WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → НАТО. Що таке НАТО - Реферат

НАТО. Що таке НАТО - Реферат

Хоча і майбутні члени НАТО, і його партнери прагнуть відігравати повноцінну роль у згаданих процесах, вони не зацікавлені в тому, щоб інші країни відчували себе через це у небезпеці. Недопущення будь-якої загрози незалежності чи національному суверенітетові усіх європейських держав е передумовою поступу. Стабільність опиняється під загрозою, коли одні країни можуть досягти безпеки лише за рахунок інших. Цей фундаментальний принцип лежить в основі кожного з багатьох важливих рішень, прийнятих у Мадриді. Ось у чому, власне, й полягає істинне значення Мадридської зустрічі у верхах. Європа змінилася на краще, оскільки, по-перше, вона вже не є розмежованою, а, по-друге, їй тепер вільно розглядати майбутню безпеку як плід спільних зусиль, у які кожна країна має право і може внести свою лепту. А звідси випливає потреба в інституціях, які допоможуть Європі утриматись на цьому шляху. Вони теж повинні зазнати змін. У Мадриді уряди держав НАТО пояснили, що було зроблено для того, аби пристосувати Альянс до розв'язання такого складного завдання. Вони зобов'язалися продовжити цю роботу і запропонували своїм партнерам взяти на себе більшу відповідальність за хід її виконання, їхню пропозицію прийняли не лише три країни, запрошені вступити до Альянсу, а й чимало держав, які поглиблюють партнерські стосунки з НАТО.

Внутрішня адаптація Альянсу

Процес внутрішньої адаптації та модернізації Альянсу є не менш важливим, ніж процес його розширення та зовнішньої трансформації. Він має кілька вимірів.

У політичному плані це означає розвиток ширшого підходу до безпеки, посилення політичного компонента НАТО і пристосування внутрішніх процедур до розв'язання нових політичних завдань.

У військовій сфері внутрішня адаптація виявилася, перш за все, у суттєвій реорганізації та скороченні сухопутних, військово-повітряних та військово-морських сил на 30-40%, зниженні рівнів готовності та чисельності розгорнутих у передових районах сил і в значному скороченні - майже на 80% - ядерних сил. Но-друге, йдеться про вдосконалення структури військового командування НАТО. Передбачається створити просту багатонаціональну структуру, спроможну виконати під політичним керівництвом Північноатлантичної ради усі функції та завдання Альянсу.

При здійсненні внутрішньої адаптації Альянс над усе керується потребою й надалі забезпечувати боєздатність своїх сил. Вона повинна зберегти трансатлантичну сполучну ланку. Вона також покликана допомогти європейським країнами взяти па себе більшу відповідальність за колективну оборону та за інші функції Альянсу шляхом формування власне Європейської системи безпеки та оборони в рамках НАТО. Нарешті, вона має озброїти Альянс можливостями для виконання нових завдань. Основними складовими цього процесу є модернізація й адаптація структури військового командування НАТО та втілення у життя концепції Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп (БЗОТГ). БЗОТГ - не багатонаціональні сили швидкого розгортання, чий потенціал дозволяє їм діяти у різних непередбачених обставинах. На Мадридській зустрічі у верхах у липні 1997 р. глави держав і урядів країн НАТО прийняли рішення щодо подальших кроків у цьому напрямку, а в грудні 1997 р. була досягнута домовленість щодо основних параметрів нової структури військового командування.

Зовнішня і внутрішня адаптація НАТО, а також нові завдання, що їх Альянс виконує у сфері підтримання миру та управління кризовими ситуаціями, змушують його здійснити кардинальні зміни у своїй структурі. Ця потреба збігається з безпрецедентною можливістю побудувати нові, засновані на співпраці структури безпеки у Європі, що зуміють впоратися із проблемами наступного століття. Отже, формуючи менші, але більш гнучкі та мобільні сили, Альянс водночас вдосконалює свою багатонаціональну командну структуру та зміцнює роль європейської ланки трансатлантичного партнерства у сфері безпеки, щоб уможливити більш послідовну й дієву участь європейських країн-учасниць у здійсненні своїх заходів і завдань.

Внутрішня адаптація Альянсу вимагає:

  • тіснішої координації діяльності політичних i військових підрозділів НАТО;

  • менших, гнучкіших та мобільніших сил, здатних швидко й ефективно відреагувати на всілякі непередбачені ситуації;

  • реалізації концепції Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп;

  • створення структури, яка б дозволила європейським членам Альянсу робити ефективніший внесок у діяльність НАТО й допомагати Західноєвропейському союзові, коли той здійснюватиме заходи, спрямовані на підтримання миру та управління кризовими ситуаціями;

  • надання новій структурі гнучкості, що сприятиме приєднанню нових держав-членів та поглибленню співпраці з країнами-партнерами в рамках удосконаленої програми "Партнерство заради миру" та Ради євроатлантичного партнерства;

  • забезпечення потенціалу, необхідного Альянсові для виконання нових завдань у миротворчій та інших сферах.

Ці заходи здійснюються не ізольовано. Вони тісно пов'язані зі змінами, що відбуваються в інших інституціях, скажімо, в ООН, Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), Європейському союзі (ЄС) та Західноєвропейському союзі (ЗЄС). Це дозволяє уникнути дублювання та забезпечити оптимальну взаємодію між згаданими організаціями.

Як же НАТО фактично здійснює свою діяльність?

Діяльність у рамках НАТО здійснюється на добровільних засадах. Кожна країна бере участь у процесі, що веде до прийняття рішень. Держави-учасниці повинні зробити вибір, й іноді вони уважають за краще піти на короткотерміновий компроміс в ім'я забезпечення своїх довгострокових інтересів. Але ніхто їх до цього не примушує. Якщо одна країна-член вважає, що рішення, яке обговорюється в НАТО, заподіє непоправної шкоди її національним інтересам, вона не зобов'язана з ним погоджуватися. У цьому випадку рішення буде прийняте тільки після розв'язання проблеми. Уряд кожної країни вправі обирати те, що, на його думку, найкраще відповідає інтересам її народу.

Альянс не має постійної армії, яка очікує у штабах і казармах наказів від Ради НАТО. Насправді Альянс має дуже мало постійних військових підрозділів. Різним військовим штабам придані невеликі багатонаціональні сили, що є елементами об'єднаної військової структури НАТО. Є діючі війська, які відповідають за управління постійними об'єктами зв'язку або протиповітряної оборони і повітряного спостереження. Наприклад, Група авіаційного раннього попередження, що забезпечує повсякчасне спостереження і раннє попередження, відіграє надзвичайно важливу роль у командуванні та управлінні збройними силами. Штабові корпусу швидкого реагування Командування Об'єднаних збройних сил у Європі можуть підпорядковуватися національні підрозділи та дивізії, а також дві багатонаціональні дивізії. Цей Корпус може бути дуже оперативно доведений до штатної чисельності, але придані йому дивізії переходять під командування НАТО тільки в разі потреби. Лише штаби двох багатонаціональних дивізій постійно знаходяться під командуванням НАТО. Існують також постійні військово-морські угруповання, до складу яких входять невелика кількість суден та персонал з військово-морських сил деяких країн-членів. Вони розгортаються й замінюються за встановленим порядком.

За винятком згаданих підрозділів більшість так званих "Збройних сил НАТО" складають війська окремих держав, що перебувають під національним контролем. Вони передаються в розпорядження НАТО - під відповідальність воєначальників Альянсу - за конкретних обставин і відповідно до заздалегідь погоджених країнами-членами процедур.

НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. Але в НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити. Жодна країна-учасниця також не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу.

Із цього основоположного принципу співпраці в рамках Альянсу природно випливає те, що всі органи НАТО складаються з представників держав-учасниць, покликаних - буквально - представляти точку зору своєї країни і доводити її до інших членів Альянсу. Подібні консультації, в ході яких зазвичай порушуються будь-які питання, проводяться щоразу, коли належить ухвалити рішення, або при виникненні нової ситуації, що може позначитися на Альянсі. Ще одна важлива місія національних представників полягає в інформуванні своїх урядів про позицію та думки інших членів НАТО та про причини, якими вони зумовлені. Іноді, за умови повної одностайності, рішення приймаються без проблем. Інколи погляди більшості дещо розходяться з думками однієї чи кількох країн. За допомогою консультацій вони намагаються зблизити позиції та при потребі досягти компромісу. Якщо домовитися не вдається, окремі країни-члени вправі діяти згідно з обраним ними курсом.

Невдала спроба дійти домовленості не розглядається як загроза єдності країн-членів. Навпаки, в тім і полягає одна з сильних сторін Альянсу, що, незважаючи на розбіжності, знаходиться достатньо спільних засад для досягнення згоди. Механізм консультацій в рамках НАТО забезпечує постійний діалог між країнами-членами і надає чимало можливостей для обговорення й роз'яснення питань, що їх непокоять. Він також сприяє взаємному розумінню труднощів, з якими можуть зіткнутися уряди, виправдовуючи та витлумачуючи свою політику і рішення перед виборцями.

Водночас кожна країна усвідомлює: неспроможність залагодити суттєві розбіжності в поглядах може поставити під удар політичну солідарність і згуртованість Альянсу за обставин, коли ці чинники можуть виявитися вкрай необхідними. Тому вони зацікавлені в такому підході до розв'язання серйозних спорів, який сприяє досягненню консенсусу і захистові їхніх спільних інтересів у сфері безпеки.

Loading...

 
 

Цікаве