WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасна політична думка і політичні школи. Розширення сфера політологі-чних досліджень (кінець 40-х - друга половина. Обґрунтування нових па-радиг - Контрольна робота

Сучасна політична думка і політичні школи. Розширення сфера політологі-чних досліджень (кінець 40-х - друга половина. Обґрунтування нових па-радиг - Контрольна робота

Контрольна робота

Сучасна політична думка і політичні школи. Розширення сфера політологічних досліджень (кінець 40-х - друга половина. Обґрунтування нових парадигм у розвитку політичної науки (80-х рр. XX ст.). Основні національні школи ( англо-американська , німецька , французька, й проблемні підходи сучасної західної політології

1.Сучасна політична думка і політичні школи.

1. Формування сучасної політичної науки (кінець XIX кінець40-х рр. XX ст.).Розробка та систематизація політичних поглядів у роботах Вільфредо Парето,Гаетано Моска, Роберта Міхельса та Макса Вебера .

Народилася й розвивалася політична думка в гущі загальнолюдських знань щодо форм і функцій політики та влади , політичних інститутів , політичної ідеології й культури , політичної стратегії й тактики , інших політичних явищ і цінностей .

Політична думка сучасного світу ще й досі перебуває під значним впливом теоретичних розробок видатних учених, що жили на стику XIX—XX ст., таких як М. Вебер, В. Парето. Г. Моска, Р. Міхельс та інші.

Значний внесок у розвиток політичної думки XX століття зробили представники теорії еліти. Класикою елітаризму стали концепції В. Парето (1846—1923), Г. Моски (1858—1941) та Р. Міхельса (1878—1936). Прихильники цих концепцій виділяють у суспільстві творчу меншість — еліту, яка здійснює управління, і масу, нездатну до активної і творчої діяльності.

Вільфредо Парето обґрунтував закон циркуляції є літ. Згідно з цим законом спочатку владу захоплює та еліта, котра використовує силу як засіб здобуття й утримання влади (еліта "левів"), а їй на зміну приходить інша еліта, яка здобуває владу за допомогою переконання (еліта "лисиць"). Як зазначав В. Парето, у будь-якому суспільстві реально править певна еліта, тобто добірна частина населення. їй протистоять усі інші. У суспільстві еліта створюється в економічній, політичній, духовній та інших сферах життя, а також поділяється на "правлячу (панівну)" і "неправлячу". На думку вченого, існування "правлячої еліти" випливає з психологічних рис людей, з їхньої здатності панувати та нав'язувати свою волю підлеглим класам. Така ситуація призводить до того, що в суспільстві відбувається постійна боротьба та зміна різного типу еліт через їх циркуляцію, кругообіг: стара панівна еліта з часом поступається місцем новій. Слід також зазначити, що нова еліта висувається з найбільш обдарованих представників низів суспільства, які гостро відчувають потребу у владі. Минає час, і нова еліта в процесі боротьби змінюється новішою. Такі цикли піднесення й занепаду еліт, на думку В. Парето, є закономірністю існування та розвитку людського суспільства Циркуляція еліт, за В. Парето, відбувається також по вертикалі зверху вниз і знизу вверх. Вертикальна циркуляція настає тоді, коли еліти перетворюються у гальмо розвитку і їх усувають шляхом революції.

Гаетано Москасформулював концепцію нового політичного класу — правлячої меншості, яка прагне узаконити і і раціоналізувати своє панування. Поділ політичної еліта характерний для будь-якого суспільства, незалежно від політичного режиму. Існує два типи панівної верхівки: аристократична, або закрита, еліта, яка чинить опір будь-яким змінам, і демократична, або відкрита, що допускає розширення своїх рядів за рахунок вихідців із низів. Система еліти закритого і відкритого типів не завжди збігається із системою диктатури і демократії.

Необхідно підкреслити, що, на думку Г. Моски, поділ суспільства на панівну меншість і політично залежну більшість (масу) також є неодмінною умовою існування цивілізації. У процесі розвитку суспільства постійно змінюються склад, структура "правлячого класу" без зміни його функцій. Здійснення влади мен-шості над більшістю стає можливим за рахунок ліпшої організації меншості. Водночас правління меншості, на думку Г. Моски, може бути як автократичним, так і ліберальним .

Ще один представник теорії еліт Роберт Міхельс також стверджував, що суспільство не може існувати без панівного "політичного класу". З цією метою дослідник обґрунтував свій "залізний закон олігархічних тенденцій" Згідно з цим законом правляча меншість існує у будь-якій організації і має владу над більшістю . Правляча меншість намагається зберегти владу і посилити свої позиції . Цей процес незворотний і характерний як для авторитарних , так і для демократичних партій .Демократичний розвиток суспільства може відбуватися успішно лише за створення відповідної організації. А цей процес неможливий без виділення в суспільстві еліти — активної меншості, якій маса має довіряти, оскільки прямий контроль широких верств населення над великою організацією є об'єктивно неможливим. За таких умов, на думку Р. Міхельса, демократія неминуче трансформується в олігархію.

Німецький соціолог та політолог Макс Вебер (1864—1920) здобув широке визнання в західних країнах як розробник теорії державної бюрократії . Політику М. Вебер розглядав як участь у здійсненні влади або прагнення впливати на її розподіл усередині держави і між державами. Держава, за М. Вебером, є спільністю людей, яка в межах певної території користується монополією на законне фізичне насильство.

Аналізуючи таке суспільне явище, як "державна бюрократія", Вебер дійшов висновку, що бюрократія — це раціональна форма колективної діяльності людей, а капіталізм — це "концентрований вираз раціональності". У сучасному суспільстві, підкреслював М. Вебер, бюрократична система державної організації за своєю надійністю й дисципліною перевершує будь-яку іншу суспільну систему. Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, зазначав він, то такий механізм має вигляд машини як порівняти з немеханічними видами виробництва. Саме в цьому німецький дослідник убачав переваги бюрократичної системи державної організації і її можливість у відповідний спосіб планувати й визначати функціональну ефективність діяльності людей у суспільстві.

Велику увагу М. Вебер приділяв проблемам влади. Намагаючись типологізувати це суспільно-політичне явище, Вебер дійшов висновку, що в історії розвитку суспільства існувало три типи влади: традиційна, харизматична та раціональна. Традиційна влада характеризується вірою підлеглих у те, що влада в суспільстві є законною, оскільки вона існувала завжди. Цьому типу влади властиві традиційні норми, на які постійно посилається правитель, організовуючи свою діяльність. Однак правитель, який зневажає й порушує існуючі в суспільстві традиції, може позбутися і своєї влади.

Другий тип — харизматичний тип влади (харизма - винятковий дар, особливий талант, що притаманний людині). Цей тип влади базується на вірі в те, що правитель має якісь надзвичайні, навіть "магічні" здібності. Народні маси вірять у те, що харизматичний правитель покликаний виконувати якусь особливу суспільну місію, що потребує цілковитої відданості підлеглих. Такий тип влади випливає з особистих якостей правителя, а не базується на праві. Харизматичний тип влади притаманний, на думку М. Вебера, лідерам і вождям революцій, досвідченим далекоглядним політичним діячам, релігійним керівникам.

2. Розширення сфера політологічних досліджень (кінець 40-х - друга половина

70-х рр. XXст.). Нові теорії демократії (І Шумпетер , Р.Даль , К,Макферсона , Дж. Вольф , Б. Барбер ) .

Найважливішим концептуальним наслідком утвердження біхевіористської методології у політичних дослідженнях став розпиток нової парадигми демократичної теорії — процесуальної (або конкурентної) теорії демократії.

Контури такої посткласичної інтерпретації можна побачити вже у А. де Токвіля, М. Вебера, Р. Міхсльса, А. Бентлі, але вперше цю теорію найчіткіше сформулював австрійський економіст Йозеф Шумпетер(1883—1950) у праці "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1946). Автор здійснює програмну модифікацію вихідної класичної доктрини демократії, міняючи місцями її найважливіші елементи. Оскільки у сучасному суспільстві навряд чи можливою є участь громадян як у законодавстві, так і в політичному процесі в цілому, то на перший план у змістовному трактуванні демократії виходить проблема способу визначення осіб, які реалізовуватимуть політичні рішення. За Шумпетером, демократія є перш за все певним способом " інституалізації політичних рішень ", коли "індивіди сягають влади для прийняття рішень засобами конкурентної боротьби за голоси народу ". Ліберальні принципи ринкових відносин Шумпетер переносить у сферу політичного: кожен політик пропонує на продаж свій "товар", а виборець вільний зробити свій вибір як споживач. Демократію Й. Шумпетер зводить до методу, а точніше, вона стає побічним продуктом конкуренції в оновленні лідерів.

Loading...

 
 

Цікаве