WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → НАТО. Що таке НАТО - Реферат

НАТО. Що таке НАТО - Реферат

Хоча під час консультацій в рамках Альянсу допускається обговорення будь-якої теми, не практикується втручання у внутрішні справи окремих країн-членів. Держави утримуються від порушення на форумах Альянсу питань, які є суто внутрішніми за своєю природою. У разі незгоди або спорів між країнами переваги членства в Альянсі відіграють неабияку роль, хоча структура Альянсу і не дозволяє йому прямо втручатися у їхні справи. Та й не в цьому полягає його мета. Країни-члени вправі, за бажанням, прийняти пропозицію щодо посередництва від Генерального секретаря НАТО. Однак, незалежно від обставин, зацікавлені країни можуть скористатися з власного досвіду співпраці та взаємодії в рамках одного Альянсу та надалі розраховувати на зовнішню безпеку, яку НАТО їм гарантує, поки триватиме пошук шляхів вирішення їхніх невідкладних проблем. Подібні переваги притаманні й партнерству з НАТО, яке вже допомогло окремим країнам-партнерам розв'язати застарілі регіональні проблеми.

Країни-члени НАТО виграють також від того, що узгоджують свої позиції на інших міжнародних форумах. Регулярні контакти між цими державами - як щодня в рамках НАТО, так і між їхніми столицями - разом із постійними міжурядовими консультаціями сприяють посиленню впливу і ролі, що Її відіграє кожна з них у міжнародних відносинах в цілому. Вони стають країнам-членам у пригоді тоді, коли виникають труднощі або суперечки, і дозволяють їм черпати зі спільного джерела взаєморозуміння й поваги, що допомагає їм визначати взаємоприйнятні шляхи розв'язання проблем та приймати спільні рішення. Завдяки їм члени НАТО вступають у переговори на інших міжнародних форумах, попередньо ознайомившись із позиціями союзників. При цьому вони нерідко заздалегідь узгоджують свої погляди на основні завдання в сфері політики. Скажімо, на двосторонніх і багатосторонніх переговорах з контролю над озброєннями і роззброєнням країни-члени НАТО часто досягали згоди щодо спільних позицій та координували свої ініціативи таким чином, що вони додавали їм впливовості й переконливості. За допомогою програми "Партнерство заради миру" та інших форумів співробітництва з Альянсом країнам, які беруть у них активну участь, вдається домогтися, щоб у світі більше рахувалися з їхніми думками щодо міжнародних справ та чули їхні голоси.

Зміни й спадкоємність

Завдяки таким ініціативам, як започаткування Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) у грудні 1991 р. і програми "Партнерство заради миру" у січні 1994 р., члени НАТО викликали до життя нові форми партнерства і взаємодії з іншими країнами в рамках Альянсу. На початку червня 1997 у португальському місті Сінтра було парафовано Хартію НАТО-Україна. Водночас було засновано Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), що, взявши на озброєння досягнення РПАС, замінила цю організацію. РЄАП не тільки здійснює нагляд за реалізацією вдосконаленої програми "Партнерство заради миру", а й створює нові можливості для політичного діалогу.

Вводяться нові структури й процедури, покликані прискорити внутрішню адаптацію НАТО. У ході цього процесу формується власне Європейська система безпеки й оборони (ЄСБО) і втілюється у життя концепція Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп (БЗОТГ). Концепція БЗОТГ повинна забезпечити такий порядок, при якому склад і багатонаціональний характер збройних сил можна було б варіювати залежно від типу завдань, що стоять перед ними у сфері підтримання миру та управління кризовими ситуаціями. І це лише деякі з докорінних змін, яких зазнав Альянс, розвиваючи свої стосунки з іншими країнами та реформуючи структуру військового командування.

Таким чином, НАТО не стояло на місці. З часу свого заснування Альянс завжди був змушений пристосовуватися до нових обставин і нових завдань. У перші роки його існування лави держав-засновниць поповнили три країни - Греція Туреччина і згодом Німеччина, Пізніше до договору приєдналася Іспанія. Відтоді Альянс змінив свою політичну й військову стратегію в світлі нових політичних обставин і технічного поступу; відреагував на кризові ситуації у відносинах між Сходом і Заходом; виступив із важливими ініціативами щодо контролю над озброєннями та заходів, спрямованих па обмеження розповсюдження зброї масового знищення; модернізував і адаптував свої збройні сили та внутрішні структури таким чином, щоб вони відповідали новим вимогам.

За останні десять років міжнародні відносини зазнали найбільш драматичних і далекосяжних змін з часу закінчення другої світової війни. Ці перетворення мали безпрецедентні наслідки. У відповідь Альянс приступив до здійснення масштабної програми внутрішньої і зовнішньої адаптації, що включає перегляд його стратегії, скорочення збройних сил і трансформацію структури військового командування. Він також вжив заходів, спрямованих на розвиток співпраці й партнерства з європейськими країнами, що не входять до НАТО, відкрив свої двері для нових членів та прийняв нові мандати у сфері управління кризовими ситуаціями та підтримання миру. Наприкінці 1995 р., вперше в історії, НАТО організувало й очолило - за мандатом ООН - багатонаціональні Сили втілення (ІФОР), покликані реалізувати військові складники Мирної угоди по Боснії. Як тепер добре відомо, це поклало край конфліктові та надало можливість приступити до закладення фундаменту тривалого миру в Боснії. Після завершення мандату ІФОР керовані НАТО Стабілізаційні сили (СФОР) - знову ж таки вперше в історії - взяли на себе завдання розвинути успіхи, досягнуті ІФОР. Ці події, а також інтенсивна співпраця з залученими до них країнами-партнерами та іншими державами, що не входять до НАТО, не лише не мають прецеденту. Ще кілька років тому їх неможливо було б уявити.

Збираючись відзначити п'ятдесяту річницю Північноатлантичного договору і готуючись до подальшої адаптації на засадах розширеного форуму партнерства на - як в рамках Альянсу, так і з країнами-членами Ради євроатлантичного партнерства - НАТО, безсумнівно, й надалі еволюціонуватиме, щоб мати змогу вирішувати складні завдання, які постануть у майбутньому.

Значення Мадридської зустрічі у верхах

На Мадридській зустрічі у верхах у липні 1997 р. Альянс прийняв рішення щодо приєднання нових членів та зробив подальші кроки на шляху до зміцнення структур, потрібних для виконання майбутніх зобов'язань НАТО.

По-перше, члени Альянсу підтвердили ті зобов'язання, які вони мають один перед одним. По-друге, вони офіційно запросили три країни - Чеську Республіку, Угорщину й Польщу - розпочати переговори щодо приєднання, покликані привести їх до членства в НАТО. Члени Альянсу ще раз підтвердили, що НАТО залишається відкритим для приєднання інших держав у майбутньому. Вони також розглянули шляхи вдосконалення заходів, які уможливлюють участь усіх 46 країн-членів Ради євроатлантичного партнерства у побудові європейської безпеки. Вони дійшли згоди щодо удосконалення програми "Партнерство заради миру" як елемента цього процесу.

Це була насичена зустріч у верхах. Окрім ініціатив щодо просування на шляху до зовнішньої адаптації Альянсу, було вжито заходів, спрямованих на його подальшу внутрішню адаптацію. Це, зокрема, означає зміцнення європейського виміру трансатлантичного партнерства і модернізацію структури збройних сил НАТО та вдосконалення системи командування.

Водночас, як напередодні зустрічі у верхах, так і в дні її проведення відбувалися інші важливі події. Окремі консультації завершилися заснуванням спеціальної Комісії НАТО-Україна, покликаної поглиблювати особливе партнерство між Альянсом і Україною. Уряди держав НАТО оголосили про заходи, спрямовані на закріплення успіхів, досягнутих у діалозі з середземноморськими країнами, і заснували Групу з питань середземноморського співробітництва, в обов'язки якої входить здійснення нагляду за подальшим перебігом діалогу.

Розбудова міжнародної безпеки - процес поступовий. Будь-які кроки назад нетерпимі. Надто багато поставлено на карту, щоб допустити такий перебіг подій. Рівень співпраці у сфері безпеки, на який вийшли країни-члени НАТО, - попри те, що деякі з них двічі у цьому столітті воювали одна з одною, - є досягненням історичної ваги.

Однак усе це сталося не за один день. Цим вони мають завдячувати політичній волі й рішучості, а також спільно набутому досвіду співпраці, яку вони розвивали на засадах добровільності, не зазнаючи примусу ззовні та не відчуваючи загрози своїй незалежності чи національному суверенітетові. У Мадриді було прийнято виважені рішення, націлені на поглиблення взаємодії у сфері безпеки на користь цілому континентові, аби з часом можна було сказати, що подібні гарантії поширюються й на однаковий для всіх європейських держав рівень забезпеченості. Залучення дедалі більшої кількості країн до програми співпраці з Альянсом сприяє втіленню цих задумів у життя.

Loading...

 
 

Цікаве