WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична культура - Реферат

Політична культура - Реферат

Так, для посттоталітарної політичної культури як в Україні, так і в інших країнах СНД, такою сталою традицією, характерною і для нашої політичної історії, і для сучасності, є політичний радикалізм: наголос на необхідності рішучих дій у політиці, значне поширення в масовій свідомості уявлень про необхідність і можливість швидко й просто вирішити складні проблеми економічного та соціального життя. Така орієнтація може бути цілком виправданою та необхідною, коли в силу тих чи інших обставин існує жорстка обумовленість, альтернативність вибору або загроза для даної політичної спільності. Проте такі ситуації у сфері політики виникають не дуже часто, і завжди існує багато можливих варіантів дій, а непередбачені наслідки цих дій виявляються лише згодом.

Ще одним важливим компонентом політичної поведінки є інститути політичної системи суспільства, що історично склалися. Відбиває політичну поведінку суспільства та його культуру політичний режим як певний підсумок політико-культурного розвитку суспільства (як відомо, він може бути або демократичним, або авторитарним, або тоталітарним). Існування в суспільстві того чи іншого політичного режиму є показником міри політичної зрілості суспільства, відображенням пануючих у ньому суспільних сил, їхніх уявлень про те, як має бути організована і як повинна здійснюватися політична влада, як ухвалюються й утілюються в життя рішення, як розв'язуються суперечності, які принципи добору й висування кадрів, що в суспільстві вважається законним, а що протиправним тощо.

Своєрідними знаками політичної культури є політичні символи, які сприяють згуртуванню великих мас людей, чіткій орієнтації їхньої політичної поведінки. Варто наголосити, що політична символіка — це надзвичайно могутній засіб соціалізації особи, акцентування соціальної уваги на найбільш важливих для суспільства цінностях. Політичні символи стають у суспільному житті певними образами найважливіших політичних ідеалів, важливими засобами їх пропаганди й реалізації, свідчать про ставлення до певної політичної позиції. Ось чому надзвичайно велике смислове навантаження мають герб держави, емблеми політичних партій, колір національних прапорів, ордени і багато іншого.

У суспільному житті символи виконують об'єднуючу й мобілізуючу роль, є засобами агітації та визначення політичної позиції. Знакові системи, з допомогою яких організується та спрямовується політичне життя, можуть бути досить різноманітними: це стиль політичної промови й адміністративної документації, характерні мовні звороти у виступах політичних діячів, у політичних деклараціях і документах, специфічні "політичні літургії" (національні свята, офіційні візити, церемонії), архітектура офіційних будинків та монументів, поширений у даному середовищі стиль одягу [11].

Політична культура суспільства в процесі історичного розвитку пристосовується до соціальних, у тому числі й до класових інтересів, носії яких посідають у політичній системі панівне становище. Під тиском історичних, економічних та інших факторів домінуюча політична культура зазнає певних змін, які не відбуваються швидко й автоматично, оскільки в даному разі порушуються політичні цінності та уявлення, що глибоко вкорінилися в суспільстві.

Так, наприклад, за умов сталінізму правляча верхівка "втискувала" в політичну свідомість і поведінку населення норми авторитарно-патріархальної політичної культури. Перехід від авторитарної до плюралістичної демократичної політичної системи неможливий без радикального подолання старої політичної культури. І однією з найбільш суттєвих суперечностей, що постали в політичному розвитку нашого суспільства на сучасному етапі, є те, що заходи організаційно-політичного та організаційного характеру для розвитку гласності й демократії, котрі впроваджуються "згори", накладаються на авторитарно-патріархальну політичну культуру, яка й донині панує в широких верствах суспільства.

Для сучасного періоду суспільного розвитку все більш характерною ознакою є те, що сприяння розвитку політичної культури народу стає найважливішою функцією держави та політичних партій. Можна визначити деякі напрямки формування політичної культури:

  • організація через систему навчальних закладів та самоосвіти вивчення політичної науки (політології), соціально-політичних учень минулого й сьогодення, політичних документів держави, конституції та інших законів;

  • широке використання для формування політичної свідомості громадян засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення, кіно тощо);

  • залучення до участі в політичному житті громадян держави: вибори, референдуми, збори і т. д.;

  • широке використання в політичній пропаганді історичних традицій, ідеалів та цінностей;

  • заохочення громадян до самостійного аналізу явищ політичного життя як у країні, так і за рубежем і т. д.

Слід підкреслити, що зростання значення та ролі політичної культури народу в суспільному житті є об'єктивною закономірністю розвитку й функціонування демократичного суспільства і держави. Суспільна практика переконливо свідчить: що вищим є рівень політичної культури громадян, що повніше люди поінформовані про те, що насправді відбувається в країні та за її межами, то відповідальніше вони ставляться до власних справ, до справ держави та суспільства.

2. Історичні типи політичної культурита її основні функції

Важливою умовою формування політичної культури є знання її типів, тобто класифікація її за певними ознаками. Оскільки може бути досить багато, бо такими можна вважати й історичні епохи, і різні форми ставлення до політики, і характер політичної діяльності, і соціальні верстви та групи, які її здійснюють, а також і типи світогляду, то безумовно, що видів типології політичної культури теж є багато.

Так, наприклад, американські політологи Алмонд і Верба на підставі аналізу різних політичних орієнтацій виокремили три типи політичної культури: патріархальний, підданський і активістський. Характерною рисою патріархальної політичної культури, за Алмондом, є брак інтересу до політичного життя, брак чітко виражених політичних ролей у суспільстві, причому орієнтація членів суспільства на вождів племен, шаманів і т. п. не відокремлюється від релігійних і соціальних орієнтацій. Підданська політична культура характеризується сильною орієнтацією на політичну систему і результати її діяльності, а водночас низьким рівнем участі громадян у політичному житті. Активістська політична культура, або культура участі, вирізняється значним інтересом громадян як до політичної системи і результатів її функціонування, так і до особистої активної участі в політичному житті.

Слід зазначити, що в сучасному суспільстві поширені і взаємодіють в основному два типи політичної культури: підданська і активістська. Розглянемо докладніше головні риси кожного з цих типів.

Характерною ознакою підданського типу політичної культури є її здатність бути важливим чинником дійової та швидкої мобілізації народних мас на здійснення соціально необхідних або, як потім може виявитися, надуманих перетворень. Головним виразником перетворень, а потім і головним суддею того, що сталося, стає не людська особистість — безпосередній учасник подій, а історія, яка пізніше дає оцінку зробленому.

За таких обставин привести в рух велику масу людей можна лише за дуже високого рівня дисципліни, порядку й організованості у функціонуванні владних структур. А для цього необхідна надзвичайно жорстка, постійно зростаюча централізація управління з максимальним звуженням кола суб'єктів, що приймають політичні рішення.

За цих умов творча ініціатива як політичний чинник зникає із суспільного життя. Її заступає дисципліна, сліпе виконання чергових указівок і доручень, що неминуче призводить до посилення авторитарних методів політичного керівництва і, кінець-кінцем, до політичного культу. За такої політичної системи політичні культи в суспільстві постійно відтворюються, і це вже практично не залежить від уподобань та рис характеру реальної особи, що очолює державу.

Ось чому існування політичного культу в державі — наочне підтвердження того, що в суспільстві функціонує підданська політична культура. Вона за свого тривалого існування справляє руйнівний вплив на культурні засади політичного процесу: сковує людську ініціативу, породжує безвідповідальність, апатію, страх та відчуження особистості від влади й держави.

На противагу підданській політичній культурі, в активістській політичній культурі основним суб'єктом політичної дії в суспільстві стає людина, а визначальним критерієм оцінки ефективності політичної системи — здатність особистості ініціювати активні політичні дії. Як свідчить історичний досвід, активістська політична культура складніша за своїм змістом, структурою, формами вияву, ніж підданська. На відміну від праці з виконання й реалізації чергових указівок та доручень "згори" для кваліфікованої та конструктивної діяльності людини в політиці потрібен інший рівень знань і уявлень про політичний процес. На сучасному етапі політичного розвитку як в Україні, так і в інших країнах СНД відчувається особливо гостра потреба саме в реальних, що мають практичну спрямованість, політичних знаннях людини, з допомогою яких вона могла б вплинути на політичну владу, взяти активну участь у політичному житті.

Loading...

 
 

Цікаве