WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична влада - Реферат

Політична влада - Реферат

Крім того, структура влади, що склалася в колишньому СРСР, мала ще й таку особливість, що всі гілки державної влади "замикалися" на апараті ЦК КПРС [6]. А підміна державної законотворчості партійною призводила до серйозних деформацій усієї правової системи. Основне місце в системі законодавчих актів замість законів займали спільні постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР. Це призвело до розмивання нормативності актів, що ухвалювалися, до підміни чітких законодавчих формул деклараціями, закликами, гаслами, до правового нігілізму [7]. Ця структура поступово стала настільки неефективною, що спричинила кризу системи, а потім і розпад СРСР.

Нині в Україні, як і в інших державах СНД, відбувається радикальне реформування всіх сторін суспільного життя, у тому числі й політичного. У межах державної влади як цілісного організму відбувається внутрішній поділ влади з тим, щоб кожна з гілок була відносно незалежною від інших, а всі вони разом створювали систему "стримувань" та "противаг", яка гарантувала б від зловживання владою. Ось чому не випадково у статті 6 Конституції України підкреслюється: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України" [8].

Коли йдеться про поділ влади, то слід мати на увазі ту обставину, що державна влада єдина і водночас вона складається з різних гілок влади, з різними напрямками державної діяльності. Ось чому влада в суспільстві повинна: 1) забезпечувати законні права громадян, їхні конституційні свободи завжди й у всьому; 2) утверджувати право як непорушну основу суспільних відносин і підкорятися цьому праву; 3) здійснювати економічну, соціальну, ідеологічну та інші функції.

3. Проблеми формуваннята функціонування влади в Україні

Політична система, що нині формується в Україні, лише тоді стане стабільною й ефективною, коли буде здатною розв'язати низку проблем, що з них центральне місце належить організації суспільного життя та влади на демократичних засадах.

З падінням тоталітарного режиму та розпадом СРСР в Україні, як і в інших країнах СНД, розпочався досить тривалий період демократичного реформування суспільства, головними складовими якого є перехід до ринкової економіки, становлення громадянського суспільства та правової держави, формування багатопартійної політичної системи.

Перспективи розвитку демократії в Україні та становлення державності багато в чому залежать від погодження інтересів різних верств населення країни. Для цього конче потрібно, щоб самі ці інтереси об'єктивно могли бути погоджені. За раннього капіталізму, наприклад, таких передумов не існувало. Суспільство роздиралося антагоністичними суперечностями, у ньому домінувала конфронтаційна політична культура. Навіть демократія тоді характеризувалася як демократія для сильних.

У суспільствах пізнього капіталізму та посткапіталізму після тривалої історичної еволюції виникли об'єктивні передумови для погодження раніше непримиренних інтересів, для появи демократичної культури консенсусу. У цій якісно новій соціально-політичній ситуації з'явилася можливість переходу від тоталітарних режимів до демократії через досягнення соціальної згоди за умов мирного політичного процесу.

В Україні щодо цього становище є надзвичайно складним. Протягом значного періоду історичного розвитку під впливом внутрішніх та зовнішніх умов тут склалася конфронтаційна політична культура, яка й нині значною мірою притаманна українському суспільству. Конфронтація та нетерпимість постійно відтворюються в різних гілках і рівнях влади та суспільства. Як свідчить досвід останніх років, така практика не створює перспектив для функціонування демократії, а проте, поки що в нашому суспільстві бракує очевидних ознак переходу від логіки конфронтаційного протистояння до логіки погодження, компромісу між полярними інтересами.

Складність ситуації полягає в тому, що в посттоталітарному суспільстві, яке тільки-но створилося в Україні, нові політичні сили, що прийшли до влади, мають справу з поділеним суспільством. За різних умов співвідношення між частиною населення, що підтримує нову систему, і тією частиною, що тяжіє до минулого, може бути різним. Відтак існує дуже серйозна небезпека для демократичних сил, бо є лише два способи подолати існуючі суперечності: або стати на шлях насильницького придушення тієї частини населення, що не згодна зі змінами, або знайти способи співіснування за умов "системної згоди" — добровільно погодитися на функціонування в суспільстві демократичних правил і процедур суперництва різних інтересів у галузі політики.

Як переконливо свідчить історична практика, влада, що так потрібна в Україні, має бути сильною, аби забезпечити в суспільстві "системну згоду". А щодо всього іншого, то в нашій державі повинні діяти звичайні демократичні структури та інститути. Наявні нині в нашій країні суперечності перехідного періоду та пов'язана з цим нестабільність суспільної ситуації позначаються на характері й діяльності політичної влади, яка вимушена балансувати між різними політичними силами й рухами. Щоб ефективно функціонувати, влада має вміти бачити політичні реалії, тверезо оцінювати ситуацію, гнучко переходити від рішучих дій до спокійних форм буденної роботи і навпаки, уміти закріпити отримані результати, щоб своєчасно розпочати новий етап реформ. Владні структури тільки тоді ефективно діятимуть, коли у свої політичні програми зможуть увібрати всю різноманітність інтересів суспільства, подолати руйнівну конфронтаційність і створити атмосферу для конструктивного діалогу та згоди різних суспільних сил.

За сучасних умов постає надзвичайно складне в теоретичному та практичному відношенні питання: який тип політичної влади необхідний Україні, щоб вивести її з глибокої суспільної кризи? З одного боку, здавалося б, для цього конче потрібна мобілізаційна система влади, бо для виходу з гострої кризової ситуації необхідна цілеспрямована концентрація зусиль усього суспільства. З іншого — у суспільній свідомості склалося стійке уявлення про неефективність мобілізаційної системи тоталітарного характеру, що раніше існувала. Її повний крах, як довів розвиток подій у колишньому СРСР та інших так званих соціалістичних країнах, глибоко скомпрометував у народних масах саму ідею суспільної мобілізації. Отже, складність проблеми полягає в тому, щоб знайти необхідне для конкретної політичної ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади і демократичних форм організації суспільства та органічного зв'язку між ними, які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх руках зосереджено владу. Саме такий шлях вибрали представники державної влади нашої республіки, коли підписали конституційний договір між Верховною Радою та Президентом. Цей договір помітно поліпшив політичну ситуацію в Україні, сприяв зосередженню зусиль усіх гілок влади не на конфронтації, а на продуктивній роботі, на ефективному виконанні своїх функцій.

Конструктивний процес взаємодії різних гілок влади знайшов логічне завершення в підготовці та прийнятті Конституції України. Як зазначив у своїй доповіді Президент України Л. Кучма на урочистих зборах з нагоди 5-ї річниці незалежності України 23 серпня 1996 р., прийняття нової Конституції має надзвичайно велике значення: "По-перше, як гарантії незалежності, знаряддя справді реформаторської розбудови держави. По-друге, як суспільного договору, що створює принципово нові засади для утвердження стабільності в країні, морально-психологічної єдності народу, піднесення його духовності. По-третє, як механізму конструктивної взаємодії усіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України. По-четверте, як фундаментального правового регулятора, завдячуючи якому держава та суспільство перестають бути залежними від світогляду політичних діячів. По-п'яте, як засобу утвердження України у світі, створення сприятливого інвестиційного клімату для всього нашого господарського комплексу" [9].

Як свідчить світовий історичний досвід, а також практика здійснення демократичних перетворень в Україні, шлях до розбудови державності і пов'язаного з цим ефективного функціонування влади дуже складний, і на ньому суспільство повинно обминути багато небезпечних місць. деякі з них помітні вже сьогодні.

Однією з таких небезпек є надмірна концентрація влади в руках певних осіб чи окремих інституцій. За умов нинішнього ослаблення владних структур здається, на перший погляд, що підняти рівень ефективності влади можна, зосередивши її в руках органів або осіб, наділених особливими або навіть надзвичайними повноваженнями. Аргументи на користь цього є переконливими: щоб влада діяла швидко й рішуче, треба звільнити її від тривалих та емоційних дискусій у представницьких органах демократії, від численних погоджень, що можуть зменшувати дійовість та послідовність реформаторського курсу. Суспільна практика й справді свідчить, що демократичний процес пов'язаний з деякими втратами ефективності управління, бо потребує зусиль і часу для виявлення та обліку різних інтересів і думок. Ці втрати особливо великі нині в українському суспільстві, яке перебуває в початковому періоді формування демократії. Але розвиток подій в Україні та інших посттоталітарних суспільствах переконливо свідчить також, що для демократичного розвитку необхідна не концентрація влади, а її чіткий розподіл та сумлінне відпрацювання механізмів і процедур демократичного прийняття рішень та їх виконання. Без цього завжди залишатиметься можливість відновлення недемократичних, авторитарних та реставраційних процесів.

Loading...

 
 

Цікаве