WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні ідеї стародавнього світу, середніх віків і відродження - Реферат

Політичні ідеї стародавнього світу, середніх віків і відродження - Реферат

Цікаво, що в проекті афінського мислителя вже закладені елементи майбутніх тоталітарних режимів, коли всі сторони життя суспільства та особи регулюються й контролюються державою. Але, заперечуючи особистість, Платон заперечував і егоїзм особистості. Він уважав, що розвиток людства залежатиме в кінцевому підсумку від змін у характерах людей, від виховання нових людських якостей.

Величезну роль в історії соціально-політичної думки відіграв інший античний мислитель — Арістотель (384—322 рр. до н. е.). Учень та прихильник Платона в перший період свого життя, він побачив вразливі місця в системі ідей учителя й піддав їх ґрунтовній критиці. До нашого часу дійшло багато його творів, в яких викладено майже весь обсяг соціально-політичних знань стародавніх греків [4].

Арістотель розглядав державу, яку він певною мірою ототожнював із суспільством, як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і вона може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Державу, стверджував Арістотель, створено не угодою між людьми, а природним шляхом. Вона виникла історично із сім'ї та поселень як найбільш досконала форма спілкування людей. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, а й у тому, щоб не дозволяти людям чинити несправедливість, допомагати задовольняти матеріальні потреби. Служіння спільному благу було для Арістотеля критерієм досконалості державної форми, а найліпшою формою держави він уважав так звану політею (правління більшості в інтересах усіх).

Арістотель, як і Платон, — теоретик рабовласницької держави. Нерівність, на його думку, одвічно притаманна людському суспільству. Сама природа влаштувала так, щоб одні були народжені рабами, а інші — вільними. Рабство Арістотель розглядав як обов'язкову умову існування суспільства, оскільки воно, звільняючи частину людей від виснажливої праці, дає їм змогу брати участь в управлінні державою та створювати духовні цінності. Але мислитель не прийняв платонівського проекту ідеальної держави. Він заперечував "розчинення" окремої людини в суспільстві, обстоював права окремого індивіда та окремої сім'ї.

Арістотель — прихильник приватної власності, бо тільки вона, на його думку, може примирити та об'єднати всіх членів суспільства. У державі Арістотель виділяв три класи громадян: дуже багатих, дуже бідних і тих, що займають проміжне становище. Добробут держави забезпечується тоді, коли її дії зорієнтовано на середню верству вільних громадян. Там, де ця верства достатньо велика, досягається найбільша стабільність життя, бо в такий спосіб послаблюються суперечності між бідністю та багатством (пор. з поняттям "середній клас" сучасних політологів).

Проте суспільно-політичний ідеал Арістотеля ще не виходить за межі рабовласницької республіки, де громадяни — греки мали б бути рабовласниками, а інші народи — постачати рабів.

2. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В ЕПОХУСЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ

Вплив античної соціально-політичної думки позначився передовсім на політичних ученнях середньовіччя та Відродження. Після розпаду рабовласницького устрою в Західній Європі виникло феодальне суспільство, основними класами якого стали поміщики та селяни.

Помітну роль в епоху феодалізму відігравало духовенство. Воно було великою економічною, політичною та ідеологічною силою. Це сталося тому, що за умов великої феодальної роздробленості (V—X ст.) католицька церква, маючи чітку ієрархію й стійкі догмати, справляла значний вплив на все духовне життя середньовіччя. Соціально-політична думка не була винятком. Її розвиток в основному здійснювався зусиллями релігійних діячів.

Головним у комплексі соціально-політичних ідей раннього середньовіччя стало вчення "отців" та "вчителів" церкви: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Ніського та інших про безплідність земного існування, про марність та даремність людських зусиль. Пропагувався аскетизм, висувалася ідея покори владі, а за це обіцялося царство небесне на тому світі.

Підґрунтям соціально-політичних уявлень тієї доби була релігійна настанова про те, що земне життя є лише блідим відбитком небесного. Не зважаючи на поділ суспільства на багатих та бідних, релігійні мислителі наполягали на можливості справжнього братерства людей во Христі. Перед Христом, казали вони, втрачають своє значення багатство, освіченість, суспільне становище та привілеї. Гасло рівності перед богом прикривало фактичну нерівність у суспільстві.

Найбільш видатними соціально-політичними мислителями середньовіччя були Аврелій Августин, пізніше названий "блаженним", та Фома Аквінський.

Августин (354—430) — один з отців західнохристиянської церкви. Про свої духовні пошуки мислитель розповів у творі під назвою "Сповідь".

Основна риса соціально-політичних поглядів Августина — обґрунтування та виправдання нерівності в суспільстві. Багатство одних і бідність інших він пояснював зіпсованістю природи людини в результаті гріхопадіння перших людей. Становище людини в суспільстві, за Августином, запрограмоване на небесах. Звідси — висновок про неправомірність революційних виступів народу проти устрою "гармонійної нерівності".

У своєму вченні Августин намагався дати всесвітньо-історичну картину розвитку людства. Він слідом за старогрецькими стоїками обґрунтовує ідею єдності людського роду, що походить згідно з біблійними оповідями від "прабатьків" — Адама та Єви.

Іншим важливим елементом учення було розуміння історії людства як боротьби "двох градів", "двох держав": "града божого", що складається з божих оборонців, та світської держави — "великої розбійницької організації", у котрій прагнуть матеріальних благ та визискують праведних. Кінець-кінцем, уважав Августин, хід історії забезпечить перемогу "божої держави" над світською. Високий авторитет Августина в християнських колах західноєвропейського середньовіччя і був пов'язаний з ідеєю про необхідність підкорення світської влади церкві.

Інший видатний мислитель — Фома Аквінський (1225—1274) — жив у період пізнього середньовіччя і був найбільш впливовим богословом у Західній Європі тієї доби. У 1323 році він був причислений до лику святих римсько-католицької церкви, а вчення Фоми Аквінського було визнано згодом офіційною ідеологією католицизму.

Погляди Фоми Аквінського на суспільство сформувалися під впливом Арістотеля. Як і грецький філософ, Фома говорив про необхідність ставити на перший план інтереси держави. Відповідно до християнської традиції, що склалася, він розглядав соціально-політичні відносини як відображення небесного божественного порядку. Суспільство має складатися з різних верств: більшість людей мусять займатися фізичною працею, а меншість — розумовою, а також керувати суспільством. В інтересах суспільства кожна людина має безвідмовно виконувати свої обов'язки, бо їх установлено богом.

Фома Аквінський жив у епоху, коли католицька церква, яку очолював папа, мала величезну владу. Ураховуючи те, що в цей період розпочався процес створення національних держав, він висловлював думку, що держава є божественним установленням. А найліпшою найприроднішою формою світської влади він уважав монархію.

Проте, хоч влада і має божественну природу, Фома Аквінський допускав ситуацію, коли зловживання владою, надмірні утиски дають народу право на опір тирану і навіть на його насильницьке повалення.

У соціально-політичних ученнях середньовіччя знайшли відображення такі явища в суспільному житті, яких не знала античність. Це сприяло виникненню деяких нових наукових ідей: єдності людської історії, прогресивного розвитку людського суспільства (на відміну від циклічного розуміння такого розвитку в період античності), моральної рівності людей тощо. Знання поглядів на соціальне життя в середні віки дає змогу ліпше зрозуміти сучасні соціальні вчення християнства.

Дальший період історії соціально-політичної думки пов'язано з формуванням і розвитком капіталізму в Західній Європі. Становлення й розвиток капіталістичних соціальних відносин дали новий поштовх інтенсивній розробці соціально-політичних ідей. У XIV—XV ст. в соціально-економічному та культурному житті Західної Європи відбулися великі зміни. В Італії, а згодом і в інших країнах, стали виникати елементи капіталістичного способу виробництва. На зміну панівному класу феодалів приходить новий клас — буржуазія. Нові форми господарських відносин та нові суспільні класи привели до появи нових думок та ідей.

Loading...

 
 

Цікаве