WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні погляди Платона і Аристотеля - Курсова робота

Політичні погляди Платона і Аристотеля - Курсова робота

Курсова робота

Політичні погляди Платона і Аристотеля

1.ВСТУП

2.ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕКОНАННЯ ПЛАТОНА

2.1 Форми держави.

2.2 Ідеальна держава.

2.3 Чесноти в державі.

3. ПОЛІТИЧНИХ ПЕРЕКОНАНЬ АРІСТОТЕЛЯ

3.1 Мета політики

3.2 Метод політики як науки.

3.3 Визначення держави

3.4 Політичний устрій. Закони.

3.5 Склад держави.

3.6 Громадянин.

3.7 Походження держави.

3.10 Монархія.

3.11 Аристократія.

3.12 Політія (республіка).

3.13 Тиранія.

3.14 Олігархія.

3.15 Демократія

3.16 Зв'язок між формами політичного устрою.

3.19 Головне завдання правителів.

3.20 Рабство.

4. ВИСНОВОК.

1. ВСТУП

Історія політичних вчень займає важливе місце не тільки в політологи, але і в системі суспільних наук в цілому, бо в політичних вченнях знаходять свій вираз соціально-економічні інтереси різних класів і соціальних груп. А оскільки ці інтереси потребують захисту з боку політичної влади, то ця потреба і спонукає як пануючі класи, так і гноблених розробляти і обґрунтовувати свої теорії.

Крім цього, історія політичних учень — це колосальний досвід, без якого не може вирішуватися жодне важливе питання сучасного політичного життя. Цей досвід включає безліч оригінальних рішень, актуальних і для сучасного періоду, надаючи вченим і практикам унікальну можливість порівнювати свої дослідження з минулою практикою, з попередніми оригінальними знахідками.

Вже в стародавніх державах Сходу існує своя політична ідеологія. Це — теорія божественного походження держави і культу верховного правителя.

Разом з теорією божественного походження влади в ученнях Стародавнього світу зароджуються і основи політичної філософії, юриспруденції, складаються політико-соціологічні підходи до політологічних досліджень. Це, в першу чергу, стосується Стародавньої Греції і Риму.

Особливості ландшафту Греції, її численні зв'язки із закордоном створювали плідні комунікації з іншими державами, різноманіття культурних стилів містило в собі багатство політичного життя з активною участю громадян в правлінні. Тут легітимність (визнання) влади перестала бути теократичною, в державах і між державами велася запекла боротьба за владу.

Саме у Стародавній Греції склалося і отримало усесторонній розвиток така суспільно-політична освіта, як поліс, який одночасно був і містом-державою, втілюючи собою цивільне життя. Від нього, по суті, відбулися всі основні політичні поняття: політика, політичне мистецтво, політичне знання, політичне управління та ін.

Розвиток політичної думки Стародавньої Греції характеризується поряд рис:

1. пошуком ідеальної моделі держави, здатної забезпечити справедливість і порядок;

2. розглядом політики як єдиної форми цивілізованого буття людини, що припускала нерозчленовану держави, суспільства і окремого індивіда;

3. відсутністю чіткою межею між філософією, етикою і політикою, що визначило моралізаторський, повчальний характер робіт по політичній проблематиці;

4. обмеженим раціоналізмом політичної думки, обумовленим помітним впливом релігії.

Політичні знання в античності існували у філософсько-етичній формі, оскільки всі філософи Стародавньої Греції в тій чи іншій мірі стосувалися питань влади, управління державою.

Проте найбільш істотний внесок до розвитку політичної думки внесли старогрецькі філософи Платон (427 —347 до н. э.) — автор робіт "Держава" і "Закони", а так само його учень Арістотель, що написав знаменитий трактат "Політика"

2.Політичні переконання Платона

Платон (427-347 рр. до н. э.) походив з сім'ї афінської землевласницької знаті, здобув хорошу освіту, багато подорожував, потім створив свою філософську школу в Афінах, з якою були зв'язані останні 20 років його життя. Платона вважають "отцем" політичної науки. Його переконання істотно мінялися впродовж його довгого життя. Якщо в ранніх його роботах "Апологія Сократа", "Протагор", "Крітон" домінують погляди і метод Сократа — раціоналізм, то в пізніших —"Держава", "Політика", "Парменід", Закони" простежуються релігійно - міфологічні мотиви. Головним в ученні Платона є його переконання про два світи — світ ідей і мир явищ. Світ ідей це дійсне буття, вічно незмінний божественний проект мінливого людського миру, мир явищ — це щось уявне, рухоме, спотворена копія світу ідей.

2.1 Форми держави.

Негативний тип держави виступає в чотирьох формах: як тимократія, олігархія, демократія і тиранія. Порівняно з ідеальному державою, кожна з цих форм є послідовне погіршення або збочення форми ідеальної. У негативних формах держави замість однодумності в наявності розбрат, замість справедливого розподілу обов'язків — насильство і насильницьке примушення, замість прагнення правителів і воїнів-вартових до вищих цілей гуртожитку — прагнення до влади ради низьких цілей, замість зречення від матеріальних інтересів — пожадливість.

Першою в часі з цих негативних форм виступила, по Платону, тимократія, тобто влада, заснована на пануванні честолюбців. У тимократії спочатку збереглися риси досконалого ладу; тут правителі користуються шаною, воїни вільні від землеробських і ремісничих робіт і від всіх турбот матеріальних, трапези загальні, вправи у військовому мистецтві і гімнастика процвітають. Проте з часом мисливці до дорогоцінних металів починають в таємниці збирати і зберігати золото і срібло в стінах своїх жител, і, при участі в цьому дружин, спосіб життя міняється на розкішний. Так починається перехід від тимократії до олігархії — пануванням небагато над більшістю. Це правління, що ґрунтується на переписі і на оцінці майна, так, що в нім володарюють багаті, а бідні не мають участі в правлінні. У олігархічній державі не виконується основний закон життя суспільства. По Платону, закон цей в тому, щоб кожен член суспільства "робив своє" і притому "тільки своє". Навпаки, в олігархії, по-перше, частина членів суспільства займаються кожен самими різними справами — і землеробством, і ремеслами, і війною. По-друге, в олігархії право людини, на повний розпродаж накопиченого їм самим майна приводить до того, що така людина перетворюється на абсолютно даремного члена суспільства, він в нім лише бідняк і безпорадна людина.

Подальший розвиток олігархії приводить, по Платону, до послідовного розвитку її в ще гіршу форму державного пристрою, але правління в суспільстві, в якому протилежність між багатими і бідними загострюється ще сильніше, ніж при олігархії. Зростання обурення бідних проти багатих приводить до повстання. Якщо повстання закінчується перемогою бідняків, то вони частину багачів знищують, іншу частину виганяють, а державну владу і функції управління розділяють між всіма членами, що залишилися, суспільства. Це і є демократія.

Якнайгіршою формою відхилення від ідеальної держави Платон визнав тиранія. Це влада одного над всіма в суспільстві. Виникає ця влада, подібно до попередніх форм, як вираз передуючою їй демократичної форми правління. Тиран зростає ні з чого довше, як з кореня, званого представництвом. У перші дні і спочатку він "посміхається і обіймає всіх, з ким зустрічається, не називає себе тираном, обіцяє багато що в приватному і загальному, звільняє від боргів, народу і близьким до себе роздає землі і прикидається милостивим і покірливим у відношенні до всіх". Тиранові необхідно безперервно затівати війну, щоб простій народ вшановував потребу у вождеві. Оскільки постійна війна порушує проти тирана ненависть і так як громадяни, що сприяли його піднесенню, мужньо засуджуватимуть оборот, який прийняли події, то тиран, якщо захоче утримати владу, вимушений буде поволі знищувати своїх звинувачувачів, "поки не залишиться у нього ні друзів, ні ворогів, від яких можна було б чекати якої-небудь користі".[1]

2.2 Ідеальна держава.

Виходячи з цього постулату, Платон моделює ідеальну державу (ідеальне - в сенсі відповідності ідеям Платона). Розкриваючи сенс цієї держави, Платон виділяє наступні його риси:

1. подібно до космосу і людської душі, у яких є три почала, в державі повинні бути три стани: розумному початку душі відповідають філософи - правителі, лютому початку - воїни-охоронці, діловому - землероби і ремісники. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий недопустимий і є тяжким злочином. "займатися своєю справою і не втручатися в чужих - це і є справедливість". Платонівське визначення справедливості було покликане виправдати суспільну нерівність, ділення людей на вищих і нижчих від народження;

Loading...

 
 

Цікаве