WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн сві - Дипломна робота

Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн сві - Дипломна робота

Причому конкурувати за газ доведеться саме Німеччині, оскільки Англія, Франція і Італія допустили "Газпром" до внутрішніх ринків. Так за останні три роки "Газпром" придбав 10% британського ринку збуту. "Газпром" підписав довгострокові контракти з рядом крупних європейських енергетичних компаній, зокрема, французькою Gaz de France і італійською Eni, в обмін на надання йому доступу до трубопроводів для транспортування і збуту газу безпосередньо кінцевим одержувачам. [35]

Згідно з угодою з Gaz de France (GdF) "Газпром" з жовтня 2007 року отримує можливість здійснювати прямі постачання російського газу в об'ємі до 1,5 млрд. куб. м на рік кінцевим споживачам Франції, які платять за блакитне паливо по 375 дол. за 1 тис. куб. м, для промислових споживачів, а для населення — 577 доларів, до цього оптова ціна російського газу на вході у французьку газотранспортну систему складала 190 дол. за 1 тис. куб. м. Натомість GDF отримує гарантії постачань російського газу до 2030 року. [36]

У рамках угоди з італійською Eni "Газпром" отримав можливість з 2007 року здійснювати прямі постачання російського газу на італійський ринок - найбільший після ринків Великої Британії і Німеччини в Європі. Об'єми прямих постачань збільшуватимуться поетапно до 3 млрд. кубометрів до 2010 року. Довгострокові контракти дозволять російській компанії зберегти стабільні доходи від продажу енергії аж до 2035 року. В обмін "Газпром" і Eni вже домовилися про сумісну участь в покупці нафтових підприємств в Росії. Російський "Газпром" може стати акціонером компанії Enipower, якій належать сім електростанцій в Італії, проте представники компанії виключили можливість отримання "Газпромом" акцій компанії Snam Rete Gas - італійської газорозподільної мережі.

Частка газу в енергетичному балансі Італії - більше 30%. Близько 86% потреб в природному газі Італія покрила в 2005 році за рахунок імпорту. Основними постачальниками газу в країну є Алжир і Росія. Для Росії Італія є другим за величиною імпортером газу в Європі. У 2005 році об'єм постачань склав 21, 85 млрд. кубометрів газу. [37]

Довготривалі контракти особливо актуальні для країн Європи, оскільки до 2010 року розрив між постачаннями "Газпрому" і очікуваним попитом може скласти 126 мільярдів кубометрів. Щоб помістити ці цифри в реальний контекст, повідомимо, що в 2005 році ЄС імпортував з Росії близько 155 млрд. кубометрів газу. Але гірше за все є резонні підстави побоюватися, що розрив в 126 млрд. може зрости, у зв'язку з наявністю цілого ряду змінних складно дати точну оцінку дефіциту, що насувається. Але, ймовірно, розрив складе від 125 до 200 мільярдів кубометрів. Навіть при мінімальному показнику такий дефіцит може нанести істотну утрату постачанням в ЄС. [38]

В той же час "Газпром" розраховує збільшити експорт газу до Західної Європи протягом 10 років майже на 20%, повідомив в інтерв'ю The Wall Street Journal заступник голови правління газового монополіста Олександр Медвєдєв. "Газпром" поставить до Європи в 2015 році 180 млрд. кубометрів газу проти нинішніх 151 млрд. кубометрів. "Наша частка на ринку зросте до 33%, навіть якщо не будуть підписані нові контракти", - відзначив Медвєдєв. Минулого року компанія забезпечила 27% газу, споживаного в Європі. [39]

Росія на нафтовому ринку

В 2006 році Росія вийшла на перше місце в світі з видобування нафти, обігнавши Саудівську Аравію, яка лідирувала по цьому показнику з 1988 р. У липні в Росії видобувалося 9,55 мільйонів барелів на добу - на 41000 більше, ніж в Саудівській Аравії. Якщо врахувати, що здобич газу в країні складає 1,7 мільярда кубометрів газу на добу, Росія перетворилася на найбільшу енергетичну державу світу. [40]

Глава Мінекономрозвитку Росії Герман Греф вважає, що "за довгостроковими прогнозами за межами 2020 року істотний приріст постачань нафтових ресурсів з Росії на світові ринку неможливий. Якщо, звичайно, не будуть відкриті нові родовища". До 2020-2025 років Росія може нарощувати постачання нафти за кордон. "Але після цього поступово постачання знижуватимуться - трохи, за розрахунками фахівців, на 1% в рік", - уточнив Греф. Проте, до 2050 року Росія залишиться найбільшим постачальником нафти на світовий ринок. [41]

Важливим напрямком продажу нафти для Росії є країни Азії. "Після будівництва трубопроводу Східна Сибірь-Тихий океан на азіатський ринок поступатиме до 30 мільйонів тонн російської нафти на рік, а в перспективі - до 80 мільйонів тонн", - заявив віце-спікер Ради Федерації Дмитро Мезенцев, виступаючи з доповіддю з енергетичної безпеки на 15 сесії Азіатсько-тихоокеанського парламентського форуму, який проходить в Москві. "До 2020 року об'єм нафтового експорту Росії до цього регіону кардинально зміниться. Третина об'єму російських постачань "чорного золота" йтиме до Азії", - сказав він, відзначивши, що сьогодні об'єм російського експорту в цьому напрямі складає лише 3% від національних можливостей. [42]

Ще однією спробою зашкодити російській енергетичній експансії є відкриття нафтопроводу Баку–Тбіліси–Джейхан (БТД). Цієї події довго чекали у всьому регіоні, пов'язуючи з нею величезні економічні і політичні надії. Протяжність нового нафтопроводу складає 1767 км., з них 443 км. припадає на Азербайджан, на Грузію – 248 км. і 1076 км. на Туреччину. Пропускна спроможність нафтопроводу – 50 млн. т нафти на рік. Особливу радість від початку роботи БТД переживають сьогодні держави каспійського регіону і країни транзиту. І ті і інші не приховують свого задоволення тим, що нова труба не заходить на територію Росії, що повинно виключити будь-який політичний диктат з боку північного сусіда. На думку багатьох аналітиків, БТД став явним геополітичним програшем Росії, в результаті якого прикаспійські країни отримали незалежний від неї маршрут експорту нафти на захід. Принаймні, така точка зору була вельми актуальною ще кілька років тому. Сьогодні ж про велике політичне значення і винятковість БТД навряд чи варто говорити з попередньою однозначністю. Річ у тому, що із самого початку проект БТД розроблявся під "велику нафту" з нафтоносного блоку Азері–Чіраг–Гюнешлі на азербайджанській ділянці каспійського шельфу. Передбачалося, що на "плановий" рівень у 50 млн. тонн на рік нафтовидобуток тут вийде вже на початку нинішнього десятиліття. Проте "велика нафта" з Азербайджану так и не пішла. Більше того, на думку ряду учених, забезпечити наповнення труби каспійською нафтою до такого ступеня, щоб використання БТД стало рентабельним, може виявитися не досяжною метою. Проміжним рішенням проблеми стала домовленість з Казахстаном про прокачування по новій трубі казахстанської нафти. На першому етапі її частка в трубопроводі складе 7,5 млн. тонн. Вона поставлятиметься до Азербайджану по Каспійському морю танкерами. Певні надії щодо долі БТД зв'язуються з розробкою найбільшого в Казахстані нафтового родовища Тенгіз. Правда, на сьогоднішній день там не здобувається достатньої кількості нафти, щоб дозволяло говорити про повне завантаження БТД. До того ж, казахстанська нафта експортується також і через нафтопровід, проектна потужність якого складає 67 млн. тонн на рік. Більш того, Казахстан відкрито заявляє про наміри активно зайнятися експортом нафти до Китаю. Підсумовуючи сказане, можна припустити, що в Казахстані просто не знайдеться достатньої кількості нафти, щоб одночасно забезпечувати всі експортні напрями. Якщо ж "велика каспійська нафта" з азербайджанських родовищ заради якої, власне, і затівався проект БТД, так і не стане "великою" (що більш ніж ймовірно), то з помпою презентована вчора труба може виявитися заритою в землю – як в прямому, так і у переносному розумінні. [43]

Виходячи з офіційних оцінок, що знайшли віддзеркалення в "Енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року", до 2015-го видобуток нафти може скласти 530 млн. т, а її експорт – 310 млн. тонн. Головною нафтовою базою залишиться західно-сибірська нафтогазоносна провінція. Будуть сформовані нові центри нафтової промисловості в Східному Сибіру і Республіці Саха (Якутія) – видобуток до 50 млн. т в 2015 році; на шельфі острова Сахалін (25–26 млн. т), в Баренцевом морі і російському секторі Каспійського моря. Збільшиться видобуток нафти в Тімано-печорськой провінції.

Loading...

 
 

Цікаве