WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Особистість і політика - Реферат

Особистість і політика - Реферат

Як бачимо, позиція М. Вебера є прямо протилежною поглядам Е. Дюркгейма. Для М. Вебера немає соціальної реальності, крім індивідів, усі суспільні утворення (існування яких він, безумовно, не заперечує) є лише процесом їхньої взаємодії. Він уважав, що клас або нація, держава або акціонерне товариство самі по собі не можуть діяти цілеспрямовано й осмислено, а тому й не можуть бути суб'єктами суспільного розвитку. Статус соціального суб'єкта в соціології М. Вебера має тільки індивід [3].

Ще один варіант вирішення даної проблеми дав К. Маркс.У його розумінні суб'єктами суспільного розвитку є соціальні утворення кількох рівнів: людство, класи, нації, держава, сім'я та особа. Розвиток суспільства здійснюється в результаті дій всіх цих суб'єктів. Але вони зовсім не рівнозначні, а сила їхнього впливу змінюється залежно від історичних обставин. У різні епохи один із них стає вирішальним, стає основною рушійною силою даного історичного періоду. У первісному суспільстві основним суб'єктом соціального життя була сім'я та утворення, що виникали на її основі (рід, плем'я). З появою класового суспільства суб'єктами суспільного розвитку, за Марксом, стають класи (різні в різні періоди), а рушійною силою — їх боротьба. Наступна зміна суб'єкта соціальної дії передбачалася Марксом після встановлення комуністичних відносин. У цей період людство має перейти від стихійного розвитку до свідомого, осмисленого створення суспільних відносин у всіх сферах життя. Маркс уважав, що саме тоді розпочнеться справжня історія людства і суб'єктом суспільного розвитку стане цілеспрямовано діюче, звільнене від класової боротьби та інших стихійних виявів людське суспільство, що осмислило себе й сенс свого існування.

Але необхідно обов'язково мати на увазі, що в концепції Маркса всі суб'єкти діють у межах об'єктивних законів розвитку су-спільства. Вони не можуть ні змінити ці закони, ні скасувати їх. Їх суб'єктивна діяльність або допомагає цим законам діяти вільно, прискорюючи суспільний розвиток, або заважає їм, гальмуючи історичний процес. Перевірити це твердження неможливо, оскільки історія не допускає експериментів (не можна повернути назад події і подивитись, як вони б розвивалися за іншого, наприклад, співвідношення класових сил).

Як же розв'язує ця теорія проблему, що нас цікавить: особа і суспільство? Ми бачимо, що особу тут визнано суб'єктом суспільного розвитку, щоправда, не висуваючи її на передній план і не розглядаючи як рушійну силу соціального прогресу. Згідно з концепцією К. Маркса особа — це не тільки суб'єкт, а й об'єкт суспільства. Розвиток індивіда зумовлений розвитком усіх інших індивідів, з якими він перебуває в прямому або опосередкованому спілкуванні, але його не можна відірвати від історії попередніх і сучасних йому індивідів.

Отже, життєдіяльність особи в концепції Маркса всебічно визначається суспільством через соціальні умови її існування, наслідки минулого розвитку, об'єктивні закони історії тощо. Але деякий простір для соціальної її дії все-таки залишається. Згідно з Марксом "історія" не є чимось таким, що користується людиною для досягнення своїх цілей, а є не що інше, як діяльність людини, котра домагається своїх цілей.

Як саме людина, "обмежована" з усіх боків, творить історію? Як особа впливає на хід історичного розвитку?

Для розуміння цього в марксизмі величезне значення має категорія "практика". Суб'єктивність людини, за Марксом, є результатом її предметної практики, засвоєння людиною в процесі праці об'єктивного світу і його перетворення. У процесі практики люди стають вільними в освоєному ними світі. Вони постійно розширюють сферу своєї свободи, а водночас і своєї відповідальності за результати власної праці, завдяки якій вони змінюють середовище. Щодо цього, кожний індивід, так чи інакше заохочений до людської практики, стає суб'єктом суспільного розвитку. А названі вище рушійні сили залишаються лише рівнодійними багатьох людських бажань та спрямувань. Ось чому історичний результат людських дій часто буває неадекватним, а іноді й прямо протилежним суб'єктивним намірам людини. Є великі особистості, котрі, на думку К. Маркса, можуть справляти значний і безпосередній вплив на хід історії (звичайно, тільки в межах "прискорити-загальмувати") за умови, що вони зрозуміли інтереси класу, що їх висунув. Але й тут результат може бути проблематичним, а іноді й прямо протилежним сподіваним цілям [4].

Ми розглянули три різні погляди на відносини особи й суспільства. Як було сказано, остаточної думки з цього питання людство ще не виробило. А тому кожний може вибирати собі позицію, яка найбільше подобається. На нашу думку, особа в суспільстві, навіть найбільш вільному й демократичному, має досить обмежену свободу, оскільки її діяльність зумовлена багатьма чинниками, які важко навіть перелічити. Як кажуть англійці, моя свобода махати руками закінчується там, де починається ніс мого ближнього.

Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній і політичній практиці, масштабності впливу та соціальної значущості ролей, які відіграє особа в соціальному та політичному житті. У реальній ситуації політичний вплив "пересічного" громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від таких головних чинників:

  • соціальний статус (класова належність, професія, місце в професійній і соціальній ієрархії, міра життєвої зрілості);

  • усвідомлення людиною своїх власних інтересів і їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств та класів;

  • масштаби та значущість виконуваних особою соціальних ролей;

  • політична активність особи та її вміння провадити політичну діяльність;

  • наявні в суспільстві соціальні обмеження активності особи (групові привілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);

  • рівень свідомості та політичної культури особи тощо [5].

Розглянемо докладніше деякі з цих факторів. Становище людини в системі суспільних відносин у політології визначається поняттям "статус". Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і той, що досягається (освіта, кваліфікація тощо). Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії тощо).

Статус тісно пов'язаний з політичною роллю особи, тобто сукупністю її прав та обов'язків. Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка [6]. Які політичні ролі особи об'єктивно можливі? Звернімося до тексту загальної декларації прав людини. Саме в ній, як відомо, зафіксовано загально визнані права, що стали міжнародними стандартами, на які рівняється багато конституцій світу.

До невід'ємних політичних прав і свобод особи належать: право обирати і бути обраним в органи державної влади, об'єднуватися в суспільні організації, у тому числі й політичні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна людина має, таким чином, право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через своїх представників. Разом з тим "кожний має обов'язки перед суспільством, в якому тільки й можливий вільний й повний розвиток його особистості" [7]. При цьому мета законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки одна — повага до прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві [8].

Ці положення закріплюються, конкретизуються в законодавчих актах багатьох держав, що забезпечує високий правовий статус їх громадян.

Динамічною стороною статусу людини є так звана роль. Кожна людина не тільки посідає певне місце в соціальній, політичній структурі суспільства, а й виконує відповідно до цього місця певні функції. Політичні ролі особистості багатоманітні: виборця, депутата, члена політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо.

Loading...

 
 

Цікаве