WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасні ідейно-політичні течії - Реферат

Сучасні ідейно-політичні течії - Реферат

Прикладом ефективної реалізації ідей "демократичного соціалізму" може бути "шведський експеримент". Його успіх пов'язують із діяльністю Соціал-демократичної робітничої партії Швеції (СДРПШ). Суспільство, що побудоване в цій країні, на думку відомого вченого, члена СДРПШ К. Еклунда, "є ні соціалістичним, ні капіталістичним". Його змішана економіка "ближче стоїть до капіталізму, ніж до соціалізму, причому до капіталізму з людським обличчям" [8]. Першочерговим завданням шведської соціальної системи є обмеження приватного прибутку. Воно досягається з допомогою добре продуманої системи податків. Це дає змогу соціал-демократії значно поліпшувати становище в соціальній сфері, особливо в медицині та освіті, забезпечувати людям рівні "стартові" можливості, що не залежать від походження й умов життя. Успіху "шведського експерименту" сприяла політика нейтралітету, яку послідовно проводить уряд, стабільність політичної обстановки і, безумовно, тривале правління соціал-демократії.

Соціал-демократичні партії, які виникли в Україні та в інших країнах СНД, дотримуються орієнтації на класичну соціал-демократію.

Ліворадикальні концепції соціалізму. Ці концепції виражають інтереси певних верств робітничого класу, інтелігенції, особливо молоді. Останнім часом вони теж зазнали суттєвих змін. Лівий радикалізм, який донедавна був підґрунтям цих концепцій, усе більше пориває з екстремізмом, ультралівацькою фразеологією, крайньою еклектичністю. У цих доктринах починає виявлятися тверезіший підхід до актуальних проблем сучасності, висуваються прогресивні ідеї. Лівий радикалізм — це не однорідне явище, у ньому виділяються три течії: анархізм, троцькізм та екологічний соціалізм. Кожна з цих течій по-своєму трактує соціалізм.

Анархізм. Він виник майже два століття тому. Для нього характерні два провідні напрямки: анархо-індивідуалізм і анархо-комунізм. Основні ідеї анархо-індивідуалізму були сформульовані в ХІХ ст. французьким філософом П. Ж. Прудоном [9]. Ці ідеї зводилися до того, що нове суспільство має базуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава й особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступав проти держави, проти будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послугами, між дрібними власниками, в якому немає антагонізму класів та насильства, досягнуто "взаємної угоди". Це вчення, яке Прудон назвав "теорією взаємності", розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржуазного утопізму, оскільки в новому суспільстві робітничий клас повинен укласти з буржуазією "взаємну угоду".

Теоретиками анархо-комунізму були М. А. Бакунін та П. А. Кропоткін. головна мета їхнього вчення — звільнення людини від насильства. Здійснення її вони пов'язували з відмиранням держави, побудовою бездержавного соціалізму, за якого народ буде позбавлений примусу з боку будь-якої влади — політичної, економічної, духовної. Ідею К. Маркса про диктатуру пролетаріату Бакунін піддав серйозній і небезпідставній критиці. Нездійсненність марксової ідеї він пояснював тим, що весь робітничий клас одночасно бути диктатором не зможе. Диктатура поступово зосередиться в руках керуючої меншості, котра буде відстоювати не народні, а власні інтереси, захищати своє привілейоване становище [10]. Відтак неминуче станеться переродження пролетарської держави, зміцниться економічний фундамент держави "червоної бюрократії", сформується політична система, котру Бакунін назвав "авторитарним комунізмом" або "державним соціалізмом". Логічність його роздумів та правомірність висновків були підтверджені практикою казарменого варіанта централістсько-державного соціалізму в колишньому СРСР.

Замість "державного соціалізму" з його централізованим управлінням "зверху донизу" Бакунін пропонував побудувати соціалістичне суспільство, в якому буде здійснено принцип самоврядування народу, створено федеративну вільну організацію "знизу вгору" робітничих асоціацій, груп, селянських громад, земств, областей та народів. Створюється соціалістичне анархічне суспільство через соціальну революцію, яка здійснюється одночасно в усіх країнах світу.

Анархо-комуністичну теорію П. А. Кропоткін розробив на підставі широких узагальнень у галузі природничих та суспільних наук. Він виходив з того, що людство зможе організуватися у вільне самоврядування, асоціації та союзи згідно з природними законами. На засаді договору, що добровільно укладається між асоціаціями, буде створено федерацію, у котрій Кропоткін убачав "комуністичну форму співжиття". У цій федерації людину буде врятовано від державного насильства. Людина стане вільною. Приватну власність, яка породжує соціальну несправедливість, буде замінено суспільною. Здійснюватиметься принцип: "Від кожного за його силами, кожному за його здібностями". Відбудеться зближення промислової та сільськогосподарської, розумової та фізичної праці. Таким має бути суспільство "вільного комунізму" [11].

Повернувшись у Росію у 1917 р., Кропоткін вітав Жовтневу революцію. Він дав високу оцінку Радам, котрі розглядав як народні ("низові") асоціації, що самоуправляються і здатні втілити ідеали "вільного комунізму". Але скоро він змушений був переглянути своє ставлення до Рад, бо участь мас у їх діяльності все більше підмінялася диктатурою партії більшовиків. На це Кропоткін неодноразово вказував Леніну, нагадуючи, що терористи часів Великої французької революції фактично поклали цю революцію в домовину.

Теорія анархізму мала певний вплив і на міжнародний робітничий рух. На початку ХХ ст. сформувалася течія анархо-синдикалізму, котра особливо поширилася в Італії, Франції та Іспанії. В СРСР анархо-синдикалізм набув певного розвитку в пожовтневий період. Анархо-синдикалісти стверджували, що не політичні партії, а профспілки (синдикати) є ударною силою в боротьбі проти капіталізму. У соціалістичному суспільстві профспілки нібито замінять державу, організуючи обмін між вільними виробниками. Конфедерація профспілок через мережу профспілкових організацій буде спрямовувати розвиток суспільства.

Відродження анархістських течій у колишньому СРСР сталося наприкінці 80-х років. Нині вони наявні як в Україні, так і в інших країнах СНД. Платформою цих течій сьогодні є синтез різних напрямків анархізму: анархо-індивідуалізму, анархо-комунізму, анархо-синдикалізму, боротьба проти бюрократичного централізму, відомчого й партійного диктату, за звільнення особистості та суспільства через широке самоуправління народних мас. Сучасному анархо-синдикалізму притаманні риси гуманізму, індивідуальної свободи й соціальної справедливості, котрі несумісні ні з диктатурою, ні з класово-партійною винятковістю.

Троцькізм. Ця ідейно-політична течія виникла на початку ХХ ст. Основу ідеології і практики троцькізму становить теорія "перманентної революції", що заперечує можливість перемоги соціалістичної революції і соціалізму в одній країні, необхідність створення пролетарської партії, здатність робітничого класу згуртувати навколо себе непролетарські верстви і зміцнити союз із селянством.

У 30-ті роки Л. Троцький створив IV Інтернаціонал. Через 30 років ця міжнародна організація розпалася на численні неотроцькістські угруповання. Сучасні троцькісти стверджують, що активізація транснаціональних корпорацій на міжнародній арені створює необхідні умови для здійснення всесвітньої революції. Вони розглядають посилення ТНК як один з найважливіших чинників, що підтверджують правомірність висновку Л. Троцького про можливість перемоги соціалізму лише в міжнародному масштабі.

У вирішенні завдань соціалістичного будівництва неотроцькісти виходять із ідей "класичного троцькізму". Особливо великого значення вони надають висновку Л. Троцького про те, що "самими декретами" впровадити соціалізм неможливо. Для досягнення цієї мети необхідно пройти "тривалу епоху переходу", котра вимірюватиметься багатьма роками, можливо, навіть десятиліттями [12]. Це положення Троцького наближається до твердження Маркса і Леніна про перехідний період, його сутність та необхідність. Але відмінність троцькістської концепції соціалізму від марксистської полягає передовсім у тому, що Троцький уважав можливою побудову соціалізму тільки за високого рівня розвитку продуктивних сил, наявності значного промислово-технічного потенціалу [13]. Не менш важливою відмінністю є заперечення можливості створення соціалізму в одній, окремо взятій країні, яке базується на троцькістській концепції про всесвітній характер соціалістичної революції.

Нові реалії сучасного світу змусили неотроцькістів переглянути стратегію й тактику. Лівий екстремізм, що був притаманний троцькізму в 60—70 роках, поступився місцем новим формам і методам боротьби. Екстремістські методи практично пішли в минуле, зараз уся увага зосереджена на ідеологічній роботі серед мас.

У наші дні неотроцькісти стали виявляти тверезіший підхід до питань війни й миру. Вони відмовилися від колишньої антигуманної, екстремістської тези, що для знищення капіталізму необхідна "превентивна ядерна війна", стали на шлях участі в масовому антивоєнному русі, стали виявляти щиру турботу про долю людства. Така позиція пояснюється і намаганнями неотроцькістів розширити свою соціальну базу, утвердитися серед інших лівих сил, налагоджувати з ними контакти й діалог.

Зростаюча взаємодія з лівими силами сприяє виходу троцькістських угруповань з політичної ізоляції, в якій вони перебували десятиліттями, що, у свою чергу, модифікувало багато суттєвих рис троцькізму, наблизивши його до спільних позицій лівих сил.

Loading...

 
 

Цікаве