WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні суб'єкти сучасних міжнародних відносин - Реферат

Основні суб'єкти сучасних міжнародних відносин - Реферат

Реферат на тему:

Основні суб'єкти сучасних міжнародних відносин

До середини XX ст. світова політика будувалася з розрахунку державно-центристської моделі міжнародних відносин. Головним її суб'єктом виступали держави. Подібна схема міжнародних відносин була закладена Вестфальським миром (1648), який підвів підсумок Тридцятилітній війні у Європі і визначив кордони між державами. Договір став визнанням того, що суперечки неможливо вирішувати тільки воєнним шляхом. Сучасна світова політика враховує той факт, що в теперішній час у світі існує більше ста дев'яноста держав. Але геополітики прогнозують, що процеси етнічного сепаратизму можуть призвести до створення приблизно чотирьохсот держав. Держави відрізняються одна від іншої різними параметрами: розмірами, віком (історичні й нові держави), чисельністю населення, економічним потенціалом, мірою політичного впливу. За економічним критерієм виділяють три групи держав. До першої групи належать багаті держави, під якими розуміють індустріально розвинуті держави з ринковою економікою та високим рівнем життя. Це перш за все, країни Великої сімки: США, Канада, ФРГ, Великобританія, Франція, Італія, Японія. До числа багатих відносять і значних експортерів нафти Перської затоки - Бахрейн, Кувейт, Катар тощо. До другої групи належать нові індустріальні країни, що зробили у 70-80-х роках різкий кидок у своєму економічному розвитку, але які поки що не зуміли наздогнати за рівнем життя держави першої групи: Китай, Індію, так званих "азіатських тигрів" (Сінгапур, Південна Корея, Малайзія), країни Латинської Америки (Мексика, Бразилія). Сюди відносяться і колишні соціалістичні країни Східної Європи. До третьої групи належать бідні країни Латинської Америки, Африки, деякі колишні республіки СРСР.

Політичний вплив країн на міжнародній арені значною мірою визначається їх економічною та воєнною могутністю. У сучасному світі саме функціонування економіки безпосередньо визначає як міжнародний статус держави, так і боєздатність її збройних сил. Стосовно країн, які володіють сильним воєнним та економічним потенціалом і дипломатичним впливом, використовується термін "держава". При цьому у світовому співтоваристві виділяють власне зверхдержави і великі держави. Починаючи з 1945 р. і протягом наступних чотирьох десятиліть СРСР разом з США визначалися як дві зверхдержави. Зверхдержаву від інших країн відрізняють три критерії: можливість масового і повного знищення, здатність впливати на розвиток всіх інших країн, неможливість для будь-якої коаліції нанести поразку одній зверхдержаві, якщо цю коаліцію не підтримає інша зверхдержава. Рівновага у міжнародному середовищі, яка здійснюється за схемою протистояння двох держав і підтримуючих їх коаліцій країн, визначається як біполярна модель світу. Після розпаду СРСР склалася однополюсна модель міжнародних відносин з єдиною зверхдержавою - США. Політологи хоч і прогнозують можливість в майбутньому багатополярність і появу інших держав, рівних за своєю могутністю США, все ж змушені визнати, що сьогодні США володіють всезагальною перевагою.

До великих держав, згідно з Г.Маргентау, відносять країни, що володіють воєнною силою і здатністю відстояти свою незалежність, економічним потенціалом і дипломатичним впливом. Сюди ж він додає і геополітичний фактор (простір і розташування країни). Як правило, до великих відносять країни, що володіють ядерним арсеналом і сучасними засобами його відправки, а також такі, що є постійними членами Ради Безпеки ООН (США, Росія, Великобританія, Франція, Китай). За економічним і політичним впливом до великих відносять Німеччину і Японію. Щодо Росії, то в зв'язку з тим, що вона вважається спадкоємницею колишнього СРСР, то вона певною мірою займає сьогодні статус певного елементу світового політичного та економічного порядку.

Ключову роль на регіональному просторі відіграють середні держави, наприклад, Індія у Південно-Східній Азії, Мексика у Центральній Америці, Туреччина, яка намагається закріпити свій вплив у нових державах Середньої Азії. Розрізняють також малі та мікродержави. Їх відрізняє невелика кількість населення (один - два мільйони) і неможливість самостійно захистити свій суверенітет.

Суб'єктами політики світового масштабу є міжнародні організації, блоки і союзи, які співробітничають або протистоять один одному. Вони створюються на основі спільності інтересів країн-учасниць для реалізації певних економічних і військово-політичних завдань. Перші організації подібного типу з'явилися на початку XX ст., а сьогодні їх нараховується більше чотирьохсот. Існують різні типології міжнародних організацій. Одна з найпоширеніших класифікацій передбачає виділення різних типів у відповідності з територіальною ознакою і напрямком діяльності.

Залежно від першого критерію розрізняють:

  • універсальні міжнародні організації. Такою є Організація Об'єднаних Націй (ООН);

  • міжрегіональні організації, наприклад, Організація Ісламська Конференція;

  • регіональні організації і блоки. Всього на світі нараховується шістдесят організацій подібного типу, наприклад, Європейський Союз, СНД, Організація Африканської Єдності, Співтовариство південноафриканських країн з метою розвитку, Регіональне економічне співтовариство у Латинській Америці, Асоціація Держав Південно-Східної Азії (АСЕАН);

  • субрегіональні організації, наприклад, Бенілюкс, що об'єднує Бельгію, Нідерланди і Люксембург.

Залежно від напрямку діяльності виділяють:

  • загальноцільові організації. Такою організацією є ООН, що координує співробітництво країн-учасниць у різних сферах. Одна з найважливіших функцій - здійснення міжнародної безпеки, регулювання конфліктів. З 1948 p. OOH здійснила більше п'ятидесяти миротворчих місій у різних регіонах світу;

  • спеціалізовані організації. Наприклад, ООН включає в свою структуру міжнародні організації, створені для координації зусиль країн у окремих галузях - Всесвітня Організація Охорони здоров'я (ВОЗ), міжнародна Організація Праці (МОП), ЮНЕСКО (організація, що займається питаннями культури, освіти і науки), Міжнародний суд, Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародне агенство з атомної енергетики (МАГATE) тощо. Різні форми співробітництва здійснюються в межах Всесвітньої торгової організації (ВТО). Нарешті, необхідно пригадати, що протягом декількох десятиліть у другій половині XX ст. світова політика визначалася протистоянням двох воєнно-політичних блоків: Північноатлантичного союзу (НАТО) і Організації Варшавського договору.

Специфічною міжнародною організацією, яка володіє атрибутами політичної влади, є Європейський союз. Існуючий з 1979 р. Європейський парламент наділений законодавчою, бюджетною і контрольною функціями, але це не означає обмеження суверенітету держав, що входять у Союз.

Процеси глобалізації сучасного світу значно розширили коло суб'єктів міжнародних відносин. Наприклад, серйозну конкуренцію національним державам у здійсненні політики складають транснаціональні корпорації (ТНК). Вони стали самостійними суб'єктами не тільки економічних, але й політичних відносин. Сьогодні у світі нараховується тридцять п'ять тисяч транснаціональних утворень. Ядро ж світової господарської системи складають п'ятсот ТНК, які володіють необмеженою економічною владою. Під контролем ТНК знаходиться більше половини світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, чотири п'ятих патентів і ліцензій на нову техніку, технологію і "ноу-хау".

Дослідники, оцінюючи роль ТНК у сучасному світі, роблять неоднозначні висновки про перспективи національної держави. Згідно з одним із підходів, ТНК суттєво підірвали суверенітет національної держави. При цьому вказується на те, що економічний потенціал найбільших ТНК можна порівняти з внутрішнім валовим продуктом провідних середніх країн. Стосовно до розвинутих країн ще можна говорити про двовладдя: держава захищає інтереси власних ТНК в різних регіонах світу, а ті, в свою чергу, забезпечують податкові надходження від міжнародної діяльності. Щодо іншої групи держав, що розвиваються, то їх економіка інколи повністю залежить від ТНК. Останні володіють різними способами впливу на уряди цих країн і можуть змушувати їх проводити політичний курс, який суперечить власним національним інтересам. Іншими інструментами впливу на національні уряди виступають міжнародні банки, фінансові і трастові компанії. Вони, як правило, пов'язують умови надання допомоги з дотриманням країнами певних правил гри і надають кредити тільки тим з них, які демонструють готовність наслідувати певному економічному і політичному курсу. Послаблення деяких функцій держави зовсім не означає, що вона перестала бути інститутом формування політики. Мова, видно, йде про те, що суттєво підірвана монополія держави у сфері регулювання національної економіки, фінансових потоків, екологічних, правових і соціальних проблем. Про розширення ролі у світовій політиці недержавних факторів свідчить і діяльність неурядових організацій - "Лікарі без кордонів", "Міжнародна амністія", "Міжнародний Червоний Хрест" тощо. Не можна не враховувати і контакти між політичними партіями, етнічними і релігійними діаспорами різних країн. Неурядові організації можуть прямо, обминувши владний уряд, апелювати до громадської думки інших країн у випадку порушення прав яких-небудь груп населення. Нарешті, міжнародного значення можуть набути навіть окремі особистості, наприклад, фінансист Дж.Сорос або ісламський терорист У.бен Ладен.

Література:

  1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.

  2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

  3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.

  4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

  5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

  6. Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич, В.А.Кулик та ін. - Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

  7. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 3. Політична свідомість і культура. - Львів: Кальварія, 1998. - 556 с.

  8. Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.

  9. Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.

  10. Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. - К.: МАУП, 1997. - 248 с.

  11. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К.: АМУПП, 1997. - 200 с.

  12. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. - К.: Либідь, 1997. - 656 с.

  13. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 2. Політичні процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. - 336 с.

  14. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

  15. Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. - 838 с.

  16. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. - 288 с.

  17. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 179 с.

  18. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. О.І.Семкіна. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.

  19. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192 с.

  20. Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

  21. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К.: Основи, 1995. -174 с.

  22. Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств. - К.: Політична думка, 1995. -368 с.

  23. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 1995. - 103 с.

  24. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К.: Ватра, 1995. - 328 с.

  25. Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. - К., 1994. - 144 с.

  26. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.

  27. Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1993. - 191 с.

  28. Конспект лекцій з курсу "Політологія" для студентів усіх форм навчання / І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. - 44 с.

  29. Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. - 256 с.

  30. Основы политологии / Под ред. А.Боднара. - К., 1991. - 144 с.

Loading...

 
 

Цікаве