WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Глобальні проблеми сучачності в світовій політиці - Курсова робота

Глобальні проблеми сучачності в світовій політиці - Курсова робота

Об'єктивності ради треба зазначити, що зовнішньополітична еліта України, переважно прозахідна, вповні усвідомлювала весь драматизм цього виклику (Україна із Заходом чи з Росією), але керівництво країни не було готове прийняти однозначне рішення, так само як і не було готове (бо його ніхто не готував до цього) українське суспільство. Україна не могла піти на жорстку конфронтацію з Росією (хоча і траплялися кризи у двосторонніх відносинах), розуміючи, які катастрофічні наслідки могли чекати її на цьому шляху. Тому замість одно векторного євроатлантичного вибору була запропонована більш еластична формула:

- Україна проголосила бажання набути членство в Європейському союзі, що стало головною стратегічною метою євро інтеграційного курсу держави, її зовнішньої і внутрішньої політики;

- одночасно Україна виступила за поглиблення рівноправного співробітництва і розвиток взаємовигідної співпраці з Росією, іншими державами СНД і ГУУАМ.

У Посланні Президента України до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2000 році" підкреслювалось:

"Європейський вибір України, який був визначений у початковий період формування основ її зовнішньої політики, став природним наслідком здобуття країною державної незалежності. Він відображає життєво важливі інтереси України, викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу, його ментальності та глибоких демократичних традицій, ґрунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід'ємною частиною Європи. З усіх можливих альтернатив лише євро інтеграційний курс здатний забезпечити нашій державі гідне місце в європейській сім'ї народів. Для України інтеграція в Євросоюз – це рух країни до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме це є стратегічною метою державної політики України".

Одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики України став регіон Центральної і Східної Європи (ЦСЄ).

Україна намагалася утвердитись, як частина ЦСЄ, зміцнюючи, насамперед, свої зв'язки з безпосередніми сусідами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією — шляхом укладання Угод про добросусідство і співробітництво, в яких зафіксовано принцип відмови від територіальних претензій. Україна стала повноправним членом Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Президент України регулярно бере участь у саммітах країн ЦЄІ.

Починаючи з 1994 р. динамічно зростав товарообмін між Україною і країнами центральноєвропейської зони вільної торгівлі (зростання експорту в 1997 р. в порівнянні з 1996 р. на 18,6%, імпорту на 8,7%), хоча, нажаль, так і не укладено двосторонньої угоди про вільну торгівлю з жодною з країн-членів.

Особливого значення набули відносини України з Польщею, яка стала надійним стратегічним партнером України і підтримує інтеграційний рух України до Європи.

Україна і Польща підписали ряд важливих документів, серед яких "Декларація про засади і основні напрямки розвитку українсько-польських відносин" (1990), "Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво (1992), спільна заява Президентів "До порозуміння і єднання" (1997) та інші, - всього 86 документів", які заклали основи розвитку всебічної співпраці двох слов'янських держав, яких поєднує непросте, часом трагічне історичне минуле і турбота за мирне майбутнє. Зростає товарообіг між двома країнами: в 1992 р.[11] Імпорт з Польщі в Україну становив 161,6 млн. доларів, а в 1996 р. дорівнював 937,9 млн. доларів; експорт з України до Польщі становив відповідно 123,8 млн. І 418,1 млн. доларів.

Але не ці цифри, незначні самі по собі в порівнянні з наявними можливостями країн, визначають глибинний сенс українсько-польських відносин, їх геополітичну цінність.

Справа в тому, щомабуть уперше за кількасот літню історію відносин обох народів, Польща проголосила на офіційному рівні гасло "Без незалежної України немає незалежної Польщі". Регулярні зустрічі президентів України й Польщі в 1998 — 2002 роках були не просто даниною тимчасовій політичній кон'юнктурі, а стали виразом щирого бажання обох країн діяти спільно на європейській арені. Тісний військово-політичний та економічний союз України з Польщею і Литвою має стати у XXI ст. одним з пріоритетів української зовнішньої політики. Відновлення на новому витку історії давньої ідеї створення Речі Посполитої (Республіки) трьох народів (України-Русі, Польщі, Литви) в умовах членства в НАТО та ЄС може дати нову геополітичну якість цим країнам і народам.

Важливим геостратегічним напрямом української зовнішньої політики міг би стати рух на південь — до чорноморсько-середземноморського регіону. Юрій Липа, один з яскравих геополітичних візіонерів, вважав, що основоположною віссю України має бути вісь "Північ-Південь", а не "Схід-Захід".[9] Південний напрям не лише дозволяє уникнути спрощеної біполярності (Україна — або Росія (Схід), або Захід), а й відкриває великі економічно-торговельні і політичні перспективи для України в районі Чорного і Середземного морів. Діючи через Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), розвиваючи відносини з Туреччиною, Грецією, Ізраїлем, Єгиптом, іншими арабськими країнами, Україна може відігравати в цьому регіоні значну роль, для чого необхідно здійснити масштабну економічно-торговельну експансію у південно-вхідному напрямку.

Враховуючи важливість південного напрямку, Україна з 1992 р. стала активним членом Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), яка дозволяє ефективне економічне використання географічних особливостей регіону, дає можливість перетворення Чорноморського регіону на зону миру і безпеки, і в перспективі, створює ринок з населенням понад 330 млн. чоловік.

У червні 1998 р. на території України в Ялті відбувся самміт з участю президентів України, Албанії, Азербайджану, Болгарії Вірменії, Грузії, Румунії, Туреччини і Молдови, прем'єр-міністрів Греції і Росії. Через шість років після започаткування процесу чорноморського економічного співробітництва саме у Ялті відбувся перехід у нову якість: створено нову міжнародну структуру і Організацію Чорноморського Економічного Співробітництва, що набула статусу регіональної економічної організації і стала спостерігачем при Генеральній Асамблеї ООН. Було прийнято статут ОЧЕС і проголошено Декларацію Ялтинського самміту. Серед головних цілей — розвиток економічно-торговельного співробітництва у регіоні, вступ усіх країн-членів ОЧЕС до Світової торговельної організації (СОТ), що є однією з передумов інтеграції країн-членів до об'єднаної Європи.

Виходячи з інтересів розвитку економічних зв'язків у регіоні включно зі створенням Євразійського транспортного нафтового коридору, Україна ініціювала переговори з питань розробки заходів щодо зміцнення безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі.[9]

Важливим геополітичним чинником у XXI столітті має стати стратегічне партнерство України і Туреччини у Чорноморському регіоні, враховуючи, що обидві країни мають спільні політичні і економічні інтереси. Під час переговорів у травні 1998 р. в Києві Президентів України Леоніда Кучми та Туреччини Сулеймана Деміреля відзначався високий рівень двостороннього співробітництва. Між двома країнами немає спірних проблем, і вони несуть особливу відповідальність за мир і безпеку в регіоні. Президенти підкреслили, що геополітичне розташування обох країн та досягнутий рівень співробітництва дають змогу розпочати налагодження механізму постійно діючих політичних консультацій на найвищому рівні. Активізувалися торговельно-економічні відносини, а товарообіг сягнув 1 млрд. доларів. Візит президента Туреччини Ахмеда Недждета Сезера в червні 2003 р. до Києва й Криму став вагомим підтвердженням добросусідських відносин і між обома країнами.

Майбутнє відносин України і Туреччини великою мірою залежить від ситуації в обох країнах (зокрема від того, чи вдасться Туреччині зберегти секулярний характер держави, не стати здобиччю ісламських фундаменталістів). Перспективним є співробітництво вздовж осі Україна-Туреччина-Ізраїль, враховуючи посилення ізраїльсько-турецького співробітництва і можливого створення "трикутника" США—Ізраїль—Туреччина (ця ідея була висловлена Міністром закордонних справ України Г. Й. Удовенком у 1997 р.) .

Loading...

 
 

Цікаве