WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка нового та новітнього часу - Реферат

Політична думка нового та новітнього часу - Реферат

З досліджень Г. Лассвелла випливає, що існує певний зв'язок між психологічним типом особистості і виконанням нею відповідних політичних ролей. Так, наприклад, людина, що належить до певного психологічного типу, може ефективно виконувати функції політичного адміністратора і водночас бути поганим теоретиком. А людина іншого психологічного типу може виступати як глибокий теоретик і навіть чудовий агітатор, але не виявляти жодних адміністративних здібностей. З цього приводу відомий польський політолог Єжі Вятр підкреслює, що "в реальному політичному житті ключем до успіху часто виступає такий добір політичної керівної групи, коли окремі її члени виконують функції, що якнайліпше відповідають типам їхніх особистостей" [10]. Запропонована Г. Лассвеллом класифікація психологічних типів особистості також ураховує особливості психіки політичних лідерів. Так, наприклад, на думку американського політолога, "вождями-агітаторами" рухає почуття провини. Вони "шукають собі полегшення за допомогою таких механізмів, як обвинувачення інших" [11]. Ідеологічні лідери — це індивіди, котрі пережили в дитинстві катастрофу багатьох надій. Психологічна особистість, що марить лідерством, як підкреслює Лассвелл, також часто намагається прийти в політику. "Викинуті з політики шукачі влади мають можливість виходу в бізнес, профспілки, організовану злочинність, де вони можуть сподіватися ... панувати над іншими" [12]. На думку Г. Лассвелла, для таких суб'єктів не має значення, як і де вони стверджуватимуться, головне для них — мати владу над людьми.

Значний вплив на політичну думку нашого століття справив фрейдизм. Хоч більшість політологів уважають спірним пояснення всіх соціально-політичних відносин перетворенням форм сексуальних імпульсів, але психоаналітична методологія безумовно дає чимало корисного, якщо її використати для дослідження проблем "лідер — маса", "лідер — група" тощо. Ідеї З. Фрейда знайшли продовження й зазнали певної модифікації в працях, наприклад, американського вченого Е. Фромма (1900—1980).

На відміну від Фрейда, котрий вивчав позасоціальні особливості індивіда, Фромм виходить з тези про первісне існування в людському суспільстві соціалізованого індивіда. У центр уваги він ставить аналіз потенційних людських якостей, що виявляються в процесі "пристосування" людини до конкретної соціально-економічної діяльності.

Людина є вільною, за Фроммом, тільки на рівні її антрополого-екзистенціальної ситуації, але соціально-економічні умови протягом історії перешкоджали (перешкоджають і досі) наповненню її життя сенсом повнокровного буття, щоб прожите воно було "по-людському". За таких умов життя для конкретного суб'єкта починає втрачати сенс, усе більша кількість людей зазнає неспокою та відчаю. Отже, соціальна дійсність сучасного суспільства через систему прямих і опосередкованих заборон та пригноблень породжує "хвору" людину. Ясна річ, ідеться не про клінічну психічну хворобу, а про соціальну анормальність, бо, не будучи клінічно хворою, людина фактично стає невротиком. Дуже переконливо це продемонстрував Е. Фромм у книжці "Втеча від свободи" (1941).

На її читачів справив велике враження психологічний аналіз передумов становлення й формування фашистської системи в Німеччині. Аналіз цей не втратив актуальності й сьогодні, хоча нас зараз він цікавить у дещо іншому аспекті. Про це говорив і сам Фромм, коли підкреслював, що будь-якому суспільству необхідно мати на увазі небезпеку, що виходить з особливостей людського характеру, а саме "готовність сприйняти будь-яку ідеологію і будь-якого вождя за обіцянку гарного життя, за пропонування політичної структури та символів, що надаватимуть життю індивіда якусь видимість сенсу і порядку" [13]. Відчай знедолених стає живильним середовищем для тоталітарних режимів. Люди "не можуть без кінця перебувати в стані "свободи від"; якщо вони не в змозі перейти від свободи негативної до свободи позитивної, вони намагаються позбутися свободи взагалі" [14].

Дуже чітка психологічна картина механізмів утечі від свободи спостерігалася в Німеччині 20—30 рр. Характеризуючи ситуацію в країні напередодні приходу фашистів до влади (поразка Німеччини у війні, революція 1918 р., що скинула монархію, а потім поразка революції, інфляція, що проковтнула вже до 1923 р. всі заощадження представників багатьох соціальних прошарків, велика депресія, що почалася 1929 року, руйнування основ сім'ї і як наслідок — повна зневага молоді до авторитету батьків тощо), Фромм переконливо показав, як за цих об'єктивних умов психологічні бажання мати сильну владу і твердий порядок, що визріли в масах, були задоволені обіцянками нацистів, лідери яких уміло керували масами, граючи на найнижчих людських інстинктах і "звільняючи" маси від відповідальності за ідеї та дії тоталітарної держави.

Е. Фромм справедливо звертає увагу на те, що терор і демагогію нацистів та апатію німецьких мас, які мали своїм наслідком установлення фашистського режиму, не можна пояснити тільки економічними, соціальними й політичними причинами. І сам Фромм, і деякі інші західні дослідники зазначали, що за цим стояли ще й відомі історичні колізії національного життя німецького народу. Взагалі національна психологія, національна ментальність будь-якого народу відіграє і буде відігравати вагому роль у процесі його соціально-економічного розвитку, і роль ця, на жаль, не завжди є прогресивною.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що певна ейфорія нашого суспільства від зняття заборони з тези про пріоритет загальнолюдських цінностей над державницькими та класовими, потребує уважного ставлення до пересторог Е. Фромма. Повернення в цивілізований демократичний світ відкриває можливість приєднатися до загальнолюдських цінностей свободи, моралі, гуманізму. Водночас ми повертаємось зовсім не в ідеальний світ, бо в ньому немало й негативних людських цінностей, негативних соціальних процесів. Значно частіше, ніж на "однакові можливості для всіх" ми натрапляємо на брутальність, зухвалість, приниження людської гідності. Звідси і реалії нашого повсякденного життя — "втеча" від рішучих дій, ухиляння від особистого вибору, безвідповідальність, апатія і майже тотальна орієнтація на споживання.

Тверезий аналіз Е. Фромма показав, що сучасне суспільство здатне або грубо й силоміць, або тихо й непомітно викорінювати людське в людині і що кінець-кінцем деградація людини може стати необоротною. Не потрібно ідеалізувати будь-яке суспільство, не треба забувати про небезпеку, котру може нести людству прогрес. Саме про це свідчать твори видатного німецького й американського вченого Е. Фромма.

Одним із найвпливовіших представників американської політичної науки був також Ганс Моргентау (1904—1980) — провідний теоретик США із зовнішньополітичних питань.

Підкреслюючи, що національні інтереси є головним рушієм зовнішньої політики будь-якої держави, Моргентау, ясна річ, особливу перевагу віддавав американським національним інтересам. На його думку, необхідно було вживати всіх можливих заходів для забезпечення політичного лідерства США в Європі та балансу сил у Європі та в Азії.

Обґрунтовуючи концепцію національних інтересів, Г. Моргентау великого значення надавав силі. Політика, на думку американського вченого, ніколи не зможе бути ефективною, якщо її не підкріплено економічною, військовою та політичною силою. Ось чому досягнення могутності й сили, згідно з Моргентау, є головним завданням і визначальною рисою держави.

Проте треба віддати належне американському вченому: він надзвичайно реалістично підходив до осмиcлення місця силового чинника в ядерну епоху. Дослідник постійно підкреслював небезпеку того, що мислення людей, їхні соціальні, політичні та ідеологічні інститути залишилися на рівні доядерної епохи. Відтак загальний висновок, який робить Г. Моргентау, звучить над-звичайно переконливо: "Будь-яка спроба, незалежно від її винахідливості та далекоглядності, що спрямована на встановлення жорсткого зв'язку ядерної могутності з цілями та методами державної політики, може звести її нанівець надзвичайною руйнівною силою ядерної зброї" [15]. З цього випливає й побажання Моргентау ядерним державам: замість пристосовувати ядерну могутність до цілей та методів державної політики, необхідно самі ці цілі й методи пристосувати до потенційних можливостей ядерної могутності.

Loading...

 
 

Цікаве