WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична влада - Реферат

Політична влада - Реферат

Інша небезпека — елітарний авангардизм. До його поширення може призвести досить широко культивована в суспільстві теза про те, що народ, мовляв, не готовий до демократії. На практиці це означає, що еліта обраних, яка знає, "що треба робити", повинна "ощасливити" народ, узявши на себе всю повноту влади та очоливши демократичні зміни в суспільстві. Така ситуація цілком відповідає досить поширеній у колах радикальної інтелігенції ідеї, яка базується на абсолютизації в політиці ролі свідомої меншості. Такий елітарно-авангардистський снобізм не може не бути антидемократичним за своїм змістом. Як свідчить політична практика, народ ніколи не буде готовий до демократії, якщо його усунуто від "великої політики", а правляча еліта, постійно натрапляючи на нерозуміння народом її програм та ідей, неминуче рано чи пізно поверне від демократичної риторики до авторитаризму.

Іншим варіантом тієї ж небезпеки елітарного авангардизму є досить поширена нині ідея бажаного виходу демократів із владних структур в опозицію. Як і в першому випадку, в основі цього варіанта розвитку лежить та сама теза про неготовність народу до сприйняття програм і планів демократів. Прибічники такого підходу заявляють, що нехай, мовляв, реформи здійснюють старі кадри звичними для них та зрозумілими народу методами, а демократи, очікуючи свого часу, займуться критикою та освіченням населення. Такий заклик є переконливим свідченням слабкості деяких верств української демократії, — розгубленості певних її представників перед масштабами та складністю завдань, що постали перед суспільством. Цілком зрозуміло, що заклик до виходу в опозицію — це не що інше, як спроба знайти ідеологічне виправдання для тих, кого хвиля демократії випадково винесла нагору і хто тепер злякався труднощів. Слід мати на увазі, що не лише народ, а й авангардна еліта ніколи не буде готова до демократії, якщо в неї не вистачить терпіння й волі пройти сувору школу практичної участі в політичному житті суспільства.

Ще одна небезпека для ефективного функціонування влади — це антидержавний анархо-лібералізм. За умов розпаду тоталітарної державності досить поширеними в суспільстві стають намагання виправдати та прискорити цей процес під прапором ліберального реформізму. Прибічники цієї політичної течії вважають, що з держави треба повністю зняти функції регулювання суспільного життя. А представники найбільш радикального напряму ліберального реформізму навіть пропонують цілком відмовитися від державного регулювання і стати на шлях ринкових механізмів саморегулювання. Для "солідності" ліберально-анархістські ідеї підкріплюються посиланнями на авторитет ліберальної традиції. Посилання ці безпідставні, бо ліберальна традиція, починаючи від Т. Гоббса, Д. Локка та Монтеск'є, ніколи не була антидержавницькою. Більше того, держава розглядалася цими та іншими представниками класичного лібералізму як необхідний інструмент реалізації ліберальних цінностей та ідеалів.

Слід особливо наголосити, що ніде у світі немає саморегулювання без взаємодії з державним регулюванням. А тому для українського суспільства, де тільки робляться перші кроки з формування ринкових відносин, такі рецепти просто згубні. Як свідчить наш особистий державницький досвід, спроби деяких представників влади відмовитися від державного регулювання остаточно могли б утягнути наше суспільство в анархію та хаос.

Є ще одна небезпека для розбудови держави та функціонування влади в Україні, про яку сьогодні майже ніхто не говорить. Колись М. Драгоманов підкреслював, що багато політиків, які починали свою кар'єру з радикального напряму і навіть з барикад, ставали, зрештою, деспотами під приводом порятунку "єдиної держави", яка була необхідна, на їхню думку, для забезпечення "свободи і прогресу від замахів сепаратизму" [10]. Це звучить особливо актуально сьогодні, коли після серпневих (1991 р.) та жовтневих (1993 р.) подій у Росії на політичній арені в країнах СНД, включаючи й Україну, з'явилося чимало "рятівників Вітчизни".

Рух до сучасної демократії, її принципів і форм в Україні відбувається через боротьбу як у теорії, так і на практиці. Суперечність тут полягає, головним чином, у тому, що змінюється політична система, створюються демократичні інститути, а економічної бази для функціонування демократичного режиму немає. Демократичні зміни підтримує більшість народу, але ця довіра поступово втрачається, оскільки влада своєчасно не розв'язує актуальних для суспільства проблем. Суспільство за цих умов починає шукати як "сильної особистості", так і "винуватців" економічних негараздів і політичних невдач. Відтак виникає політична демагогія, щедра роздача обіцянок, які неможливо з об'єктивних причин виконати, оживають старі й виникають нові міфи та утопічні ідеї, люди втрачають ініціативу, чекаючи соціально-економічного дива, зростають можливості для політичного авантюризму.

Перехід від тоталітарного режиму до демократичного завжди пов'язаний з несподіванками — це конфронтація між партіями, боротьба інтересів і потреб різних верств населення. Кризу нашого суспільства можна було б подолати швидше й легше, якщо б реально функціонувала правова держава, виконувалися закони на всіх рівнях влади. Але досвід переконує, що ні влада, ні саме право не можуть бути гарантом виконання законів, коли закони не відповідають потребам та інтересам усього народу.

І все ж таки, якою б глибокою не здавалася криза, що в ній перебуває наше суспільство, на які б труднощі не натрапляла і ще натраплятиме наша молода демократія, побудова незалежної демократичної України — це реальний процес. По-перше, реалізувати таке завдання вже спромоглося багато країн. Так, успішно вийшли з кризи у післявоєнний період Німеччина, Японія, Південна Корея та багато інших держав. Їхній досвід для нас має надзвичайно велике значення.

По-друге, реформи, що проведені в Україні, хоч і не були радикальними, але вже відіграли та продовжують відігравати позитивну роль. Головний результат реформування нашого суспільства полягає в тому, що більшість уже усвідомила, що повернення назад неможливе, що треба йти далі по шляху світової цивілізації. Треба сказати, що ліквідація владних структур компартії України після 1991 року значно утруднює повернення до старих часів партійного керівництва, хоча та багатопартійна система, яка нині створюється в Україні, перебуває лише на початку свого розвитку.

По-третє, відтворення й поява перших елементів громадянського суспільства починають позитивно впливати на зміни в соціально-класовій структурі, а останні, у свою чергу, ведуть до змін у формуванні та функціонуванні владних структур і розвитку політичної системи в цілому. Як свідчить історичний розвиток цивілізованих країн, становлення громадянського суспільства відбувається складно, через подолання багатьох суперечностей суспільного розвитку. Не все в становленні громадянського суспільства буде до вподоби урядові, але й переваги такого суспільства незаперечні — різнодумність, відкритість, свобода.

Є всі підстави стверджувати, що успіхи в розбудові державності та розвитку демократії в Україні багато в чому залежатимуть від таких чинників, як формування та співвідношення різноманітних форм власності, взаємозв'язок етнічного та соціального складу населення, характер відносин між політичними партіями та рухами, форми правління, історичні та культурні традиції, рівень політичної активності та політичної культури населення тощо.

Україні ще треба пройти тривалий та тяжкий шлях до демократичного устрою, до демократичних засад функціонування владних структур. На цьому шляху не може бути жорстко детермінованого просування до демократії. Не обов'язково, щоб кожний наступний етап розвитку був більш демократичним, ніж попередній. Розбалансованість економічних, соціальних, громадянських та політичних зв'язків в українському суспільстві може призвести до непередбаченого кінцевого результату, протиборства соціальних сил на кожному з етапів. Так триватиме доти, доки цей складний процес не сформує нормальне громадянське суспільство, а на його фундаменті не постане демократична політична система з чітким розподілом гілок влади і співвідношенням владних функцій між центром та регіонами.

Література

  1. Див.: политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — с. 269.

  2. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—333.

  3. Там само. — С. 325—333.

  4. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972. — с. 190.

  5. Цит. за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — с. 88.

  6. Див.: Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — с. 7.

  7. Див.: Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — с. 6.

  8. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. — Ч. 1. — с. 257.

  9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 9. — с. 72.

  10. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. ред. Ф. М. Кирилюка. — К.: Здоров'я, 2000. — С. 20.

  11. Див. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюбка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.

  12. Див.: Политология: Энциклопедический словарь.— М., 1993. —с. 256.

  13. Freund Y. L'Essense du politique. — Paris, 1965. — p. 374.

  14. Макиавелли Н. Государь. — М., 1910. — с. 14.

Loading...

 
 

Цікаве