WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → США та ЄС: між співробітництвом та протистоянням - Реферат

США та ЄС: між співробітництвом та протистоянням - Реферат

Всі країни-члени НАТО та ЄС зіткнулися з такими загрозами, але загрози ці неоднакові, тому потребуватимуть різних відповідей. У цьому полягає відмінність нинішнього періоду та часів "холодної" війни: тоді загрози та відповіді були більш-менш однаковими для всіх. Потреба у диференційованому підході до відповідей є нині чинником, що ускладнює еволюцію безпекових альянсів (НАТО та ЄС).

Незважаючи на те, що безпека сьогодні є більш широкою категорією, в ній зберігаються військові елементи. Водночас нині безпека вимагає набагато більше військових відповідей, ніж у минулому. Загроза захиснику не може бути пов'язана тільки з його пасивним реагуванням та захисними діями. Це залишається істотним, але природа змінилася. Сьогодні армії повинні залучатися до внутрішніх поліцейських операцій. Крім того, армія має бути готовою до знищення загрози у тій країні, де вона виникла. Збройні сили сьогодні повинні бути готові до перекиду, тобто до надсилки за кордон, перебування там (можливо, тривалий час) та застосування. Це не буде пасивним підтриманням миру чи, як за часів "холодної" війни, залякуванням шляхом простого чекання. Військові підрозділи мають бути готовими до боротьби.

Раніше більшість країн Європи утримували великі статичні збройні сили, що лякали навіть фактом свого існування. Захід ніколи не був готовим до проведення і підтримання швидких військових дій. Таким чином, більшість країн-членів НАТО мали великі військові структури з незначними резервами дорогого обладнання. Вони могли мобілізувати сили тільки у випадку тотальної війни. Проблеми європейських країн з розміщенням військових сил під час війни у Перській затоці та зі структурною реорганізацією (наприклад, у британській армії) є свідченням цього. (Необхідно зазначити, що військові сили Варшавського пакту підтримували набагато вищий рівень військової спроможності, але це зруйнувало економіку цих держав). Розміщуючи війська для підтримання миру, не передбачалося, що вони братимуть участь у воєнних діях – тільки проведення патрулювань у блакитних касках та білих машинах.

Щодо тероризму, то він є лише однією із загроз. Вважається, що він є великою загрозою для одних країн та меншою для інших з об'єктивних причин, має багато проявів, був з нами тривалий час, має багато визначень, а для боротьби з ним необхідні дії у різних напрямах.

Коли йдеться про "війну з тероризмом", ми повинні пам'ятати, що тероризм – це тактика, засіб. Оскільки ми намагаємося його попередити, нашою основною ціллю є не тактика, а організатори. Ворогами є ті групи та рухи, що намагаються підірвати наш соціальний устрій та застосовують тероризм, інші тактики (наприклад, інформаційну війну) з цією метою. 11 вересня 2001 р. це стало очевидним. Нині стерлась чітка різниця між "війною" та "не війною". Отже, немає чіткої різниці й між армією та поліцією.

Збройні та безпекові сили США та ЄС повинні узгодити свої дії у боротьбі з тероризмом, це знищить старі бар'єри у співробітництві. Співпраця – гарне місце для старту.

Але все таки між США та ЄС існує чимало розбіжностей. Саме про них ми будемо говорити далі.

Один французький журналіст дав дуже влучне визначення протистояння США та ЄС. Він назвав його трансатлантичною "тріщиною"

Ідеться про "тріщину" в моноліті західного світу, яка утворилася останніми роками і продовжує розширюватися. На нинішньому етапі доводиться говорити переважно про поглиблення гуманітарного, передусім ідеологічного, розколу між США та ЄС при формальному збереженні відносин стратегічного і військового партнерства.

Переконаний у тому, що названі процеси являють собою закономірний природний результат відчутних змін у співвідношенні економічних потенціалів Європи і США, що сталися на початку нового століття, а також відповідну реакцію Європи на формування Штатами політики одноосібної гегемонії.

Власне, такий перебіг подій і завбачав С. Хантінгтон, відомий американський учений, директор Інституту стратегічних досліджень при Гарвардському університеті у найбільш резонансний праці останнього часу - "Зіткнення цивілізацій" 1993р. Зусилля єдиної наддержави в напрямі створення однополярної системи, підкреслив він, спонукають інші держави забезпечити рух до багатополярності, причому потенційно великі регіональні держави дедалі більше самостверджуються, дбаючи про власні інтереси, які нерідко конфліктують з інтересами США.

С. Хантінгтон дає власне тлумачення цим процесам, розглядаючи їх як неодмінне (в перспективі) зіткнення цивілізацій. Привертає увагу й те, що американський учений не лише розмежовує західну цивілізацію на дві самостійні субцивілізації - американську та європейську, а й наголошує на тому, що відносини між ними не можуть бути безконфліктними: адже домінує конкуренція, аналогічна тій, що існує між США та Японією. Але відносини США та Європи відрізняються тим, що конкуренція, на думку С. Хантінгтона, не є такою мірою політизованою та емоційно забарвленою, бо суперечності між американською та європейською культурами не такі драматичні, як між американською та японською.

Процеси, про які говорить американський учений, розширюють аргументну базу розгляданих проблем. Постають не тільки економічні, а й цивілізаційні аспекти можливого дистанціювання європейських країн від США. Таке дистанціювання може відбуватися за формального збереження (на певний час) трансатлантичної солідарності та стратегічного партнерства. Водночас воно не виключає можливості й істотніших зрушень - посилення цивілізаційної автономії Європи. Україна має обов'язково враховувати таку можливість.

У даному разі йдеться не лише про загальнотеоретичні припущення. Відповідні процеси демонструє і реальна практика останніх років. Світ став свідком виникнення і загострення серйозних розбіжностей між США та Західною Європою в питаннях щодо ПРО, Кіотського протоколу, доцільності воєнної операції проти Іраку, вимог імунітету для американських миротворців у ході розгляду злочинів у Міжнародному кримінальному суді ООН тощо. У цих та інших діях виявляються контури досить значущого процесу: монолітний в минулому, Захід дедалі більше починає розмежовуватися на США, з одного боку, і Західну Європу - з іншого. Мова, природно, не про протистояння, а про розбіжності в поглядах на низку проблем, що позначилися і посилюються насамперед в економічній сфері, а також у сферах політичного та світоглядного характеру. Важливо й те, що зазначене роздвоєння - не однобічне. Воно не ініціюється лише Сполученими Штатами або Євросоюзом. Воно є обопільним.

Усе це підтверджує думку, що в наш час дедалі більше активізується процес переосмислення геополітичного статусу Європи, і насамперед ЄС. Ідеться про нові контури світооблаштування, розбудову системи міжнародних відносин, де ЄС міг би відігравати самостійну роль, виконувати політичну функцію, відмінну від тієї, що реалізується нині, - функцію важливого, але все ж таки не рівного, молодшого партнера США. Для України існуючий статус до болю зрозумілий: перебуваючи понад 70 років у складі колишнього Радянського Союзу, ми також змушені були ставитися до Російської Федерації як до "рідної", але все ж таки -"старшої сестри", з усіма наслідками, що з цього випливали.

Проте ЄС не форсує розвиток подій у відповідному напрямі. Країни ЄС цінують свої відносини зі США, отримують від цього певну винагороду і не мають наміру з легкої руки обривати їх. Тим більше, що кожна з країн - членів Євросоюзу зберігає і тепер власні лінії взаємовідносин зі США, які мають тривалу історію і не лише економічні та політичні, а й гуманітарні корені. Не слід нехтувати і військовим аспектом справи, де, як зазначалося вище, лідерство США лишається незаперечним. Дається взнаки й інше. Багато аналітиків вважає, що Європа ще не готова до більш рішучих кроків у відстоюванні власних геополітичних інтересів і в суто психологічному плані. Досі не подолано психологічного шоку, який було завдано континенту двома світовими війнами у столітті, що минуло, його ідеологічними розколами на два антагоністичних полюси.

Loading...

 
 

Цікаве