WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Світовий політичний процес - Реферат

Світовий політичний процес - Реферат

Розвиток всесвітнього господарства відбувається через інтенсифікацію регіональних зв'язків. Із середини 50-х років будується "єдина Європа". Сьогодні Західна Європа стала спільним економічним простором з єдиною валютою, без кордонів і митниць, з наднаціональними політичними установами. Подібні, але менш просунуті процеси економічної інтеграції відбуваються в інших частинах світу — Латинській Америці, Арабському Сході, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

У середині 80-х років з'явилася концепція "загальноєвропейського дому" як розвиток французької формули "Європа від Атлантики до Уралу" [6]. Суть цих доктрин полягає в тому, що всі держави континенту взаємозалежні, пов'язані тісними зв'язками в економічній і науково-технічній сферах. Європейські народи об'єднує й історико-культурна цілісність. В останні роки ще однією сферою, яка тісно пов'язала європейські держави, стала загальна екологічна безпека. "Загальноєвропейський дім" не означає самоізоляції, автаркії континенту. Усі держави світового співтовариства повинні зміцнювати співробітництво. Додатковим внеском у розвиток цілісності, взаємозалежності світу виступає "євразійська" ідея про поглиблення співробітництва Європи та Азїї, що її було сформульовано в 1991 році. На базі регіональної інтеграції, формування планетарної економіки діють глобальні тенденції соціального, політичного й духовного розвитку.

Прогрес всесвітнього господарства став наслідком новітнього етапу НТР — "комп'ютерної (інформаційної) революції". На початку 80-х років у передових країнах відбулося масове впровадження електронно-обчислювальної техніки (ЕОТ) у промисловість, управління, побут — розгорнулась і триває справжня "комп'ютерна революція", а відтак і глибокі зміни в соціально-класових зв'язках суспільства.

Оволодіння комп'ютерною технікою потребує якісно іншої кваліфікації робітника. Уже на початку 80-х років середня тривалість підготовки робочої сили на заході становила майже 14 років. Вища і середня спеціальна освіта стала базовою для багатьох професій. У США її мають 50% торгових і 40% конторських службовців, 24% кваліфікованих робітників, 33% робітників сфери послуг.

Підвищення рівня освіти та кваліфікації впливає на співвідношення розумової й фізичної праці. Розмиваються класові кордони, формуються перехідні міжкласові групи, зростає внутрішньокласова стратифікація. Практично неможливо визначити, чи належать трудящі із середньою спеціальною освітою, що працюють на ЕОМ, до робітничого класу чи до технічної інтелігенції.

Ускладнення соціальних зв'язків зумовлене й появою нових форм власності — групової, колективної, акціонерної, розвитком дрібного й сімейного підприємництва, домашньою та надомною працею, життєвим циклом найманої праці (становищем людей похилого віку та молоді). З середини 80-х років зростає тенденція до формування "економіки участі". Таку назву отримали за умов "комп'ютерної революції" нові системи участі найманих працівників у підприємницькій діяльності — у прибутках, власності й управлінні. Робітники й службовці отримують преміальні виплати з прибутків компаній згідно з динамікою прибутків. Трудящі є власниками акцій (у США серед персоналу підприємств розподіляється від 10 до 40% капіталу). Організація праці будується так, щоб робітники брали участь в управлінні на різних рівнях — дільницях, цехах, підприємствах і фірмах.

Зростання рівня загальної та професійної освіти привело до змін у співвідношенні матеріальних і нематеріальних форм багатства у валовому національному продукті (ВНП) західних держав. У США з 1950 по 1986 рр. приватні капіталовкладення зменшилися у ВНП з 17,6 до 15,7%, а витрати на культуру і відпочинок, наукову роботу, освіту, медицину збільшилися з 11,8 до 24,6%. Частка оплати праці в національному доході в розвинутих країнах зросла з 30—35 до 65—70%. Висока заробітна плата у поєднанні з "економікою участі" і зростанням нематеріальних форм багатства означає зниження ступеня експлуатації і розширення сфери спільних інтересів трудящих і підприємців. Формується гібридний соціальний тип найманого робітника-власника. Соціально-класова структура суспільства, що значно ускладнюється, перестає бути антагоністичною. Відносини між підприємцями й трудящими будуються як соціальний мир, партнерство, обопільна згода, спільна заінтересованість усіх у нормальному, безкризовому функціонуванні економіки та суспільства в цілому.

Таким чином, провідні тенденції розвитку світового співтовариства в кінці ХХ ст. свідчать: марксистська концепція соціально-класових відносин капіталістичного суспільства (буржуазія — робітничий клас) щодо сучасних розвинутих капіталістичних суспільств уже застаріла. У постіндустріальній цивілізації відбувається заміна примусу (насилля) заохоченням (участю). Наймані працівники, науково-технічний і управлінський персонал, політики об'єднуються на базі знань, компетентності. Знання (інформатика) стають вирішальним фактором розвитку економіки й організації інтересів, лінією розвитку соціальних структур. Усе це кардинально змінює зміст і форми як найманої праці, так і капіталу. Відбувається їх внутрішнє переродження і стратифікація, виникнення нових, невідомих Марксу і Леніну соціальних спільностей.

Тенденція до ускладнення й формування нових соціальних зв'язків чітко виявляється у розвинутих країнах заходу. Проте і в іншому світі, де поглиблюються процеси входження в постіндустріальну, інформаційну цивілізацію, ця тенденція все більше торує собі шлях.

Не менш складними процесами характеризуються міжетнічні зв'язки. ХХ століття стало століттям піднесення національно-визвольних рухів, боротьби за незалежність, тяжіння народів до самоствердження. Жовтнева революція 1917 р. стала стимулом боротьби за національне визволення Туреччини, Афганістану, Китаю. Друга світова війна сприяла розпаду великих колоніальних імперій і перемозі народів Індії, Індонезії, Індокитаю. У 50—60-ті роки активізувався національно-визвольний рух на Африканському континенті. Ліквідація фашистських режимів у Португалії та Іспанії в середині 70-х років поклала початок національному визволенню народів Анголи, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау.

Але піднесення національно-визвольних рухів народів часто супроводжується і посиленням націоналізму. Націоналізм — це ідеологія і політика, спрямована на самоствердження за рахунок інших народів, звеличення своєї нації, протиставлення її іншим націям як "чужим". Націоналізм може набувати й релігійного забарвлення. Тоді одна нація протиставляється іншій за принципом релігійної несумісності та ворожнечі (християни — мусульмани, мусульмани — буддисти тощо).

Поглиблення етнічних проблем пояснюється нівелюванням, уніфікацією умов проживання народів Землі. Реакція на ці процеси — зростання національної самосвідомості. Людина не бажає загубитися в морі однаковості, зрівнялівки. І вона звертається до найважливіших цінностей в історії людства. Однією з таких цінностей є етнічна індивідуальність, належність до певної нації, національна спільність. Людина повертається до національних коренів — мови, традицій, культури, моралі. А оскільки вони національно оформлені, то неодмінно призводять до певного посилення націоналізму.

І все ж таки в передових країнах Заходу перемагає тенденція до інтернаціонального об'єднання. Зняттю міжетнічних суперечностей сприяє високий рівень соціально-економічного розвитку. Західна Європа сьогодні — це добровільне міжнаціональне співтовариство народів, які досягли такого рівня суспільної свідомості, коли національні та інтернаціональні інтереси не протиставляються, а гармонійно поєднуються. За умов, коли ускладнюються етнічні зв'язки, цій гармонії належить майбутнє.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку світового співтовариства є деідеологізація міжнародних відносин [7]. Що це означає? Протягом десятиліть людство розділялося на дві протилежні суспільно-економічні системи — капіталізм і соціалізм. Це був біполярний (двополюсний), конфронтаційний світ. Усвідомлення неминучості знищення цивілізації у разі розв'язування ядерної війни привело керівників провідних держав до рішучої зміни міжнародної політики. На зміну конфронтації прийшло співробітництво, взаєморозуміння, були зроблені конкретні кроки до роззброєння, скорочення збройних сил і військових бюджетів, конверсії ВПК.

Loading...

 
 

Цікаве