WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Особистість і політика - Реферат

Особистість і політика - Реферат

Отже, соціальний тип особистості характеризує не специфічні особливості окремого індивіда, а загальні соціальні риси класу, соціальної групи або суспільства в цілому. Розгляд індивіда в плані соціальної типізації дає можливість співвіднести особистість із соціальною структурою суспільства, вивчити соціальну зумовленість індивіда.

Радянське суспільство створило особливий тип особистості — "радянську людину" [10]. І нині маємо все більше аргументів на користь того, що "радянська людина" — це не вигадка пропагандистів, а реальний тип особистості. Російський письменник М. Харитонов зазначає: "Ми тільки зараз почали усвідомлювати, що Жовтнева революція не тільки встановила новий лад з усіма особливими економічними й політичними інститутами, але також створила нову, доти невідому організацію зі своєю історією та міфологією, зі своєю системою етичних і моральних цінностей, культурою та літературою. Це суспільство не тільки оголосило про народження нової людини, а й справді досягло цього" [11].

О. Зінов'єв, російський філософ, письменник, що мешкає в Мюнхені, автор книг "Зияющие высоты", "Гомо советикус", "Катастройка", характеризуючи "нову людину", що була створена за роки радянської влади, називає як її негативні риси — соціальний конформізм (у тому числі готовність завжди і в усьому погоджуватися з начальством), байдужість до політичного життя тощо, так і позитивні — безкорисливість, здатність іти на жертви заради спільної справи та ін.

Аналізуючи участь людини в політичному житті, можна виділити кілька політичних типів особистості. Цікаву типологію особистості запропонували українські політологи Є. І. Головаха, І. Є. Бекешкіна та В. С. Небоженко. У найзагальнішому вигляді соціально-історичну типологію особистості репрезентовано трьома основними типами.

1. Особистість, що "розчинена" в суспільстві. вона не виділяється із системи суспільних політичних зв'язків, а характеризується колективістською ідеологією, у межах якої окрема людина є лише функціонально визначеним елементом суспільної системи, тільки в ній знаходячи сенс функціонування і тільки в її цілях — власну гідність та цінність.

2. Особистість, що відчужена від суспільства. Це базовий тип, який відповідає періоду поступового занепаду тоталітарної ідеології і характеризується подвійною системою цінностей. Одна система призначалася виключно для внутрішнього користування як вияв власних "егоїстичних інтересів", а інша — для пристосовування до зовнішніх вимог, до умов жорсткого ідеологічного контролю.

3. Амбівалентна особистість, яка навіть визнаючи основоположні цінності демократії за суспільно значущі цілі, не володіє достатнім рівнем правової, економічної і політичної культури для послідовної реалізації цих цілей.

На особливу увагу заслуговують типові форми вияву амбівалентного ставлення людини до демократії:

— конформно-амбівалентний тип, для якого "так" демократичному вибору зовсім не означає "ні" — авторитарному правлінню;

— нігілістично-амбівалентний тип, який виявляється в запереченні як консервативно-соціалістичного, так і радикально-демократичного суспільного розвитку;

— мозаїчно-амбівалентний тип, якому притаманне суперечливе поєднання елементів демократичної свідомості та колишніх тоталітарних структур.

Якщо конформно-амбівалентна свідомість веде суспільство до авторитарної форми правління (по суті, до неототалітаризму), нігілістично-амбівалентна — до бунту, закономірним фіналом якого буде загальний хаос або (чи "і") диктатура, то мозаїчна свідомість є найгнучкішою і найбільш спроможною до сприйняття демократичних норм у процесі руйнування ідеологічних стереотипів минулого. Перевага того чи іншого типу свідомості зумовлює й можливий варіант розвитку суспільства: до авторитарної влади, до бунту й диктатури або до демократичної еволюції [12].

2. Політична соціалізація особита її особливості в Україні

Усвідомлення місця людини в системі соціально-політичних відносин потребує розгляду поняття політичної соціалізації, тобто комплексу тих соціально-політичних процесів, які готують людину до активного політичного життя, участі в політичному житті, визначають політичну поведінку індивідів і груп, що приймають рішення. Політична соціалізація розглядається як сукупність суспільних процесів, які впливають на політичну позицію людини [13].

Політична соціалізація розглядається в політології як процес включення індивіда в політичну систему. процес взаємодії особистості з політичною системою двоїстий. По-перше, політична система самовідтворюється, оновлюється від залучення громадян до участі в діяльності своїх організацій. У цьому процесі політична соціалізація стає механізмом акумуляції політичних цінностей та цілей системи, створює необхідні умови для збереження спадкоємності поколінь у політиці. По-друге, вимоги політичної системи організують структуру самої особи. Політична соціалізація активно впливає на формування політичної свідомості особи та її політичну поведінку, що сприяє становленню особистості громадянина. Варто наголосити, що поняття політичної соціалізації є ширшим, ніж поняття політичного виховання або освіти. Це можна пояснити тим, що процес політичної соціалізації включає не тільки цілеспрямований вплив на особу панівної ідеології і політичних інститутів суспільства, але також і стихійні впливи та власну активність індивіда.

Політична соціалізація функціонує на кількох рівнях взаємодії людини та політичної системи. Так, наприклад, на першому, соціальному рівні (рівні соціальних груп) на особу впливають загальносоціальні проблеми розвитку суспільства: економічні, політичні, національні, демографічні, екологічні, морально-етичні та інші макросоціальні проблеми. Другий (соціально-психологічний) рівень політичної соціалізації характеризується передачею особі політичних цілей і цінностей через такі механізми, як вплив, навіювання, ідентифікація особистості з тим чи іншим політичним цілим, політичне навчання, наслідування тощо. Третій (внутрішньоособистісний) рівень політичної соціалізації характеризується дією таких механізмів, як особисті потреби, спонукання, ціннісні орієнтації, настанови, які впливають на політичну свідомість і політичну поведінку особи.

З'ясовуючи дію механізмів політичної соціалізації, необхідно враховувати стадії розвитку особи, що зумовлені її віковими змінами. Так, уже у віці 3-4-х років дитина отримує перші уявлення про політику. Батьки і старші члени сім'ї передають дитині певні політичні погляди, зразки політичної поведінки. Вони дають дитині перші приклади участі чи ухилу від політичного життя, перші емоційні та раціональні оцінки. Усе це можна назвати безпосередньою політичною соціалізацією в сім'ї. Атмосфера, що панує в домі батьків, формує риси особистості індивіда, що в майбутньому матиме велике значення для його політичної поведінки, як, наприклад, здатність до погодження дій, уміння обговорювати питання, що не збігаються з власною позицією, наявність чи брак агресивних тенденцій. У цілому можна сказати, що вже в сім'ї формуються основні риси майбутньої політичної поведінки. Пізніше, коли дитина піде до школи, почнеться наступний етап розвитку політичних уявлень. Під впливом учителів, засобів масової інформації та стихійних факторів у свідомості дітей відбувається не тільки кількісне накопичення знань про політику, а й певні якісні зміни: формування ставлення до політики. Наступний етап — етап юності — характеризується включенням нових механізмів передавання політичних цінностей, зокрема неформальних — різні молодіжні групи, молодіжна субкультура в цілому.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що політичний світ дитини починає формуватися ще до того, як вона піде до школи, найбільш значний розвиток відбувається між 11 і 13 роками, власне політичне "я" в основному формується до 18 років, піднесення політичної активності спостерігається в ранній дорослості, процент участі в голосуванні, а також ідентифікації з політичними партіями і рухами зростає у віці 20—30 років, після чого або ще підвищується, або починає знижуватися. Дитячі та юнацькі роки вважаються найбільш важливими для соціалізації взагалі, політичної соціалізації зокрема. Недоліки соціального й політичного розвитку в цьому віці обов'язково даватимуться взнаки в майбутньому.

Політична соціалізація особи триває протягом усього життя. Етапами цього процесу стають уже не тільки певні вікові зміни, а й належність особи до тієї чи іншої соціальної групи, засвоєння відповідних соціальних і політичних ролей, досвід особистої участі в політичній діяльності.


 
 

Цікаве

Загрузка...