є), народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо), держави як об'єднання людей, що підвладні правовим системам (І. Кант) тощо [13].

Які ж основні принципи правової держави можна назвати? Насамперед це принцип загального верховенства правової системи. Закони країни — це обов'язкові (нормативні) акти, що видаються вищим законодавчим органом держави (Верховною Радою) з метою регулювання найбільш значних суспільних відносин.

У правовій державі верховенство законів означає, що не тільки громадяни, а й сама держава, її органи та посадові особи, що репрезентують законодавчу, виконавчу й судову влади, діють тільки в установленому законом порядку.

Всевладність законів (їхня юридична сила) виражається також і в тому, що тільки законодавчий орган може їх скасувати або змінити.

Верховенство законів починається з верховенства Конституції країни. Це фундаментальна засада конституційного режиму, законності та правопорядку в країні, демократичного розвитку суспільства, забезпечення прав і свобод особистості. Звичайно, і конституція, і закони країни можуть відставати від життя, а відтак гальмувати суспільний розвиток. Це має бути підставою для зміни або скасування їх у встановленому (самою конституцією або спеціальним законом) порядку.

Правова держава тільки тоді може вважатися такою, коли її "підкріплено" правом на всіх стадіях її життєдіяльності: правотворчій, правозастосовній, правоохоронній, правовиховній. Правове "підкріплення" держави та її органів означає, що вони можуть діяти виключно в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Верховенство законів у всіх сферах суспільного життя (всеосяжність права) означає, що правлять саме закони, а не окремі особи, що саме закони, а не відомчі нормативні акти є актами прямої дії, головними регуляторами суспільного життя. Отже, відомчі акти не можуть бути для всього населення загальнообов'язковими. Рішення та вироки судів можуть ухвалюватися тільки на підставі законів. Порушення законів громадянином, посадовою особою або державним органом має спричиняти неминучу юридичну відповідальність.

Важливим принципом правової держави є поділ влади. Цей принцип передбачає оптимальний поділ сфер діяльності, поділ функцій і компетенцій між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів, гармонійних взаємовідносин особистості, держави, суспільства.

Найвища з трьох гілок влади — законодавча. Вона є виразником народного суверенітету у формі вищої представницької установи. Своєрідним законодавцем може бути і все населення країни, коли проводиться референдум з якогось важливого питання.

Вищість законодавчої влади пояснюється тим, що саме вона визначає правові масштаби, норми суспільного й державного життя, виражає їх у законах, верховенство яких і забезпечує пріоритет, провідну роль законодавчого органу. Демократичні вибори членів законодавчого органу (парламентарів, народних депутатів), можливість їх відкликання в установленому законом порядку створюють умови для контролю з боку народу діяльності законодавчої влади. Крім того, своєрідний юридичний контроль законодавчої влади має здійснювати комітет конституційного нагляду (конституційний суд).

Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, що їх ухвалено законодавчим органом. Виконавча влада формується представницьким органом, підконтрольна й підзвітна йому, працює на засаді та в межах дії законів. Так само мають діяти й вищі посадові особи держави, що обираються безпосередньо населенням.

Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, запроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки судом. Ні законодавча, ні виконавча влада не можуть і не повинні виступати в ролі суду. Система судових органів країни має вирішувати суперечки, що стосуються не тільки норм застосування права, а й правотворчих, законодавчих процесів. Щоб бути стримуючим фактором у системі влади, суд має бути незалежним і діяти лише на підставі закону.

Незалежність суддів та народних засідателів забезпечується встановленим законом порядком їх обрання та звільнення, недоторканністю, чіткою юридичною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів перед винесенням рішень, забороною вимагати розголошення цієї таємниці, відповідальністю за неповагу до суду або за втручання у вирішення конкретних справ, а також належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів, що має відповідати їхньому високому статусу. Вияви неповаги до суду з боку окремих осіб або громадян, які присутні на судовому засіданні, є каральними. Юридичну відповідальність передбачено також за втручання у вирішення судових справ, погрози суддям або народним засідателям, неповагу до них, невиконання судового рішення і деякі інші протиправні дії.

Одним із фундаментальних принципів правової держави є пріоритет прав та свобод людини. "Усі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах", — проголошує стаття 1 Загальної декларації прав людини (декларацію ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року). Права і свободи громадянина — економічні, політичні, соціальні, культурні — знаходять правове підтвердження в Конституції та законах, котрі водночас є і правовим гарантом їх реалізації. Пріоритет прав і свобод людини відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права починають сприймати і в нашій державі як найважливіший принцип державного будівництва. Послідовне втілення в життя цього принципу означає гарантованість законом прав людини і її основних свобод, неможливість реалізації небезпечних ідей на кшталт "права нації понад усе".

Згідно з Паризькою хартією для нової Європи кожна людина має право на свободу думки, совісті, релігії та переконань, на вільне висловлювання своїх думок, створення асоціацій, проведення легальних зібрань, на свободу пересування. Ніхто не може бути підданий незаконному арешту або тортурам чи іншим видам жорстокого поводження та покарання. Кожний має право знати свої права й діяти згідно з ними, брати участь у вільних та справедливих виборах, підлягати справедливому й відкритому суду, володіти власністю одноособово або спільно з іншими та займатися індивідуальним підприємництвом.

Ці положення Паризької хартії, багато з яких уже відображено в законодавстві нашої держави, є орієнтиром як для громадян, так і для всіх органів законодавчої, виконавчої та судової влади країни. Слід особливо наголосити, що найважливішою умовою скорішого виведення правової системи країни на рівень цивілізованих держав є підвищення правової культури громадян та посадових осіб, активні дії кожного громадянина країни для захисту своїх законних прав, свобод, честі та гідності.

Надзвичайно важливим принципом правової держави є також принцип юридичної взаємовідповідальності держави і особи. Цей принцип спрямовано на реалізацію права, законів, забезпечення стабільного правопорядку. Наскільки важливим є державне проголошення та забезпечення прав і свобод громадян, настільки важлива й відповідальність громадян перед державою та суспільством.

Loading...

 
 

Цікаве