WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Демократичний політичний режим: ґенеза й перспективи - Контрольна робота

Демократичний політичний режим: ґенеза й перспективи - Контрольна робота

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Демократичний політичний режим: ґенеза й перспективи

П Л А Н

1. Сутність і історична ґенеза демократичного суспільства.

2. Типологія демократичних політичних режимів.

3. Проблеми формування демократичних політичних режимів.

1. Сутність і історична ґенеза демократичного суспільства.

Демократія (від грець, dетоs – народ і cratos - влада) - народовладдя – одна з основних форм правління, політичної і соціальної організації суспільства, держави і влади, політичний режим, що розвивається і прогресує в історії, звичайно зв'язаний з республіканською формою держави. Демократія, демократизм, демократизація та демократичність не одне й те ж: демократизм - це характеристика режиму, засобів правління, методів, що застосовуються, спосіб політичних відносин і поведінки влади. Тому демократичним, в принципі, може бути не тільки республіканська, але й монархічна держава, особливо сучасна, коли монархія відіграє номінальну роль. Реальна демократія - форма, різновидність держави, що характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, вибірністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень. Звідси і загальне найменування демократії для держав різних політичних форм правління, але з подібними режимами.

Демократія відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші монархічні форми організації суспільства: пряма первісна, общинна демократія, військова, племінна демократія попереддержавних етапів політичного розвитку людства. Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновидність організації держави-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Демократія - форма устрою будь-якої організації, заснована на принципах рівноправності її членів, періодичної вибірності органів правління і прийняття рішень в них за більшістю. Демократія визначається як заснований на певній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд. Демократичний ідеал цінностей включає: свободу, рівність, повагу прав людини і меншості, народний суверенітет, співучасть громадян в управлінні та ін. В Греції демократичні форми устрою держави тривалий період чергувались із різноманітними формами монократії (тираніями, деспотіями), в Стародавньому Римі республіканська демократія протягом декількох століття передувала правлінню монархічного імперського типу. В Середньовіччя неодноразово виникали демократичні міста-держави, де в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу (Голландія, Венеція, Женева, Новгород та Ін.) реалізувалися демократичні принципи управління. В Новгороді вічові збори обирали релігійного володаря, республіка носила теократичний характер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру вирішувалися на народному віче. Соціальна і політична свобода, представництво влади і суверенність народу - основні риси демократичного правління державою.

Суть афінської демократії як різновидності організації, що існувала в Стародавній Греції, полягає в тому, що владою в ній володіла не одна особа - монарх, тиран і не група осіб - аристократія, еліта, олігархія, а всі громадяни, які вільні і рівні, брали участь в управлінні державними справами, а думка більшості мала вирішальне значення. На думку Платона, практично єдино можливою формою демократії стає влада натовпу, який приймає стихійні рішення і діє, виходячи з кон'юнктурних інтересів. Демократія здійснюється тоді, коли бідняки, одержавши перемогу над деякими своїми супротивниками знищують їх, інших виганяють, решту урівнюють в громадянських правах і прані заміщення державних посад. На різних етанах суспільного розвитку демократії в різних країнах не мали між собою нічого спільного, окрім назви. Запозичуючи з античності два пріоритети: "всі рівні" і "всі мають брати участь в процесі прийняття політичних рішень" філософи Джоп Локк, Шарль Моптеск'є, Жан-Жак Руссо сформулювали класичну теорію демократії, доповнивши її ідеєю "загального добра для всіх", що створюється на основі загальної волі. Пізніше економіст Йосиф Шумпетер висуває у вигляді суб'єкту політичної дії індивіда, а не більшість або народ. Індивіди борються за владу, народ - голосує, вибираючи гідних. Відповідно, актуалізувалася проблема політичного лідерства. В теорії знаходять виправдання політичні партії.

За плюралістичною теорією демократи політичний процес розглядається не як взаємодія окремих індивідів, а як взаємодія груп і групових інтересів. Відбувається зміщення акценту в уявленнях про демократичну систему - від ідеї правління більшості народу до ідеї захисту меншості згодом виникла елітарна теорія демократії, що виходить з більш прагматичної настанови: влада в державі завжди належить меншості - еліті, тобто вузькому колу осіб, обраних управляти, керувати, володарювати. Політичний процес - це боротьба різноманітних груп інтересів за владу. Реалії життя такі, що народ від політики усунений. Але партісипаторна теорія демократії ґрунтується на необхідності забезпечення людям максимальної участі в політичному житті. Якщо ж неможливо безпосередньо реалізувати пряму демократію, то вже у всякому випадку необхідно створити політичну систему, що поєднує принципи прямої і представницької демократії. В сучасних умовах є й інші форми демократичного правління державою.

При всій різноманітності політичних проблем, що висуваються сучасним життям загальним є демократичне їх вирішення. В демократії визначається той тип влади і той механізм її здійснення, що дозволяє найбільш безболісно кожній особі досягти цивілізованого, нормального життя. Однак у світі в сучасних умовах немає держав, де б демократія реалізовувалася повністю і могла б вважатися відносно ідеальною, зразковою формою державного ладу, механізмом здійснення влади. З 226 країн світу в 79 країнах уже встановився демократичний політичний режим. Основу демократичного режиму складає економічно незалежна особистість, яка володіє вільним вибором сфер діяльності і зв'язує своє буття з результатами власної діяльності. Така незалежність досягається тільки в умовах соціально закріплених пріоритетів особи перед суспільством і приватною власністю перед власністю державною. Економічно незалежні громадяни шляхом таємних, рівних і прямих виборів обирають на певні терміни представників в органи місцевого і державного управління. Конкуренція між громадянами за проведення представників в органи влади відображається в змаганні політичних партій. Політична партія, представники якої складають більшість в обраних органах, стає правлячою, одержуючи більшість місць у різноманітних представницьких органах і займаючи ключові пости в структурах виконавчої влади. Інші політичні партії можуть або вступати в блоки з партією, що править, або створювати політичну опозицію. Так забезпечується міцна легітимація (законність) влади, переборюється політичне відчуження громадян, що сприяє стабільності всієї політичної системи.

Демократичний режим, однак, не зводиться до захисту прав більшості, а забезпечує права меншості і в виборчій системі, і в представницьких органах влади. Загальнодержавні рішення приймаються не тільки більшістю, але й шляхом досягнення консенсусу з меншістю і опозицією. Критика влади і будь-яких її представників - атрибут демократичного режиму. Але консенсус, взаємодія і згода, спрямовані на відвернення гострих конфліктів, що складають основу вироблення мирних форм розв'язання соціальних колізій шляхом постійного діалогу протиборствуючих сторін. Поза ринковою економікою демократичний режим неможливий, оскільки саме ринок визначає зацікавленість громадян у діяльності, вільної від політичної влади і утворює різноманітні структури громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - передумова і умова демократичної політичної системи. В громадянському суспільстві представлені і конкретні інтереси людей, і баланс їх реалізації. Спираючись на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої і судової влади, демократичний режим сам є їх продуктом, який зводить в ранг нескороминучого завдання захисту законними засобами інтересів особи. В захисті інтересів особи як стрижневій основі демократії, фокусується різноманітність демократичних форм, засобів людської діяльності.

Loading...

 
 

Цікаве