WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка нового та новітнього часу - Реферат

Політична думка нового та новітнього часу - Реферат

Видатними представниками політичної думки є французькі теоретики Раймон Арон та Моріс Дюверже.

Однією з центральних проблем наукової творчості Р. Арона (1905—1983) було питання про поділ влади в суспільстві. Поділ влади, або, за визначенням французького політолога, дисперсія — "розпорошення" влади поміж багатьма суб'єктами справляє неоднозначний вплив на політичне життя суспільства. Так, з одного боку, поділ влади посилює демократичні тенденції в суспільстві, запобігаючи створенню умов для її концентрації в руках невеликої групи осіб, або в руках правлячої еліти, з іншого — "розпорошення" влади веде до зростання впливу й авторитету вищих її представників, і передовсім тих, хто бере на себе відповідальність за остаточне прийняття політичних рішень.

Ця обставина, на думку Р. Арона, робить дуже актуальним питання про персоналізацію політичної влади, яка в політичному житті країн світу набирає універсального характеру. в ядерну епоху роль політичних лідерів-особистостей надзвичайно зростає. Якщо в демократичних, плюралістичних суспільствах ця роль, як правило, урівноважується "розпорошенням" влади, то в тоталітарних країнах вона може набрати форми тиранії.

Найбільш впливовим французьким політологом є нині Моріс Дюверже (народ. 1917). Однією з центральних проблем його творчості є проблема демократії. Вивчаючи її, Дюверже намагається серйозно осмислити й проаналізувати відповідний політичний досвід демократичного розвитку західних країн. Дослідження цього питання привело французького політолога до висновку, що західні країни живуть за умов плутодемократії, тобто за умов такого політичного правління, коли владою володіють одночасно і народ (demos), і багатство (plutos).

Але таке політичне правління — це тільки псевдодемократія, яких би політичних форм воно не набувало. Справжня демократія, на думку М. Дюверже, — це дещо інше: більш скромне й більш реальне. Така демократія визначається через "свободу для народу та для кожної частини Народу", як це записано у французькій конституції 1793 р. "Свобода не тільки для привілейованих через народження, примху долі, посаду, набуту освіту, — але реальна свобода для всіх, що зумовлює більш високий рівень життя, освіти, соціальної рівності та політичної рівноваги" [16].

ХХ століття — століття небачених раніше за своїми масштабами та глибиною соціальних конфліктів. Політична наука не залишила цих проблем на узбіччі: існує спеціальний напрямок політології — теорія конфліктів. Найбільш вагомий внесок у її розробку належить Л. Козеру, Р. Дарендорфу та К. Боулдінгу.

Л. Козер стверджував, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що соціальні конфлікти мають позитивне значення для функціонування суспільних систем та їх зміни. Свою концепцію, що отримала назву "концепція позитивно-функціонального конфлікту", він будував як доповнення до класичних теорій структурного функціоналізму. Козер намагався обґрунтувати позитивну роль конфлiкту для забезпечення суспільного порядку й урівноваженості певної соціальної системи. "Стабільність усього суспільства, — на думку Козера, — залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин та типу зв'язків між ними. Що більше різних конфліктів перетинається в суспільстві, то складнішим є його поділ на групи, і відповідно важче створити єдиний фронт, котрий поділяв би членів суспільства на два табори, які не мають жодних спільних цінностей та норм. Отже, що більше незалежних один від одного конфліктів, то буде ліпше для єдності суспільства" [17].

Р. Дарендорф — німецький соціолог та політичний діяч — розглядає конфлікт як перманентний стан соціального організму. Не наявність, а брак конфлікту, стверджував Дарендорф, є чимось дивним та ненормальним. У кожному суспільстві завжди наявні дезінтеграція і конфлікт. "Усе суспільне життя є конфліктним, оскільки воно змінюється. У людських суспільствах не існує стабільності, оскільки немає в них нічого стійкого. А тому саме в конфлікті можна знайти творче ядро будь-яких співтовариств і можливість свободи, а також засоби для раціонального опанування соціальних проблем та контролю над ними" [18].

Американський політолог та економіст К. Боулдінг, автор "загальної теорії конфлікту", намагався створити цілісну наукову теорію конфлікту, описуючи в її межах усі явища живої й неживої природи, індивідуального та суспільного життя. У книжці "Конфлікт та захист. Загальна теорія" Боулдінг зазначив, що "всі конфлікти мають спільні елементи і спільні зразки розвитку, і саме вивчення цих спільних елементів може репрезентувати феномен конфлікту в будь-якому його специфічному вияві" [19]. Це положення несе основне методологічне навантаження в загальній теорії конфлікту.

На завершення розгляду цього питання зазначимо, що надто тривале ігнорування проблематики соціального конфлікту в нашому суспільстві призвело до того, що суспільні науки виявилися не готовими запропонувати державним і громадським інститутам, окремим політикам ґрунтовного теоретичного аналізу феномену конфліктності та практичних рекомендацій з регулювання процесу розвитку конкретних конфліктних ситуацій. За таких умов надзвичайно актуальним стає завдання максимального освоєння нагромадженого світовою науковою думкою теоретичного багажу в галузі конфліктології, а також прискореного розвитку власних досліджень. Це тим більш важливо, що нині Україна, як і інші країни СНД, є унікальною лабораторією, де проблематику конфлікту можна досліджувати на багатющому фактичному матеріалі.

Отже, ми вже з'ясували, що політична наука посідає особливе місце в системі зарубіжного суспільствознавства. Це — самостійна гуманітарна дисципліна з високим ступенем професіоналізму та спеціалізації. Вона сприяє розробці стратегічних політичних настанов для внутрішньої та зовнішньої політики, досліджує ті фактори, котрі забезпечують стабілізацію політичного життя суспільства. Зрозуміло, що наш огляд тенденцій розвитку сучасної політології не є вичерпним. Політичні проблеми продовжують існувати, життя неухильно йде вперед і породжує все нові й нові політичні явища та процеси. Усе це уможливлює висновок, що соціальні умови для розвитку політичної науки не зникнуть і в політичної теорії майбутнього є надзвичайно великі перспективи.

Література

  1. Див.: политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — с. 269.

  2. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—333.

  3. Там само. — С. 325—333.

  4. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972. — с. 190.

  5. Цит. за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — с. 88.

  6. Див.: Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — с. 7.

  7. Див.: Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — с. 6.

  8. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. — Ч. 1. — с. 257.

  9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 9. — с. 72.

  10. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. ред. Ф. М. Кирилюка. — К.: Здоров'я, 2000. — С. 20.

  11. Див. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюбка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.

  12. Див.: Политология: Энциклопедический словарь.— М., 1993. —с. 256.

  13. Freund Y. L'Essense du politique. — Paris, 1965. — p. 374.

  14. Макиавелли Н. Государь. — М., 1910. — с. 14.

Loading...

 
 

Цікаве