WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Глобальні проблеми сучачності в світовій політиці - Курсова робота

Глобальні проблеми сучачності в світовій політиці - Курсова робота

Курсова робота

на тему:

Глобальні проблеми сучачності в світовій політиці

Зміст

Вступ

  1. Роль геополітики в сучасному світі.

  2. Моделі глобального розвитку С.Ханнінгтона і О. Панаріна.

  3. Зовнішня політика України в геополітичному вимірі.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема, яка досліджується у курсовій роботі, містить аналіз деяких аспектів подальшого розвитку українського суспільства в умовах глобалізації. Актуальність обраної теми полягає у тому, що в умовах глобалізації головним завданням самостійної держави є створення сприятливих умов для розвитку суспільства вільної особистості як основної його складової.

Становлення держави та формування громадянського суспільства — визначальна риса сучасного соціально-політичного процесу національного відродження. Реалії сьогодення свідчать, що розвиток та формування сучасного суспільства є однією з проблем в умовах глобалізації, яка ставиться на державному рівні і фігурує як одна з найактуальніших у політичному житті.

Метою роботи є показати глобальні проблеми сучасності в світовій політиці та їх вплив на визначення ролі та місця України в світі; проаналізувати існуючі моделі глобального розвитку;

виявити основні закономірності зовнішньої політики України в геополітичному вимірі.

В умовах загострення проблем в ідеологічній боротьбі на міжнародній арені на перший план виступає проблема суспільства та його майбутнього. Загострення проблем такого масштабу по-новому поставило питання про сьогодення та майбутнє цивілізації, привело до планетарної зацікавленості дискусією про їх природу та сутність, причини та перспективи вирішення.2

Розділ 1. Роль геополітики в сучасному світі.

Як наукова дисциплiна геополiтика вiдома порiвняно недавно. Первiсне i найбiльш загальне визначення квалiфiкує й як вивчення взаемоэв'язкiв i взаємозалежностей мiж державною полiтикою i тим географiчним середовищем, в якому нона здiйснюсться. Традицiйно геополiтика вважаеться одним з вiдгалужень політичного реалiзму, що репрезентує мiжнароднi вiдносини як силовi стосунки мiж державами. За радянських часiв нона, як i деякi iншi науки, була вiднесена до розряду "буржуазних" наук, звичайно, шкiдливих, як i всi науки, якi опинилися поза „прокрустовим ложем" марксизму-ленiнiзму.

Варто зазначити, що в рядi країн за умов iснування тоталiтарних режимiв геополiтичнi пiдходи i концепції далеко не завжди використовувалися в гуманiстичних цiлях. Особливо це стосуеться часiв фашизму в Нiмеччинi, коли вченi—геополiтики намагалися обгрунтувати i виправдати географiчними факторами експансiонiстськi зазiхання „третього рейху", розширення "життевого простору" нiмцiв за рахунок iнших, передусiм слов'янських народiв. Нинi геополiтика переживає свое друге народження, що пояснюсться об'ективними чинниками. Розвиток геополiтичноi паростi полiтичноi науки дасть можливiсть передусiм глибше усвiдомити безпосереднiй зв'язок полiтичних процесiв з тими суспiлъними константами, що склалися унаслiдок багатовiкового iснування певного етносу на конкретнiй територii за певних особливостей клiмату i ландшафту, наявностi водних i сухопутних шляхiв, корисних копалин тощо.

Використання геополiтичних пiдходiв, по-друге, диктуеться умовами глобалiзацii, посиленням взаємозалежностi свiту. Науковцi давно дiйшли висновку, що всебiчно зрозумiти сутнiсть етносу можна тiльки за умови врахування його оточення. Нинi у зв'язку з глобальним розвитком мiждержавних зв'язкiв, iнформації, формуванням унiверсальних, загальнолюдських цiнностей, полiтичнi процеси дедалi бiльше виходять за межi локальних. Масштабнi, докорiннi змiни в геополiтичному просторi планети на межi 80—90-х рокiв ХХ ст. пов'язанi iз майже одночасною вiдмовою вiд комунiстичноi iдеологii: понад двох десяткiв краiн, якi нинi прямують до цивiлiзацii, що грунтуеться на загальнолюдських цiнностях.Зрештою, значення геополiтичних факторiв зростае i на регiональному рiвнi, зокрема для краiн Центрально i Схiдноi €вропи, якi, позбавившись нав'язаних їм однобiчних мiжетнiчних зв'язкiв, формують нинi принципово новi, власнi геополiтичнi стратегiї iз врахуванням iсторi формування її традицiйних векторiв.

Термiн "геополiтика" вперше - ввiв у науковий оббiг шведський учений Рудольф Челлен. На його думку, це "наука про державу як географiчний органiзм, що втiлений у просторi"[3]. Проте сучаснi дослiдники вважають справжнiм засновником геополiтики нiмецького науковця Фрiдрiха Ратцеля. Зазначений термiн вiн, щоправда, не вживав, i його головна праця вийшла друком наприкiнцi ХIХ ст. пiд назвою "Полiтична географiя". Головна iдея дослiдження Ратцеля — ставлення до держави як до "живого, просторового, укорiненого в грунтi органiзму". Це така об'ективна реальність, що має бути осмислена народом. Ратцель вважав просторову державницьку експансiю природним процесом. І саме великi краiни мають тенденцiю до максимально географiчної експансії, що переходить поступово на планетарний рiвень. У своїх наукових працях нiмецьквй дослiдник сформулював принциповi тези, якi пiзнiше були покладенi в основу класичної геополiтики. Спадкосмцем Ратцеля вважаеться його спiввiтчизник Карл Хаусхофер, який створив теорiю планетарного дуалiзму — боротьби "морських" i "континентальних" сил. Згiдно з цiєю теорiєю перед Нiмеччиною постала проблема геополiтичної самоiдентифiкації, що вбачалася у геололiтичному протистояннi англосаксонському свiтовi. Провiдною у Хаусхофера була концепцiя "схiдної долi"створення осi Берлiн—Москва—-Токiо. Водночас вiн не вiдкидав можливостi союзу Нiмеччини з Англiею i США проти СРСР. Войовнича нiмецька геополiтика стала офiцiйною державною доктриною нiмецького фашизму в боротьбi за "життевий простiр". Сам Хаусхофер був близький до верхiвки нацистської партії. Очолюваний ним "Журнал геополiтики" з 1924 по 1944 рiк пропагував iдеї реваншу та агресії, до речi, саме спiвробiтництво нiмецьких геополiтикiв з верхiвкою "третього рейху" i використання нацистами у своїй експансiонiстськiй полiтицi геополiтичних концепцiй призвело до проголошення геополiтики "буржуазною" лженаукою, звинуваченню геополiтикiв у злочинах проти людства. „Краткий философский словарь", виданий у Москвi 1951 р., визначав геополiтику як фашистську лженауку, що "прагне обгрунтувати з допомогою географiчних факторiв iмперську полiтику експансii та пограбування. Мета цiєї лженауки — приховати класовi, експлуататорськi коренi загарбницької —зовнішньої полiтики iмперiалiзму. У 70-тi роки Велика Радянська Енциклопедiя продовжувала трактувати геополiтику як буржуазну, реакцiйну концепцiю, що використовус "перекручено тлумаченi данi фiзичної та економiчної географiї для обгрунтування агресивної полiтики iмперiалiстичних держав". Навiть у 80-тi роки, на початку перебудови, "Украiнський радянський енциклопедичний словник" давав таке визначення геополiтики: "...антинаукова полiтична доктрина, яка намагаеться обгрунтувати загарбницьку полiтику iмперiалiстичних держав факторами географiчного середовиша.

Одним iз засновникiв французько геополiтичноi школи вважаеться Вiдаль де ля Блаш. Вiн створив геополiтичну концепцiю, згiдно з якою полiтична iсторiя має два аспекти — географiчний, власне навколишне середовище, i iсторичний — саму людину, яка вiдiграе провiдну роль в активiзацi простору i є не фрагментом декорацi в iсторичному театрi, а головним актором спектаклю. Засновником геополiтичної концепції сучасного атлантизму по праву вважається американський адмiрал Адольф Мехен, автор доктрини „морської сили". Згiдно з цiею доктриною остання є особливим типом цивiлiзації — найкращим i найбiльш ефективним. „Морська могутнiсть" грунтується на свободi „морської торгiвлi", а ВМФ слугує лише гарантом для забезпечення цiєї торгiвлi. Для США це означає насамперед стратегiчну iнтеграцiю всього Американського континенту й, урештi-решт, встановлення свiтового панування. Головну небезпеку для „морської цивiлiзацi" США становлять континентальнi держави Євразії, насамперед Росiя i Китай, а також Нiмеччина. Боротьба з ними, i передусiм з Росiйською iмперiею (йдеться про кiнець ХIХ — початок ХХ ст.), — центральне довгострокове стратегiчне завдання США.

В останні роки набуло поширення також тлумачення геополітики як сукупності фізичних і соціальних, матеріальних і моральних ресурсів держави, що складає той потенціал, використання якого дає їй можливість домагатися нових цілей на міжнародній арені. Одним iз представникiв такого пiдходу є французький дослiдник П'ср Галлуа. На його думку, до традицiйних елементiв геополiтики, а саме просторово-територiальної характеристики держави (й географiчного роэташування, протяжностi та конфiгурацii кордоiiiв), й надр, ландшафту, клiмату, розмiру площi i структури населення — сьогоднi додаються новi, такi, що перевертають нашi попереднi уявлення про силу держав, змiнюють прiоритети з урахуванням факторiв, якi виливають на мiжнародну полiтику. Йдеться передусiм про появу i поширення зброї масового знищення, яка немов би урiвноважує сили держав, що володiють цiєю зброєю, не залежно вiд iхньї вiддаленостi, розташування, клiмату i чисельностi населення. Крiм того, традицiйна геополiтика не брала до уваги масову поведiнку людей. Нинi геополiтики мають ураховувати той факт, що розвиток засобiв iнформацi та зв'язку, поширення феномена безпосереднього втручання населення в державну полiтику мають для людства наслiдки, якi можна порiвняти хiба що iз загрозою ядерного катаклiзму. Зрештою, сучасний геополiтичний аналiз не може обмежуватися земним простором. Слiд брати до уваги також съогоднiшнiй стан i можливостi майбутнього освоення космiчного простору, його впливу на розстановку сил та iхнє спiввiдношення у свiтовiй полiтицi. Однiею з найважливiших категорiй геополiтики е геостратегiя. Цей термiн визначаеться як обгрунтований геополiтикою напрям дiяльностi держави на мiжнароднiй аренi. На думку З. Бжезинського, сутнiсть геостратегй полягас у стратегiчному управлiннi геополiтичними процесамиi[3]. Вводячи такi поняття, як геостратегiчнi гравцi та геостратегiчнi стрижнi, американськийполiтолог вважає першими держави, якi мають нацiональну волю i здатнi поширювати свiй вплив за межами нацiональних кордонiв, спроможнi здiйснювати провiдну роль не тiльки в регiонi, а й займати глобальнi позициi. Геополiтичними стрижнями с держави, чиє можливе значения випливас не з iхньоi могутностi чи мотивацi iхнiх дiй, а швидше внаслiдок вразливого роэташування та його потендiйного впливу на поведiнку геостратегiчних гравцiвI8.Як вiдомо, основними формами мiжнародноi взаемодii е спiвпраця, суперництво i конфлiкт. Спiвпраця здiйснюеться через участь у рiзних мiжнародних органiзацiях, через двостороннi i широкомасштабнi договори про дружбу i спiвробiтництво. Найперспективнiшою є така спiвпраця, яка адекватна геостратегiчним iнтересам суб'ектiв мiжнародних вiдносин. Вона називаеться стратегiчним партнерством i передбачає найбiльш масштабний i взаємовигiдний спосiб взаємодii у рiзноманiтних сферах суспiльного життя. Ознаками стратегiчного партнерства можуть вважатися наявнiсть повного або часткового збiгу однiєї чи кiлькох стратегiчних цiлей, що в той чи iнший спосiб вiдображено у вiдповiднiй мiждержавнiй угодi; iснування вiдповiдної мiждержавної угоди з визначенням зобов'язань сторiн у досягненнi цiлей; адекватнiсть масштабiв цих зобов'язань стратегiчностi цiлей партнерства. Проте iсторiя знає ще чимало прикладiв, коли угоди iснують, але не наповнюються реальними дiями держав-учасниць вiдповiдно до взятих ними на себе зобов'язань. Тому слiд видiлити ще двi ознаки стратегiчного мiждержавного партнерства: наявнiсть та дiя внутрiшнiх i мiжнародних механiзмiв, стимулiв, що спонукають держави - партнери реально здiйснювати стратегiчне партнерство; реальнi дії держав-партнерiв у сферi їхнього стратегiчного партнерства, що вiдповiдають за змiстом i термiнами стратегічним зобов'язанням.

Loading...

 
 

Цікаве