WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні партії, організації, їх типологія та функції. - Курсова робота

Політичні партії, організації, їх типологія та функції. - Курсова робота

"третього світу", вважаються менш демократичними, ніж представницькі.
Демократичні партії називають плюралістичними, бо вони конкурують із іншими партіями, а тоталітарні - "монополістичними", оскільки вони прагнуть усунути з політичної арени інші партії. Коли ж вони перебувають при владі, то прагнуть підпорядкувати своїй меті всі класи та проміжні верстви суспільства.
За функціональним критерієм партії можна поділити на партії індивіду-ального представництва та партії соціальної інтеграції. Партія індивіду-ального представництва характерна для суспільства з обмеженою полі-тичною сферою та обмеженою формою участі. Активність її членів у процесі розв'язання практичних завдань обмежена переважно голосуванням. Партійна організація не діє у період між виборами. Її головна функція -відбір представників, які, у разі обрання, користуються "вільним мандатом" і відповідальні лише перед власною совістю.
Партії соціальної інтеграції не тільки передбачають постійне членство зі сплатою внесків, а й претендують на впливу всіх галузях повсякденного життя індивідів.
Партії поділяються за ознакою внутрішньої організації: відкриті та за-криті. До закритих відносять партії з "обмеженим членством" або партії, які встановлюють суворі вимоги для тих, хто бажає вступити до неї.
Особливе місце у типології партій займають конфесійні політичні партії та рухи, які спираються на релігійно-політичні доктрини християнства, ісламу, іудаїзму. Виникають політичні групи й організації, учасники яких поділяють різні версії анархістської ідеології - від бакунінської до анархокомуністичної. Існують об'єднання, які заявляють про свою при-хильність ідеям монархії як політико-правового устрою суспільства.
2. ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ.
У країнах сучасного світу склалися різні партійні системи. Їх формування визначається певними чинниками. Мабуть, немає партійної системи, яка б не була відображенням класової структури суспільства.
Так, американський політолог Л. Етстайн називає багатопартійну сис-тему з однією пануючою партією, модифіковану однопартійну систему, систему "два плюс одна партія", крайню багатопартійну систему та стабільну багатопартійну систему. Якщо до багатопартійної системи з однією пануючою партією він відносить Мексику, а модифіковану однопартійну систему бачить у СІЧА, то партійна система "два плюс одна партія" існує у Великобританії, Канаді, Австрії. Крайня багатопартійна система діє у Франції.
Італійський політолог Цж. Сарторі виокремлює сім різновидів партійних систем у сучасному світі:
1) однопартійні (колишній СРСР, Албанія, Куба, Монголія, Заїр, Того);
2) з партією, що здійснює гегемонію (Мексика);
3) з домінуючою партією (Японія, Індія);
4) двопартійні (США, Великобританія, Канада);
5) поміркованого плюралізму (Бельгія, ФРН);
6) крайнього (поляризованого) плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);
7) автомізовані (Малайзія).
Однопартійна система властива авторитарним, особливо - тоталітар-ним режимам, коли управління здійснюється однією партією. Їй характерне конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій.
Партійна система з партією-гегемоном характеризується пасивним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії.
Партійна система з домінуючою партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і одноосібне формує уряд. Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, одна із яких перебуває при владі, а інша - в опозиції. Класичними прикладами є Республіканська та Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії.
Найпоширенішою є партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох-п'яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборених мандатів. Поширеною є поляризована партійна система, при якій боротьбу за владу ведуть шість і більше партій. При наявності великої кількості невеликих партій, вони, як правило, утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кампанії.
Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій. Така система діє, переважно, в пе-рехідних до демократії суспільствах. Уряд, як правило, формується на пропорційній основі. За умови стабілізації демократичного правління вона має тенденцію до перетворення у консолідованішу і впливову систему поміркованого плюралізму.
3. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ
РУХІВ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ.
Невід'ємним елементом будь-якого демократичного суспільства є різноманітні об'єднання громадян, їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самовря-дування.
Свідчення про об'єднання людей з спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких можна віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця і ролі у суспільстві. Починаючи із середньовіччя мислителі намагалися розрізняти державу і суспільство. І вже у XVIII ст. ПІ. Монтеск'е розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у І. Канта втілюється в концепції громадянського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою.
Американський соціолог П. Плау висунув припущення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єднань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.
Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадських об'єднань сенс існування останніх визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо
Loading...

 
 

Цікаве