WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична система суспільства - Реферат

Політична система суспільства - Реферат

До політичної організації (організаційного компонента політичної системи) належать держава, політичні партії, професійні спілки, кооперативні, молодіжні та інші організації й об'єднання. Усі ці організації створюються для того, щоб виражати, захищати в політичній системі багатоманітні соціальні інтереси: класові, групові, національні, молодіжні, жіночі, професійні тощо. Усе активнішим і самостійнішим елементом політичної організації стають засоби масової інформації.

Взаємодія політичних інститутів відбувається на засаді певних норм політичного життя. Найбільш важливими є правові норми: конституція, закони, які на ній базуються, та інші нормативні акти, за недотримання котрих накладаються адміністративні санкції. Велике значення для здійснення політичної діяльності мають також норми, створені суспільними організаціями для регулювання відносин усередині них, — насамперед статутні норми цих організацій.

Писані правові й статутні норми доповнюються в політичному житті неписаними звичаями та традиціями. Особливо вони характерні, наприклад, для британської політичної системи. Лейбористи будують свою програму, спираючись на давню традицію робітничого руху — традицію легальної опозиції і завжди виступають як політичні опоненти й супротивники партії консерваторів.

Політичне життя регулюється й етико-моральними нормами. Уважалося, що "політика — це брудна справа", і так було віками. Нині все більше усвідомлюється необхідність моральної поведінки у сфері політики, відбувається повернення до таких моральних рис, як совість, честь, благородство. Для політичного діяча чесність — це насамперед єдність слова і діла, а благородство — це толерантність (терпимість) та повага до чужої думки (в тому числі й до думки політичних опонентів), висока персональна відповідальність за свою діяльність.

Функціональним елементом політичної системи суспільства є політичний режим. Політичний режим — це способи й методи здійснення політичного владарювання, порядок взаємовідносин громадянського суспільства та політичної влади [5]. Він включає спосіб і порядок формування представницьких установ, взаємовідносини законодавчої та виконавчої влади, центральних і місцевих органів, умови діяльності політичних партій, суспільних організацій, масових рухів, правовий статус особистості, порядок функціонування правоохоронних органів. На політичний режим впливають рівень політичної стабільності суспільства, співвідношення соціальних сил, історичні та соціoкультурні традиції в суспільстві. Ці фактори покладено в основу типології політичних режимів.

Класифікувати політичні режими намагалися і представники української політичної думки. Так, у своїх "Листах до братів-хліборобів" В. Липинський виділяє три типи політичних режимів: 1) демократія з республікою; 2) охлократія з диктатурою; 3) класократія з правовою — "законом обмеженою і законом обмежуючою" — монархією [6].

У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні. Демократичний режим — це найбільш прогресивний політичний порядок, оскільки він створює умови для справжньої свободи особистості, її творчості й самовизначення в усіх сферах діяльності. За умов демократичного режиму "індивіди домагаються влади для прийняття рішень засобами конкурентної боротьби за голоси народу", отже, "демократія є правлінням політика" [7].

Нині демократичний режим панує в багатьох країнах світу. Ось лише деякі характерні його ознаки: виборність в органи державної влади, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, широкий спектр прав та свобод громадян, захист та гарантування цих прав, діяльність недержавних суспільно-політичних організацій як рівноправних партнерів держави, політичний плюралізм, гласність, широкі можливості для особистості впливати на процес прийняття та здійснення політичних рішень.

Авторитарний режим базується на безумовному підпорядкуванні владі. Заміна керівних кадрів здійснюється через кооптацію, а не передвиборну конкурентну боротьбу між кандидатами на відповідальні державні посади. За таких режимів немає (або вони ігноруються) встановлених законом процедур, унаслідок чого припинення та передавання влади часто є результатом насильства, конфронтації, а не інституціоналізації [8]. За такого режиму неподільно панує виконавча влада. Парламент хоч і зберігається, але, як правило, значну частину його призначають, а не обирають. Він перетворюється на дорадчу установу при голові держави, котрий у більшості випадків сам посідає всі ключові державні посади. Основні методи державної діяльності — накази й команди. Особистість утрачає здатність до самостійності суджень та дій, сліпо підкоряючись авторитету.

Найбільш реакційним режимом є тоталітарний [9]. Це насильницьке політичне панування групи "вибраних", яких очолює "вождь" (фюрер, дуче). Основні ознаки цього режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

У політику люди (суб'єкти політики — особистості, соціальні групи, верстви, класи, народності, нації) завжди привносять частину свого внутрішнього світу, надій, сподівань, інтересів, уявлень про сенс життя та щастя. Це виявляється в політичній культурі (в політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичних платформах і програмах, у політичних рішеннях, у політичній поведінці). Політична культура — надзвичайно важливий компонент політичної системи, оскільки світ політики не існує без людини, наділеної свідомістю. І від того, які політичні й моральні принципи (ціннісні орієнтації) вибирає особистість у процесі політичної діяльності, залежить ефективність політики, а отже, і життя суспільства в цілому, його прогрес.

Сутність політичної системи виявляється в її функціях. Беручи загалом, це можна пояснити так. Політична система відбиває стан суспільства, включаючи економічні умови його існування, соціальну й національну структуру, демографічні й економічні процеси, рівень освіти населення, стан суспільної свідомості, усе духовно-ідеологічне життя, міжнародне становище. Через політичну систему виявляються та акумулюються основні групи соціальних інтересів, визначаються соціальні пріоритети, що потім закріплюються в політиці. Наприклад, нині в Україні, мабуть, найбільш складне для політико-владних структур завдання полягає в тому, щоб за переходу до ринкових відносин знайти баланс різних соціальних інтересів.

Політична система виконує координуючу та інтегративну функції. Для забезпечення стабільності політичної системи необхідно, щоб вона, ураховуючи інтереси учасників політичного життя, суперечності, що між ними виникають, домагалася найоптимальнішого узгодження інтересів, координувала зусилля існуючих у суспільстві класів та соціальних груп, а також інтереси організацій і груп, які їх репрезентують. Політична система покликана інтегрувати різні елементи соціальної і національної структур на базі консенсусу основних цінностей та ідеалів, як їх розуміють насамперед провідні економічні й політичні сили суспільства.

У межах політичної системи відбувається весь політичний процес. Ось чому одна з найважливіших функцій цієї системи полягає в тому, щоб домагатися адекватного відображення пріоритетних для неї соціальних інтересів у політичних рішеннях, що ухвалюються, та їхнього безумовного виконання.

Отже, політична система є складною підсистемою суспільства. Її оптимальне функціонування має винятково важливе значення для життєдіяльності й нормального розвитку як суспільства в цілому, так і соціальних груп та індивідів, що складають це суспільство.

2. Держава в політичній системі суспільства

Основним компонентом політичної системи є держава, якій належить особливе місце в політичному житті суспільства. Саме держава є головним носієм політичної влади, головним знаряддям реалізації класових інтересів, головним суб'єктом і водночас головним об'єктом політичної діяльності та політичних відносин у суспільстві [10].

Тільки держава як головний інститут влади володіє правом на суверенність, тобто верховенство всередині країни, та на зовнішню незалежність. Таке становище державної влади в суспільстві випливає, по-перше, з того, що вона володіє таким засобом охорони влади, як державний апарат і, по-друге, реалізує свою волю в нормах права. Специфічна ознака державної влади виявляється в існуванні спеціальних державних службовців, у функціонуванні армії, адміністрації, судів, служби безпеки тощо. Держава — це всеосяжна організація в суспільстві і його офіційний представник. Саме держава володіє виключним правом на нав'язування своєї волі за допомогою апарату насильства — армії, поліції, служби безпеки тощо. Якщо влада неефективно використовує легітимне насильство, це може за певних умов призвести до поширення думки про право на використання насильства приватними особами та окремими організаціями. Така ситуація в суспільстві може підірвати державну монополію на насильство і призвести до неконтрольованого поширення насильницьких дій, що стане загрозою державній безпеці.

Loading...

 
 

Цікаве