WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасні ідейно-політичні течії - Реферат

Сучасні ідейно-політичні течії - Реферат

Складність соціально-політичного устрою, органічність і цілісність суспільного життя повинні спонукувати політичних діячів до надзвичайної обачливості й обережності. Будь-які передчасні зміни, а тим більше революційний злам традиційних порядків, неминуче призводять до негативних наслідків: дезорганізації та застою в соціально-політичному механізмі, краху моральних устоїв. Ось чому розвиток суспільства не повинен виходити за межі традицій, що створені попередніми поколіннями. Еволюція соціально-політичного життя відбувається через поступове пристосування старого до нових обставин.

На соціально-політичні погляди консерваторів справили значний вплив ідеї мислителів середньовіччя — Августина і Фоми Аквінського. Це знайшло вираз у визнанні втручання бога у хід людської історії: природні права і свободи людей мають своєю основою божественну волю, а політичний устрій може вважатися справедливим тільки тоді, коли він охороняє й гарантує ці права й свободи.

Основою економічної могутності держави та її природного розвитку консерватори вважали приватну власність. Жодна людина не може бути позбавленою права й можливості купувати й накопичувати власність. Характерним для системи поглядів консерватизму було також положення про невтручання держави у відносини власності, що склалися в суспільстві, переконання в неможливості досягнення соціальної рівності і в тому, що існування суворого розмежування між класами й верствами потрібне для соціальної стабільності. Консерватори стверджували пріоритет соціального над індивідуальним, доводячи, що вихідним пунктом роздумів про природу людини, суспільства й держави має бути громадянське суспільство в цілому, а не окремий індивід. Головне, чого не сприймали і не сприймають консерватори в лібералізмі, — це чітко вираженої в останньому напрямленності на соціальне реформаторство, надто "ліберального" ставлення до законності та порядку, "вседозволеності" у галузі суспільної моралі, терпимості до відхилень від релігійних канонів.

З середини 70-х років ХХ століття несподівано для багатьох політиків, учених (та й значної частини широкої громадськості) став набирати силу так званий новий консерватизм. Спочатку це виявлялося у швидкому зростанні популярності "нових правих" (інтелектуалів-економістів, філософів, соціологів, політологів) у "поправінні" багатьох ліберальних і навіть ліворадикальних учених. Нобелівським лауреатом з економіки у 1976 році став архітектор монетаристського, антикейнсіанського напрямку в політекономії М. Фрідмен; уже в похилому віці отримує Нобелівську премію (1974 р.) і переживає злет популярності австрійський філософ і економіст Ф. фон Хайек. На неоконсервативні позиції переходять такі видатні американські соціологи, як Д. Белл та С. Ліпсет. широкої популярності набуває і ряд нових імен — І. Крістол та Мойніхен у США, Г. К. Кальтенбруннер у ФРН, А. Бенуа у Франції та багато інших.

Зміцнення позицій неоконсерватизму в науці та ідеології відбувається одночасно з посиленням відповідних ідей та настроїв у політичному житті. Особливо яскраво це виявилося в США та Великобританії, де Р. Рейган і М. Тетчер, що виступали з позицій нового, жорсткого консерватизму, досить швидко завоювали лідируючі позиції у своїх партіях, а потім і перемогли на виборах. Уже сама тільки тривалість їх перебування при владі (8 років і 11,5 років) свідчить про силу нової течії та потенціал, котрий вона мала з самого початку. Про це говорять і поняття "рейганоміка" та "тетчеризм", що міцно увійшли в політичний словник 80-х років і стали загальновизнаними символами сучасного консерватизму.

У 80-х роках сталися серйозні зміни в політичному житті країн Заходу: зміцнили свої позиції консерватори в США та Великобританії, були усунені від політичного керівництва соціалісти й ліберали у Франції, Італії та ФРН. Ідеї консерватизму та відповідні підходи до вирішення соціально-економічних проблем стали домінуючими в багатьох впливових політичних партіях західних країн: Консервативній партії Великобританії, Республіканській партії США, Ліберально-демократичній партії Японії, Християнсько-демократичному та Християнсько-соціальному союзі у ФРН (ХДС/ХСС), Італійській християнсько-демократичній партії та кількох інших. Лібералізм поступився місцем консерватизму в усіх сферах життя.

Посиленню впливу консерватизму в країнах Європи та Америки сприяло багато факторів.

Насамперед треба враховувати, що неоліберальна доктрина "суспільства добробуту" покладала в основу його розвитку швидкий прогрес техніки. Але прискорення НТП спричинило загострення екологічної обстановки, значно погіршило середовище життя людини. Відтак посилилося невдоволення політикою лібералів, помітно зріс вплив консерваторів, які обіцяли гармонізувати відносини людини з довкіллям.

Сприятливим для консерваторів став і факт посилення в західних країнах бюрократизму, котрий породжувався державою і гальмував розвиток економіки. Неоконсерватори виступили за усунення держави від управління економікою та соціально-політичною сферою, за повернення свободи ринку й конкуренції. Дотримуючись цього курсу, М. Тетчер у роки свого правління (1979—1990) послідовно здійснювала децентралізацію і приватизацію державного сектору економіки, розширення приватного підприємництва. У результаті проведення такої політики було досягнуто значних успіхів у розвитку економіки країни, підвищено життєвий рівень більшості англійських трудящих. Частка власників акцій великих підприємств збільшилася у Великобританії за 10 років з 7 до 24%. Зросла роль дрібних фірм і підприємств, що на них у кінці 80-х років було зайнято до 1/4 всієї робочої сили. На 70% збільшилася кількість осіб, які мали власне діло, але не користувалися найманою працею. Усе це свідчило про досить глибокі й масштабні зміни у сфері виробничих відносин та відносин власності. Вони привели до послаблення відчуження як власника, так і робітника від засобів виробництва, від процесу та результатів праці.

Водночас у Великобританії сталися значні зміни й у сфері політичних відносин. Помітно скоротилася кількість державних органів, кількість державних службовців зменшилася на 167 тис. (23%), деякі з державних та муніципальних служб були передані на контрактній основі приватним власникам [3].

Проте нині консерватори в різних країнах намагаються зміцнити і владні функції держави з метою відновлення довіри народів до влади, що була підірвана політикою неолібералів. Але зміцнення владних функцій має на меті відмову від ідеї рівності всіх соціальних верств суспільства, збереження в державі принципу ієрархічності. Консерватори визнають досконалою тільки таку структуру політичного управління, куди допускаються лише представники елітарних верств суспільства. Від участі в управлінні усуваються представники "простих" людей, особливо робітничого класу, через його нібито схильність до насильства.

Ясна річ, деякі соціально-політичні погляди консерваторів не зовсім "вписуються" в сучасні наукові уявлення про природу та закони розвитку суспільного життя. Проте їхній цілісний погляд на суспільство, намагання виявити його внутрішні взаємозв'язки не залишилися непоміченими суспільною думкою. Сучасну людину приваблює висока оцінка консерваторами ролі сім'ї та школи як факторів стабілізації суспільства. Такі "продукти розуму", як ядерна й хімічна зброя, сталінський та полпотівський "соціалізм", спонукають нині прислухатись до критики консерваторами просвітительської абсолютизації розуму в соціально-політичній сфері. Актуальним залишається питання і про ставлення до минулого. Відомо, що відмова від цінностей, що були створені попередніми поколіннями, нехтування традиціями народу дуже дорого коштували нашому суспільству.

Більшість виборців західних країн сьогодні підтримують консерваторів. Але це не означає відмови від благ, котрі їм дала політика "держави добробуту": безплатної освіти, доступного медичного обслуговування, пенсійного забезпечення тощо. Віддаючи сьогодні свої симпатії консерваторам, вони виступають не за демонтаж "держави добробуту", а за її дальше вдосконалення.А тому політика неоконсерваторів все більше наближається до політики неолібералів.

3. Соціалістичні політичні концепції

Марксистська соціально-політична думка. Учення К. Маркса (1818—1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) виникло в кінці 40-х років ХІХ ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармонійної, всебічно розвиненої людини — головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихильник гуманізму.

Loading...

 
 

Цікаве