WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні теоретичні підходи до дослідження міжнародних відносин - Реферат

Основні теоретичні підходи до дослідження міжнародних відносин - Реферат

Реферат на тему:

Основні теоретичні підходи до дослідження міжнародних відносин

Важливою сферою прояву політики є міжнародні відносини. Саме тут закладаються основи стабільності або протиріч, що визначають долю цілих держав і мільйонів людей.

Далеко не всі вчені єдині стосовно того, що вважати міжнародними відносинами. Під ними розуміються міждержавні або міжурядові відносини (вузьке трактування). Саме стосовно держави використовується таке поняття, як зовнішня політика. Враховуючи, що ці відносини реалізуються у формі дипломатії або війни, можна сказати, що символами міждержавних відносин у подібному розумінні є посол і солдат. Згідно з широким трактуванням, поняття "міжнародні відносини" відносяться до усіх форм міжнародної взаємодії членів та інститутів окремих суспільств незалежно від того, представляють вони державу чи ні. Саме це трактування отримало сьогодні найбільше визнання, тому що відображає появу нових суб'єктів міжнародного політичного процесу.

Слід визнати, що на сьогоднішній день немає єдиної теорії, яка б пояснювала природу і закономірності міжнародних відносин, але є певні підходи щодо цієї проблеми.

В період між двома світовими війнами у США остаточно формується підхід дослідження міжнародної політики, який отримав назву лібералізму. Інша назва цієї школи - ідеалізм. Вихідною ідеєю цього напрямку є переконання в тому, що всі міжнародні відносини можна регулювати за допомогою морально-етичних і правових норм. Метою міжнародної політики держав повинно стати досягнення миру. Війн і конфліктів, згідно з цим підходом, можна уникнути через поширення цінностей демократії, створення системи колективної безпеки, діючої за принципом "один за усіх і всі за одного". Велика роль при цьому приділяється міжнародним організаціям, які сприяють розвитку взаємовигідного співробітництва та обміну між країнами і виконують функції миротворництва. Після першої світової війни цю модель міжнародних відносин намагався втілити у життя американський президент В.Вільсон, який розробив програму створення Ліги націй. Пізніше ця традиція знайшла втілення у діяльності президента США Дж.Картера.

Процеси глобалізації відродили інтерес до ідеалізму у формі неолібералізму, який визнає, що поряд з державою учасниками світової політики можуть бути транснаціональні корпорації, фінансові групи і неурядові громадські організації. Основним опонентом "лібералізму" виступає школа політичного реалізму. Вона стала домінуючим підходом в роки холодної війни і не втратила значення й сьогодні. Теоретичні витоки цього підходу беруть початок від ідей Н.Макіавеллі та Т.Гоббса, які розглядали політику як переважання сили. Але задовго до них зміст подібного розуміння взаємовідносин між народами висловив давньогрецький історик Фукидід у відомій формулі: "Сильні роблять те, що їм дозволяє їх сила, а слабкі приймають те, що вони повинні приймати".

Основними положеннями політичного реалізму є такі:

  • ідея анархічної і конфліктної природи міжнародних відносин. Колізії і війни - природний стан світової політики. Причина світової нестабільності криється у відсутності верховного арбітру. Якщо у політичних відносинах кожної країни присутня ієрархічність, субординація, правова регламентація, то у міжнародному середовищі відсутня будь-яка правляча структура, здатна підтримувати порядок. Тому кожна держава, захищаючи свої інтереси, може розраховувати тільки на себе і використовувати будь-які засоби;

  • головними та єдино значущими суб'єктами міжнародних відносин є держави, які у своїй політиці керуються власним національним інтересом. Інтереси однієї держави знаходяться у протиріччі з інтересами інших, тому що кожна сторона зацікавлена у володінні ресурсами, які завжди є дефіцитними;

  • держава намагається забезпечити власну безпеку (виживання) і може навіть прагнути до домінування. Згідно з поглядом одного з родоначальників цього напрямку Г.Моргентау, суттю світової політики є боротьба за домінування: бажання його зберегти, зміцнити або продемонструвати;

  • можливості домінування залежать від могутності держави, показником якої є здатність впливати на поведінку інших держав. Кожна держава намагається здобути максимум вигоди і переваг із свого становища;

  • єдина реалістична можливість забезпечення миру полягає у знаходженні балансу сил, тобто досягненні рівноваги між державами. Тільки загроза застосування сили, а найбільше - взаємного знищення, дозволяє зберегти стабільність у світі. Прибічники політичного реалізму скептично ставляться до можливості регулювання міжнародних відносин за допомогою норм права та моральних цінностей, хоч і не заперечують необхідності гармонізації цих відносин;

  • досягнення балансу сил передбачає діяльність держав на національному рівні (нарощування воєнної та економічної могутності) і міжнародному рівні (створення коаліції союзників, послаблення супротивників).

Прибічники цього підходу бачать гарантії збереження стабільності у підтримці багатополярного балансу сил, в той час як біполярний або однополярний світ ховає у собі небезпеку для збереження миру. При цьому однополярність (домінування однієї зверхдержави) розглядається як сама нестабільна система, оскільки змушує інші держави вживати заходи для відновлення балансу сил.

Елементи як ідеалізму, так і реалізму можна прослідкувати у зовнішньополітичних доктринах деяких країн. Поєднання двох підходів спостерігається й у концепції зовнішньої політики України: визнання необхідності переходу до багатополярного світу у XXI ст. поєднується з ідеями інтеграції і регульованої системи безпеки, миротворництва і роззброєння на регіональному та глобальному рівнях.

Лібералізм і реалізм є традиційними школами вивчення міжнародних відносин. Їм протистоїть неомарксизм, який розглядає характер міжнародного середовища у категоріях панування і підпорядкування: економічно слаборозвинуті держави (Південь, що розвивається) знаходяться у прямій залежності від індустріально розвинутих (розвинута Північ). Одне з найцікавіших пояснень сутності міжнародних відносин подане у теорії "світ економіки" провідного представника цієї школи, американського історика та соціолога Е.Валерштейна.

Згідно з ученим, сучасна теорія "світ економіки" поляризована і виражена трьома елементами:

  • "ядром" - найбільш розвинуті країни, світові лідери виробництва, що володіють передовими технологіями;

  • "напівпериферією" - менш розвинуті країни, які поступаються в економічному розвиткові державам "ядра";

  • "периферією" - слабкорозвинуті країни, які експлуатуються "ядром".

Ця світова система стала складатися з середини XVIII ст. і остаточно стабілізувалася до середини XX ст. Не погоджуючись з тезою марксизму про те, що індустріальний розвиток європейських країн здійснювався винятково за рахунок експлуатації власних трудових і господарських ресурсів, Е.Валерштейн обґрунтував інше положення: розвиток країн "ядра" як у минулому, так і у теперішньому зобов'язаний сировині та експлуатації дешевої робітничої сили "периферії". Щодо держав "напівпериферії" світової економіки, то їхнє становище двоїсте: вони виступають одночасно як експлуатовані і як експлуататори слаборозвинутих країн. Не виключено, що деякі з цих держав можуть змінити свій статус, увійшовши до складу країн "ядра" (приклад тому - Японія), або розчинитися у "периферії". Держави "ядра" панують над іншим світом інформаційно і технологічно. Їх становище підтримується також воєнно-політичною силою. Залежність від них решти країн проявляється і в необхідності отримання економічної допомоги.

В цілому, зміст сутності міжнародних відносин у трактуванні неомарксизму розкривається у таких положеннях:

  • посилення в умовах глобалізації поляризації між багатими і бідними країнами, що передбачає конфліктний характер взаємовідносин між ними. Майбутнє світової системи визначається тим, чи зуміють країни периферії опиратися нав'язаній їм течії;

  • основними суб'єктами у міжнародному середовищі є держави, в основному це великі держави. Самі держави є провідниками інтересів "світ економіки", під якими розуміється взаємодія транснаціональних корпорацій (ТНК), інтернаціоналізація капіталів, координація між виробничими комплексами;

  • наявність домінуючої країни (США), яка поширює своє лідерство не тільки на країни "периферії", але й на країни "центру".

З багатьох інших шкіл можна виділити концепцію "демократичного миру", яка почала оформлюватися з 60-х років XX ст. Прибічники цього підходу, як і "ліберали", розвивають ідею І.Канта про можливість досягнення вічного миру на основі політичного і морального удосконалення людини і суспільства. Для німецького філософа миролюбна зовнішня політика є продовженням внутрішнього ліберального курсу республіки. Сучасні дослідники виводять прямий зв'язок між демократичним режимом країни та її пацифізмом у міжнародному середовищі. Посилаючись на статистику війн, вони зробили висновок, що став аксіомою: демократичні держави не воюють одна з одною. Пояснення цьому бачиться у відповідальності уряду перед громадськістю - у негативному ставленні до насильства; у сумісності базових цінностей, що викликає взаємні симпатії народів різних країн; у демократичній політичній культурі, яка включає в себе установку на досягнення компромісу, на складність процедури прийняття рішень про вступ у війну. Вказується на те, що, будучи втягнутими у збройні конфлікти, ці держави прагнуть компромісно їх завершити і альтруїстично ведуть себе стосовно переможених. Опоненти цієї теорії, в ролі яких виступають "реалісти", ставлять під сумнів її висновки і прогнозують можливість загострення протиріч між США та Західною Європою, США та Японією. Вони посилаються на факти прояву ворожості щодо авторитарних режимів, наводячи приклад силових санкцій проти Югославії й Іраку.

Література:

  1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.

  2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

  3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.

  4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

  5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

  6. Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич, В.А.Кулик та ін. - Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

  7. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 3. Політична свідомість і культура. - Львів: Кальварія, 1998. - 556 с.

  8. Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.

  9. Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.

  10. Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. - К.: МАУП, 1997. - 248 с.

  11. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К.: АМУПП, 1997. - 200 с.

  12. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. - К.: Либідь, 1997. - 656 с.

  13. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 2. Політичні процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. - 336 с.

  14. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

  15. Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. - 838 с.

  16. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. - 288 с.

  17. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 179 с.

  18. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. О.І.Семкіна. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.

  19. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192 с.

  20. Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

  21. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К.: Основи, 1995. -174 с.

  22. Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств. - К.: Політична думка, 1995. -368 с.

  23. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 1995. - 103 с.

  24. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К.: Ватра, 1995. - 328 с.

  25. Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. - К., 1994. - 144 с.

  26. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.

  27. Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1993. - 191 с.

  28. Конспект лекцій з курсу "Політологія" для студентів усіх форм навчання / І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. - 44 с.

  29. Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. - 256 с.

  30. Основы политологии / Под ред. А.Боднара. - К., 1991. - 144 с.

Loading...

 
 

Цікаве