WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасна політична думка і політичні школи. Розширення сфера політологі-чних досліджень (кінець 40-х - друга половина. Обґрунтування нових па-радиг - Контрольна робота

Сучасна політична думка і політичні школи. Розширення сфера політологі-чних досліджень (кінець 40-х - друга половина. Обґрунтування нових па-радиг - Контрольна робота

3. Бжезінський також; намагається привернути увагу до уроків, що випливають з реального процесу посткомуністичних трансформацій на сучасному етапі .

Перший урок, на його думку, полягає в тому, що колишні комуністичні країни, а також країни Заходу мали завищені сподівання щодо швидких перетворень .

Другий урок — у тому, що не всі колишні комуністичні країни перебувають на одній і тій самій фазі розвитку і не всі проходять відповідні стадії в однаковому темпі . Швидкість переходу залежить від тих реформістських кроків, які було зроблено у рамках попереднього ладу ("переддозрівальний період").

Третій урок підтверджує пріоритетність політичної реформи як основи ефективних економічних реформ.

Із четвертого уроку випливає необхідність швидких і всебічних перетворень — шокової терапії, коли для цього є необхідні суб'єктивні і об'єктивні умови.

П'ятий урок полягає в тому, що не слід ігнорувати стратегії перетворень, які передбачають повільне просування і тривале державне регулювання суспільних процесів.

4. Основні національні школи ( англо-американська , німецька , французька, й проблемні підходи сучасної західної політології.

Основу сучасної західної політології становить американська політична наука. Однак у повоєнний час у Європі поступово склались і розвиваються національні школи політології з притаманними їм особливостями і специфікою .

В Англії на базі американських досліджень було поступово створено власну теоретико-методологічну основу політичної науки . Тут передусім слід назвати праці Р. Джоунса про структурно-функціональний аналіз політики, Д. Нетла про теорію політичної мобілізації, Р, Роуза, М. ДевІса, В. Льюїса і X. Вай-смана про теорію політичних систем, І. Девіса про політичні зміни. На цій основі в 50—80-х рр. проведено чимало досліджень проблем держави, державного суверенітету й демократії (Е. Беркер, І./ Берлін, Б. Крік, Г. Іонеску, Г. Ласкі, К. Поппер,

У. Різ, Д. Філд, М. Оукшот), політичних партій (Г. Пеллінг, Р. Маккензі, Д. Хеніг, Д. Робертс, Д. Ліс, Р. Кімбер, Д. Робертсон, Д. Вілсон), груп тиску (Д. Стюарт, Е. Поттер, С. Файнер, Д. Муді), впливу на політичний процес робітничого руху (Д. Голдторн, А. Сілвер), політичної ідеології (М. Фогарті, К. Коутс), політичної поведінки, політичної культури й політичної активності різних класів і соціальних груп, громадської думки, голосування на виборах, каналів і засобів масової інформації, політичного лідерства та еліт (Д. Батлер, А. Кру, І. Бадж, Д. Бламлер, Б. Беррі, М. Харрісон, У. Гаттсман, Б. Джексон). Видаються постійні серії політологічних праць "Дослідження з порівняльної політики", "Політичні реальності". Для шкіл і коледжів розроблено спеціальні програми й підручники з політичної соціології, конституційного права і державного управління.

УФранціїнайпоширенішим напрямом політології можна вважати вивчення поведінки виборців (Ф. Бон, Ж. Шарло, Ф. Гегель, Ж. Ранже, Ж. Жаффр, А. Ласло), певною мірою — дослідження політичних партій (М. Дюверже, Ж. Шарло). Набагато менше уваги французькі дослідники приділяють проблемам порівняльної політології, політичних комунікацій, політичного лідерства. Тут широко досліджується громадська думка, але майже немає досліджень політичної культури. Досить сильні позиції у Франції займають проблеми традиційної політичної науки — конституційне право і дослідження державних інститутів.

В Німеччині З 70-х рр. інтенсивно розвиваються політологічні дослідження . Тут можна вирізнити три основні напрями: нормативістську політологію, що ґрунтується на філософському аналізі моральних норм політичної діяльності; позитивістсько-біхейвіористську емпіричну соціологію; "практично-критичну науку" про соціально-політичну владу (франкфуртську школу). Проблематика досліджень охоплює політичний лад, політичні партії, громадські організації, емпіричний аналіз політичної поведінки й виборів, компаративістську політологію, політичну філософію та історію політичних ідей. З-поміж німецьких політологів можна назвати Т. Адорно, К. Баймер, Р. Дарендорфа, Ф. Ноймана, О. Флехтгайма, В. Гешгіса, Г. Майєра, О. Штаммера, Г. Шнайдера, Е. Кріпендорфа, Е. Гіппеля, К. Лудса.

Серед чільних проблем сучасної західної політології важливе місце посідає проблема визначення предмета політології. Здебільшого концепції науки про політику містять уявлення про управління як соціальну функцію політичної діяльності, поняття про владу, її вплив як засіб вирішення конкретних проблем суспільства ухваленням відповідних політичних рішень. Але різко відрізняються визначення того, які цілі та які важелі впливу влади можуть бути охарактеризовані як політичні. Деякі автори вказують на порядок і контроль як мету політичної діяльності. Більшість політичних теоретиків пов'язують "політичне" управління з громадським управлінням і державною владою, дехто каже про "приватну політику" в університетах, корпораціях, профспілках, церкві, інших об'єднаннях. Ці "малі групи" експериментально досліджуються як політичні.

У сучасній західній політології дуже поширилось уявлення про політику як діяльність, спрямовану на контролювання та примирення різних інтересів у межах держави. Ось одне з таких визначень політолога Б. Кріка: "Політика може бути просто визначена як діяльність, за допомогою якої різнобічні інтереси в рамках даної одиниці правління примиряються через надання їм частки влади в пропорціях до їх важливості для добробуту і виживання всієї спільності". Таке широке визначення політики, звісна річ, спричиняє й широке розуміння науки політології, яка об'єднує в собі політичну філософію й політичну теорію, охоплює теорію держави і права, теорію міжнародних відносин, політичну соціологію, теорію представництва й виборів, соціологію політичних відносин (чимало авторів дві останні дисципліни не розділяють), а також основні висновки й положення політичної економії. Деякі автори намагаються ототожнити соціологічні аспекти політекономії та політичної науки, пояснюючи це тим, що вони вивчають одне явище — відносини між системами суспільних інтересів, які створюють діяльність суспільства і самі створюються діяльністю економічних механізмів. У центр політичної науки ставлять проблему розгляду суспільних відносин як зіткнення групових інтересів. Деякі автори через це беззастережно відносять політекономію до політичної науки.

За усталеною традицією західної політології часто-густо до неї частково включають дисципліни, що виникають на основі міжгалузевих інтеграційних наукових процесів, — політичну географію, політичну біологію, політичну психологію. Особливо слід підкреслити традиційний міцний зв'язок політичної психології з політичною наукою, оскільки саме психологія заклала основи вивчення мотивації політичної поведінки, що й дало поштовх розвиткові поведінкової політології .

Загальних законів розвитку суспільства західна політологія майже не бере до уваги, бо вона далека від завдань тотальної раціоналізації суспільства, а також ще й тому, що, як зауважив польський політолог Є. Вятр, такого знання у нас нема, а з огляду на характер суспільного життя його, можливо, й не буде.

Другою важливою проблемою сучасної західної політології єпроблема панування демократії та громадської думки. Підвищена увага до останньої є найкращим свідченням того, що на Заході активізувався процес демократизації суспільного життя в усіх його виявах і формах. Пильна увага до проблем громадської думки є в основному наслідком практичних тенденцій промислового, економічного, управлінського життя країн капіталу і ринкових відносин. Індустріальний капіталізм вимагає мобільного та активного типу особистості, інтереси та енергія якої легко піднімаються й фокусуються на постійних рухливих і соціальних цілях. Стимульований споживчими потребами, сучасний громадянин мимохідь стає вельми чутливим до різних нюансів свого оточення. Проте в цілому це, звісна річ, проблема в основному політична, оскільки стосується способу здійснення демократії, народовладдя, формування надійного механізму зворотного зв'язку між урядом і народом та контролю другого над першим, ролі масової політики в політичному житті.


 
 

Цікаве

Загрузка...