WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Розвиток політичної думки в Україні - Реферат

Розвиток політичної думки в Україні - Реферат

Отже, монархічні погляди в поєднанні із засадами християнства, етики і консерватизму становлять зміст політичної концепції В. Липинського, концепції, яка лягла в основу державницького, консервативного напряму в українській політичній думці.

Особливу роль у формуванні та розвитку української політичної думки відіграли відверто націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського. Так, Д. Ткачук зауважував, що "націоналістична ідеологія — це не є штучно видумана теорія (наука)", а "цілий ряд тісно з собою пов'язаних правд..., що на їх підставі розвивається життя... і, отже, життя нації" [35]. І далі, роз'яснюючи мету і завдання цієї політичної течії, він підкреслював, що "націоналіст поборює аж до знищення усі інші фальшиві теорії", у тому числі "марксизм, інтернаціональний соціалізм..., лібералізм", які "є видумані ворогами, щоб розложити й ослабити націю, а потім віддати на поталу чужих хижаків" [36].

Інший представник цього політичного напрямку Д. Донцов підкреслює, що в українському націоналізмі набуває центрального значення головна ідея, яку він пропагував усе життя, — ідея про засадну відмінність націоналістичного світогляду від ідеалів європейського Просвітництва взагалі та його похідних у вигляді позитивізму, наукового соціалізму, наукового матеріалізму тощо. Донцов піддає жорстокій критиці майже всіх відомих українських демократів, починаючи з П. Куліша й закінчуючи М. Драгомановим, саме за їхні просвітницькі ідеали та спроби на науковому рівні аналізувати явища суспільно-політичного життя. У своїх публікаціях він намагався довести, що криза в Європі, яка в 1914 році спричинилась до початку Першої світової війни, стала наслідком визрівання національно-життєвих світів, кризою зіткнення національних воль до самоствердження, виборюванням свого місця у світі.

Націоналізм Донцов розглядав як світогляд, що є стимулом усіх людських починань і встановлює взаємини між усіма суб'єктами. Проголошуючи головним чинником діяльності людини вольовий аспект людської психіки, він підносить до рівня абсолютних людських цінностей ірраціоналізм, експансію, насильництво і фанатизм. Центральною тезою ідеології чинного, або інтегрального націоналізму Д. Донцова було поняття волі, яке в нього випливало з ніцшеанської концепції "волі до влади". Саме у волі Донцов убачав початок усіх здорових людських починань, "вічний невсипучий гін", який все перетворює в житті суспільства. Оскільки український народ довгий час пригнічувався, то такий стан нереалізованого прагнення національного самоствердження є майже постійним, а тому націоналізм набуває реального суспільного сенсу, волі до власної культури, до самостійного державницького буття.

Ось чому для Д. Донцова не стояло питання про справедливість чи несправедливість запропонованого ним "чинного націоналізму". "Боротьба за існування є законом життя. Всесвітньої правди нема... Життя признає її тому, хто викажеться більшою силою, моральною і фізичною. Ту силу можемо ми здобути лиш тоді, коли переймемося новим духом, новою ідеологією. Перед кожною нацією є ділема: або перемогти, або згинути" [37].

Ще одним представником цього політичного напрямку був М. Міхновський, який свої погляди виклав у своєрідному маніфесті, "катехізисі" самостійників — "Десять заповітів УНП":

1. Одна, єдина, неподільна, самостійна, вільна, демократична Україна, Республіка робочих людей — це ідеал української людини, за здійснення якого ти повинен боротися, не шкодуючи свого життя...

2. Всі люди — твої брати. Але москалі, поляки, мадяри й жиди — це вороги нашого народу, як довго вони панують над нами і визискують з нас.

3. Україна для українців, тому виганяй з неї всіх ворогів-зайдів.

4. Усюди й завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників і добре буде цілому твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних ідеалів.

7. Не зробися ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх: держись купи.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй із ворогами нашого народу, цим ти додаш їм сили й відваги" [38].

Аналізуючи сучасну суспільно-політичну ситуацію в Україні, треба, на жаль, зазначити не тільки деякий збіг національно-самостійницьких ідеалів певних політичних сил з украй націоналістичною ідеологією, а й наявність певних об'єктивних передумов для цього. Річ у тім, що, починаючи з проголошення Україною незалежності в 1991 р., ідейна перебудова в нашій державі здійснюється занадто повільно. Політичне керівництво держави в багатьох випадках усе ще тримається за старий ідеологічний фундамент адміністративно-командної системи. Це призводить до того, що намагання певних політичних сил швидко втілити в життя національні ідеї та цінності набувають характерної для будь-якого тоталітаризму форми прямого наказу, адміністративного втручання, тотального контролю. таких прикладів безліч, починаючи від орієнтації деяких політичних сил не на економічну користь, а на збереження національної самозамкненості. Найбільш разючі з них, зважаючи на політичну невизначеність характеру економічної перебудови в державі (згадаємо лише відомий вислів одного з колишніх українських прем'єр-міністрів про необхідність визначитися, який суспільний устрій ми будуємо), трапляються не тільки в політичному й економічному житті, а й у культурному та художньо-творчому процесах. Нові чиновники, передовсім з питань культури, раз-у-раз намагаються силоміць нав'язати гуманітарній та творчій інтелігенції своє бачення суспільства, використовуючи типові більшовицькі методи звинувачення в ідеологічному саботажі та недостатній лояльності. Нинішня політична практика в Україні на багатьох прикладах підтверджує влучну характеристику одного з провідних дослідників націоналізму І. Лисяк-Рудницького, що "український націоналізм підходить під поняття тоталітарного руху: націоналізм прагнув охопити своїм впливом усе життя українського народу в усіх його виявах... Націоналістичний рух не обмежувався суто політичними завданнями, а намагався керувати культурним процесом" [39].

Література

  1. Див.: политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — с. 269.

  2. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—333.

  3. Там само. — С. 325—333.

  4. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972. — с. 190.

  5. Цит. за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — с. 88.

  6. Див.: Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — с. 7.

  7. Див.: Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — с. 6.

  8. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. — Ч. 1. — с. 257.

  9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 9. — с. 72.

  10. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. ред. Ф. М. Кирилюка. — К.: Здоров'я, 2000. — С. 20.

  11. Див. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюбка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.

  12. Див.: Политология: Энциклопедический словарь.— М., 1993. —с. 256.

  13. Freund Y. L'Essense du politique. — Paris, 1965. — p. 374.

  14. Макиавелли Н. Государь. — М., 1910. — с. 14.

Loading...

 
 

Цікаве