WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні еліти та політичне лідерство - Реферат

Політичні еліти та політичне лідерство - Реферат

Надзвичайно велике значення в становленні харизматичного лідера має використання специфічної техніки впливу на маси, зміст якої надзвичайно точно сформулював Ф. Ніцше: "Легко дати рецепт того, що натовп називає великою людиною. За всіх умов необхідно давати йому (народу) те, що йому дуже приємно, або спочатку вбити йому в голову, що те або інше було б приємним, а потім дати йому це. Але ні в якому разі не одразу; навпаки, слід завойовувати це з величезним напруженням, або робити вигляд, що завойовуєш. Натовп повинен мати уявлення, що перед ним могутня і навіть нездоланна сила волі; або щонайменше треба робити вигляд, що така сила існує" [12].

У суспільному житті явище харизми виникає зі складного поєднання раціональних та ірраціональних моментів політичної діяльності лідера. Складовими харизми можуть бути й особиста привабливість лідера, і наявність у нього виняткових ораторських здібностей, і його складний і тяжкий життєвий шлях, і такі його риси, як далекоглядність та рішучість, які він виявив у критичні, поворотні моменти історичного розвитку. Водночас політичне лідерство за певних умов може набирати комічних, а іноді й страшних, гротескових форм. Ось чому суть цього суспільного феномену необхідно знати та уважно вивчати.

І нарешті, раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. У цьому разі обраному демократичним шляхом лідеру надаються широкі (згідно із законом) повноваження, а за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями.

Марксизм розглядає лідерство як складний взаємозв'язок людей у соціальних групах, завжди пов'язуючи його з природою суспільного устрою, з конкретно-історичною ситуацією [13]. На взаємовідносини в тій чи іншій групі або організації впливають її характер, сфера її життєдіяльності, специфічні ознаки ситуації, психологічні особливості учасників, мета діяльності й особистість лідера. У системі спільної діяльності лідерство виникає як об'єктивна потреба певної групи, що набрала форми очікувань та вимог, звернених до лідера.

У сучасній західній соціології і політології проблеми лідерства переводяться в план емпіричних досліджень здебільшого малих груп, де чіткіше виявляються психологічні й соціально-психологічні аспекти лідерства. При цьому із соціологічного аналізу виключаються класові відносини. Вивчення лідерства спрямоване на розробку методів ефективного лідерства та добору лідерів. Створено психометричні й соціометричні тести і методики, застосування яких у малих групах дає непогані результати.

У різних дослідженнях визначаються десятки різних дефініцій лідерства:

 функція особистості, яка володіє певними рисами;

 наслідок сили особистості;

 фокус групового процесу;

 мистецтво встановлення згоди поміж людьми;

 особистий соціальний контроль;

 поведінка індивідуума, який включений в управління груповою діяльністю;

 здатність впливати на людей насамперед емоційно і т. д. і т. п.

За стилем розрізняють авторитарне лідерство, що передбачає одноосібний вплив і ґрунтується на погрозі силою, та демократичне лідерство, яке дає змогу членам групи брати участь в управлінні її діяльністю й визначенні цілей. За видами виділяють формальне та неформальне лідерство. Формальний лідер пов'язаний зі встановленими правилами призначення керівника і передбачає функціональні відносини. Неформальний — виникає на підставі особистих взаємин учасників. Ці види лідерів або доповнюють один одного і поєднуються в особі авторитетного керівника, або починають конфліктувати, а тоді ефективність роботи організації зменшується.

Відповідно до сформульованої лідерами мети або програми дій їх можна поділити на романтиків та прагматиків. Лідери-романтики характеризуються тим, що вони наполегливо й послідовно йдуть до здійснення своєї мети, мобілізуючи для цього всі свої сили й здібності, не спиняючись ні перед перешкодами, ні перед жертвами. На відміну від романтиків лідери-прагматики весь час співвідносять наявні ресурси з поставленими цілями, відмовляючись, якщо це необхідно, від певної мети і вибираючи іншу, на їх погляд, більш реальну. відповідно до використання тих чи інших засобів у політичній боротьбі виділяють лідерів-радикалів — прихильників рішучих дій і лідерів-реформістів, які намагаються здійснювати поступові перетворення та забезпечити спадковість політичного процесу. Політичні лідери характеризуються й різним ставленням до своїх прибічників. Одні політичні лідери вважають себе представниками тих людей, котрі їх висунули й активно підтримують, і своє головне завдання вбачають у тому, щоб послідовно обстоювати їхні інтереси. Інші політичні лідери намагаються довести суспільству, що саме вони є носіями певних, зрозумілих тільки їм вищих історичних цілей та політичних завдань, а тому їх воля має виконуватись без обговорень.

Цікаву класифікацію політичних лідерів пропонує західний політолог М. Херманн:

 лідер, який визначає цілі і вказує підходи до них своїм прихильникам;

 "комівояжер" — сенс своєї діяльності він убачає в обстоюванні та задоволенні інтересів своїх прибічників;

 "маріонетка" — ним керують його прибічники;

 "пожежник" — його керівництво є лише низкою реакцій, іноді досить випадкових, на події реального життя [14].

Кілька західних дослідників обґрунтували так звану теорію рис лідера, яка головну увагу приділяє особистим якостям лідера. Її автори вважають, що необхідно вивчати лідерів у різних (випадкових) ситуаціях, соціальних групах, виявити притаманні їм психологічні характеристики, скласти відповідні таблиці.

У підсумку лідерство пояснюється як соціально-психологічний феномен. Перераховуються десятки рис характеру, які зобов'язаний мати лідер: почуття гумору, такт, здатність передбачення, уміння привертати до себе увагу тощо. У 30-ті роки з'явилася велика кількість досліджень, що базувалися на "теорії рис". Але вже тоді було помічено велику різницю в отриманих результатах, які іноді взаємно виключали один одного.

Так, наприклад, деякі дослідники стверджували, що лідер повинен мати більший інтелект, ніж члени його групи, інші ж уважали, що здебільшого лідерами стають не мислителі, а люди дії. Для них характерна незначна проникливість, оскільки занадто глибокі знання породжують сумніви та бездіяльність. Лідери рекрутуються в основному з нервових, неврівноважених людей. Глибокий розум зовсім не обов'язковий для лідерства, особливо в бюрократичних організаціях, де кар'єру роблять не найрозумніші, а найспритніші, безпринципні, які вміють добре пристосовуватися до обставин.

"Теорія рис" метафізична за своєю основою. Вона розглядає лідерство як ізольований феномен. Але різні соціальні епохи, соціальні класи та соціальні групи потребують лідерів, які володіють різними рисами. Одні риси мають бути в капітана футбольної команди, інші — у керівника наукового колективу, ще інші — у керівника політичної організації. Насправді риси лідера необхідно розглядати не ізольовано від соціальних умов, а в тісному зв'язку з ними.

Лідерство деякими політологами розглядається також як функція ситуації. Сутність лідера, згідно з цією теорією, полягає не в індивіді, а в тій ролі, в якій має потребу певна група. Ось чому поведінку лідера та його дії, здійснювані за певної ситуації, не можна повторити за іншої. За одних умов на посаду лідера може висуватися одна людина, за інших — інша. Цікаві думки з цього приводу висловлюють західні політологи Е. Фромм та Д. Рісмен. Вони вважають, що лідером за певних обставин може бути й безпринципна людина, яка є тільки "функцією ситуації", людина, що підкоряється обставинам. Е. Фромм називає такого лідера "людиною ринкової ситуації", здатною виставляти себе як товар, ціна якого в суспільстві зростає відповідно до політичної кон'юнктури. Д. Рісмен характеризував такого лідера як "людину зовнішньої орієнтації". Проте нема сумніву, що політичний лідер може оволодіти ситуацією, використати або змінити її на свою користь. Ця теорія не бере такої можливості до уваги.

Досить поширеною є й теорія визначальної ролі прибічників. Лідер — це людина, котра має прибічників. Група сама обирає лідера, котрий задовольняє її інтереси (лідер, по суті, не більше ніж інструмент групи). "Таємниця" лідера полягає не в ньому самому, а в психології, запитах його прибічників. Передовсім для становлення лідера мають значення очікування групи. Соціологи, що поділяють положення цієї теорії, уважають вплив прибічників на лідера завжди негативним. Вони перетворюють лідерів на маріонеток, які діють на потребу групи та живуть за її критеріями. Лідер намагається задовольнити потреби групи, щоб утриматися при владі (поняття групи не слід розуміти вузько — групою може бути і натовп).

Loading...

 
 

Цікаве