WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичний статус змі за системи поділу влади - Реферат

Політичний статус змі за системи поділу влади - Реферат

чинників, які тиснуть на ЗМІ, але знаходяться поза сферою офіційних владних стосунків, є їх фінансова залежність від партійно-кланових структур. Зазначимо, що під "кланом" розуміємо суспільно-політичні групи, об'єднані фінансово-промисловими інтересами й на чолі яких стоять переважно представники регіональних еліт. Останнім часом, для зручності лобіювання своїх інтересів, вони почали оформлюватися у політичні організації, що, між іншим, є позитивним явищем. Майже кожна така група прагне мати мас-медіа, які б відстоювали її позиції. Характерними рисами "кланів" є наявність стійких корпоративних інтересів, що можуть не збігатися із загальнодержавними; їх діяльність відбувається на тлі діяльності всіх трьох "гілок" державної влади; між кланами існує жорстка конкуренція, а конфлікти між ними часто розгойдують усю систему державного управління. В останньому випадку засобам масової інформації, які знаходяться під впливом цих кланів, відводиться місце заручників та зброї у боротьбі, яка неодмінно переноситься і в інформаційне поле. Звідси й "війна компроматів", взаємні звинувачення, явища, що розводять журналістів по різні сторони барикад і нацьковують одні групи на інші. За таких умов конкретний журналіст отримує грошовитого господаря, якого необхідно вихваляти або принаймні не займати, та ворога (однозначно негативний образ), якого потрібно критикувати. У такій ситуації журналісту, що спеціалізується на політиці, доводиться вибирати видання, стратегічна позиція якого найбільше відповідала б його уподобанням і поглядам.
На думку багатьох політологів, сьогодні для політичних груп кількість власних мас-медіа стала своєрідним аргументом у боротьбі за прихильність глави держави. Укладаючи негласну угоду з тією чи іншою групою чи кланом, Президент отримує й підтримку та лояльність засобів масової інформації, що їм належать, і навпаки, у разі конфлікту, він наживає ворогів і в інформаційному полі, щоправда інколи трапляються й випадки їх перекупівлі з відповідною переорієнтацією. Кожне перегрупування на українській політичній арені, мов у дзеркалі, обов'язково відбивається і на ЗМІ. Це небезпечна ситуація, бо таким чином ЗМІ перетворюються в інструмент політичної боротьби.
Розуміючи це, деякі журналісти впадають в іншу крайність - усуваються від висвітлення внутрішньополітичного життя країни. Так сталося з ведучим телепрограми "Післямова" О.Ткаченком, який тепер займається висвітленням зовнішньополітичних проблем та готує світські репортажі про життя закордонних зірок і знаменитостей. "Журналіст не може бути носієм громадської позиції, він лише посередник", - заявляє тепер О.Ткаченко. Щоправда, для сучасного українського журналіста існує можливість зберегти професійну свободу, займатись внутрішньою політикою - працювати на західні видання чи телекомпанії, які більш, ніж вітчизняні, зацікавлені в об'єктивній інформації.
Характерно, що під час конфліктів між гілками влади, ЗМІ не тільки не виконують в українському суспільстві ролі інгібітора, а, навпаки, сприяють загостренню протистояння. Так, під час загострення стосунків між Президентом України Л.Кучмою (виконавча влада) та Головою Верховної Ради України О.Морозом (законодавча влада) засоби масової інформації стали по обидві сторони політичних барикад і своїми матеріалами, далекими від об'єктивності та зваженості, нагнітали пристрасті. Часто політичні сили спілкуються між собою через мас-медіа на незрозумілій для пересічних громадян мові натяків, символів, забуваючи про інтереси суспільства. Вони з'ясовують свої стосунки, вирішують проблеми на інформаційному полі, часто відводячи читачеві та глядачеві роль стороннього випадкового свідка. А журналісти роблять вигляд, ніби від виконання такої функції їхній статус зростає. Створюється міф про впливовість ЗМІ, які чомусь називають у нас "четвертою владою". Володіти інформацією, розпоряджатися нею - це справді функція влади, але робити висновок, що мас-медіа, виходячи лише з цього факту, є "четвертою владою", в українських умовах передчасно. Бо влада, якою керують інші, не є владою. Для повноцінного статусу їй потрібна ще й свобода. Серед причин, які гальмують або навіть унеможливлюють процес набуття українськими ЗМІ відповідного високого місця в суспільно-політичній системі посттоталітарного суспільства, необхідно виокремити кілька основних.1. Економічна залежність ЗМІ від держави та політичних, фінансових угруповань.2. Партійно-клановий диктат, який роз'їдає українську журналістику зсередини.3. Відсутність у українських журналістів відчуття корпоративної солідарності та професійної згуртованості.4. Нестача потужного єдиного українського інформаційного простору.5. Географічна обмеженість читацького електорального поля, викликана регіональною неоднорідністю території України, розбіжностями в поглядах населення. Наслідок - відсутність потужних загальноукраїнських видань, які б свої впливом охоплювали всю державу.6. Брак сталих традицій політичної культури та політичної відповідальності як політиків, так і журналістів.7. Інформація в Україні ще так і не набула статусу товару, з усіма пов'язаними з цим правами і обов'язками.8. У нашому суспільстві інформаційний простір недосконалий, а інформаційний ринок перебуває лише в процесі становлення.9. Відсутність правової держави, де б інші "гілки влади" вбачали в особі ЗМІ рівноправного партнера, а не ворога чи конкурента.10. Через матеріальне зубожіння населення держави, ЗМІ не можуть розраховувати на фінансову підтримку читачів, які передплачуватимуть газети чи платитимуть абонентську плату за конкретні телеканали.
Зрозуміло, перелік причин, які призводять до тієї скрутної ситуації, в якій знаходяться наші мас-медіа, можна продовжувати. Сюди можна віднести, наприклад, відсутність на нашому ринку ЗМІ серйозних іноземних інвестицій, які здатні на першому етапі підняти рівень якості газет і телеканалів завдякифінансовим вливанням (як, наприклад, у Польщі), зберігши про цьому рівень внутрішньополітичної свободи, та ряд інших причин.
У підсумку варто наголосити на необхідності перегляду законодавства, яке стосується інформаційної сфери, з метою більш чіткого закріплення норми, яка визначає інформацію товаром. Так чи інакше, серед перерахованих причин є багато не лише об'єктивних, але й суб'єктивних. А отже, найважливішим на даному етапі суспільного розвитку є визнання засобів масової інформації незалежним інститутом, який дорівнюватиме за впливовістю трьом конституційним гілкам влади. Демократична та правова держава неможлива без незалежних і потужних мас-медіа, адже саме вони є першими руйнівниками тоталітаризму та пропагандистами демократичних цінностей.
ЛІТЕРАТУРА
1 Політологія посткомунізму. (Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств). - К., 1995. - С. 79, 80, 81.
2 Конституція України. - К., 1996.
3 Сичивиця О. Криза демократії і проблема нового розподілу влад // Українські проблеми. - 1998. - № 2.
4 Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. - К., 1997. - С. 188.
5 Короткий політологічний словник. - К., 1991. - С. 79, 84.
6 Москаленко А. Теорія журналістики. - К., 1998. - С. 282.
7 Шампань П. Двойная зависимость. Несколько замечаний по поводу соотношений между полями политики, экономики и журналистики // Socio-Logos'96. - М., 1996. - С. 211.
8 Мартыненко А. "Моя задача - наладить отношения между властью и прессой" // Независимость. - 1998. - 1 сентября.
9 Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. - К., 1996. - С. 21 - 22, 36 - 37, 73 - 76, 114.
Loading...

 
 

Цікаве