WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження - Реферат

Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження - Реферат

Реферат на тему:

Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження

Августин Блаженний. Європейська середньовічна політична думка знаходиться під впливом християнської релігії і римсько-католицької церкви. Авторитетний богослов раннього Середньовіччя Августин Блаженний у своєму трактаті "Про град Божий" розвинув концепцію теологічного розмежування духовної (релігійної) і світської (державної) влади. Перша зображена ним у образі "Граду Божого", вираженням якого є церква, друга - як "град земний". Град Божий об'єднує праведників, що наслідують божественні настанови. Земний град, як результат гріховної природи людини, побудований на відносинах панування, підпорядкування і рабства. Хоча Августин виступав за самостійність кожної з влад, обґрунтування різноякісності двох "градів" фактично ставило духовну владу вище світської.

Тома Аквінський. Ідея духовної зверхності над державною владою отримала подальший розвиток у вченні великого католицького теолога Томи Аквінського. Хоча будь-яка державна влада має божественне призначення, не виключено, що конкретні її форми можуть суперечити божественній волі: правителі забувають про заповіді Христа, справедливість і спільне благо. В цьому випадку церква має право на опір гріховній владі.

Учення Августина і Томи Аквінського були використані в католицизмі Середньовіччя для обґрунтування примату церкви над державою і права Римського Папи призначати та змішувати монархів. Практичне втілення цих ідей часто призводило до війн між світською і церковною владами.

Ніколо Макіавеллі. Наприкінці Середньовіччя держави починають виходити з-під впливу церкви, відбувається процес становлення сучасних держав. Епоха Відродження, що прийшла на зміну, дала поштовх розвитку інтелектуального життя і поширенню знань. Центром Відродження стала Італія. Саме з історією цієї країни, і зокрема з Флоренцією, яку називають колискою Ренесансу, пов'язана доля найзнаменитішого політичного мислителя цього періоду Ніколо Макіавеллі. Заперечивши філософсько-етичну і релігійну традиції попередніх епох, він розробив оригінальну концепцію політики. Макіавеллі вважав, що моральні критерії добра і зла не можуть поширюватися на політику. Вона має власну автономну систему цінностей, головні з яких - інтереси держави. Заради останніх політик може зневажити моральністю. З його роздумів випливав висновок: "мета виправдовує засоби". Обґрунтований мислителем принцип виявився дуже затребуваний у політичній практиці для виправдання жорстокості і терору інтересами держави або іншими вищими завданнями. В політичному лексиконі затвердилося поняття "макіавеллізм", під яким розуміють політику, засновану на зневажанні норм моралі, на інтригах і на насильстві.

Якщо у мислителів минулого головною була проблема, як використати державну владу, щоб досягти справедливості і спільного блага, то для Макіавеллі - проблема самої влади і засобів, які дозволяють цю владу завоювати, утримати і розширити. Розкриттю подібних владних технологій він присвячує свою головну працю "Правитель".

Серед порад, які він дає політикам, такі:

  • вміти грати людськими пристрастями;

  • покладатися на силу або закон;

  • використовувати страх і любов, але віддавати перевагу діям на підданих через силу і страх;

  • прагматично використовувати брехню і відмовлятися від обіцянок.

Ідеалом для Макіавеллі виступає політик, який поєднує риси лева та лисиці: силу, вміння навіяти страх у підданих і одночасно хитрість, здатність до інтриг. Макіавеллі відкрито заявляє про утилітарне використання релігії. Для нього релігія - це засіб впливу в руках держави. Він визнає доцільність політичних вбивств. Не випадково прототипом для створення образу правителя для нього став Чезаре Борджа, який прославився своєю жорстокістю і зрадами.

Н. Макіавеллі ввійшов в історію політології як мислитель, який розмежував суспільство і державу. Він, власне, ввів у науку і сам термін "держава" (stato).

Жан Боден. Проблема сутності держави знайшла продовження в працях французького мислителя, відомого ідеолога абсолютизму Жана Бодена. Він вказав на головні ознаки держави, що відрізняють її від усіх інших форм людського спілкування: "правове управління" і суверенітет. Суверенітет - це "постійна і абсолютна влада", право творити та вимагати виконання законів. Концепція суверенітету стала важливим внеском Ж.Бодена в політичну теорію.

Подальший розвиток політичної думки буде пов'язаний з обговоренням проблем: хто є носієм суверенної влади (одна особа чи народ), чи повинен суверенітет бути єдиним. Сам Ж.Боден розвивав ідею єдиного і неподільного суверенітету, що, на його думку, втілюється у монархії. Пізніше зміст абсолютної влади монарха висловить французький король Людовік XIX в знаменитій фразі: "Держава - це я".

Томас Мор і Томмазо Кампанелла. Гуманізм епохи Відродження знайшов вираження у формуванні нової течії суспільної думки, що ставить питання про несправедливість соціальної нерівності, що склалася, і захищає інтереси найбезправніших верств населення - утопічного соціалізму. Ідеї нового вчення в художньо-романтичній формі виразили Томас Мор у творі "Утопія" і Томмазо Кампанелла в "Місті сонця". В перекладі "утопія" означає "місце, яке не існує". Після Мора утопічними будуть називати всі нездійсненні проекти перетворення суспільства відповідно до уявлень про ідеальний суспільний лад. Установлення відносин соціальної рівності Мор і Кампанелла пов'язували зі знищенням приватної власності, загальним обов'язком праці, з рівним розподіленням суспільних благ, їх проекти ідеального суспільного устрою, як і проект грецького філософа Платона, мали риси грубої зрівняльності і аскетизму, непослідовності (Мор зберігав рабство). Але якщо метою Платона було збереження соціальної ієрархії і нерівності, аристократичне чи монархічне правління, то для Мора та Кампанелли - досягнення соціальної рівності і покращання життя простого народу. Платон же, описуючи ідеальну організацію суспільного життя, залишає без уваги стан "виробників". Відрізняються і їх уявлення про організацію політичного життя. Так, у місті Сонця функціонують народні збори (Велика рада), які обирають і контролюють посадових осіб. У той же час верховний правитель та три його радники не можуть бути звільнені народною волею. Політичний устрій на острові Утопія більш демократичний. Всі посадові особи обираються народом. Але все ж політичний ідеал Мора більше відповідає "змішаному правлінню". Поряд з народними зборами верховну владу поділяє сенат, що обирається щорічно (аристократична засада), і князь, який обирається пожиттєво (монархічна засада).

Література:

  1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.

  2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

  3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.

  4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

  5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

  6. Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич, В.А.Кулик та ін. - Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

  7. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 3. Політична свідомість і культура. - Львів: Кальварія, 1998. - 556 с.

  8. Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.

  9. Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.

  10. Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. - К.: МАУП, 1997. - 248 с.

  11. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К.: АМУПП, 1997. - 200 с.

  12. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. - К.: Либідь, 1997. - 656 с.

  13. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 2. Політичні процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. - 336 с.

  14. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

  15. Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. - 838 с.

  16. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. - 288 с.

  17. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 179 с.

  18. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. О.І.Семкіна. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.

  19. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192 с.

  20. Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

  21. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К.: Основи, 1995. -174 с.

  22. Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств. - К.: Політична думка, 1995. -368 с.

  23. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 1995. - 103 с.

  24. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К.: Ватра, 1995. - 328 с.

  25. Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. - К., 1994. - 144 с.

  26. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.

  27. Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1993. - 191 с.

  28. Конспект лекцій з курсу "Політологія" для студентів усіх форм навчання / І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. - 44 с.

  29. Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. - 256 с.

  30. Основы политологии / Под ред. А.Боднара. - К., 1991. - 144 с.

Loading...

 
 

Цікаве