WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичний статус змі за системи поділу влади - Реферат

Політичний статус змі за системи поділу влади - Реферат

ПОЛІТИЧНИЙ СТАТУС ЗМІ ЗА СИСТЕМИ ПОДІЛУ ВЛАДИ
(на тлі посттоталітарних процессів)
Питання стосунків між ЗМІ та владою є наріжним для життєдіяльності цих двох інститутів. А потреба їх налагодження та гармонізації особливо гостро постає в суспільствах, що перебувають у перехідному стані - від одного суспільного ладу до іншого. Для того, аби більш точно визначити історичну добу, що настала на теренах колишнього Радянського Союзу та блоку країн прорадянської орієнтації після краху комуністичної системи, окреслити нові реалії суспільного, економічного, політичного та культурного життя, політологи досить часто вживають терміни "посткомунізм" та "посттоталітаризм".
У науці прийнято вживати префікс "пост-" у термінах на позначення усіх тих явищ чи процесів, що відбуваються після закінчення певного важливого історичного періоду, у даному випадку - після падіння комунізму чи тоталітаризму1.
Проте крок українського суспільства від тоталітаризму (з його повною підконтрольністю ЗМІ інтересам правлячої партії, партійною монополією на інформацію, пануванням однієї політичної ідеології, існуванням цензури тощо), не завжди можна однозначно трактувати як реальне наближення до демократії з її визначальним принципом свободи слова, що грунтується на праві кожного "на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань"2. До цих конституційних постулатів варто додати й елементарне природнє право громадян бути справедливо поінформованими про суспільно-політичну ситуацію, можливість отримати об'єктивну інформацію та виступати суб'єктом комунікативного простору.
Тому сьогодні дуже важливо з'ясувати, чи мають українські мас-медіа на сьогодні такий статус, який би дозволив їм максимально виконувати своє соціальне покликання, чи є вони насправді "четвертою владою"? І тут, на жаль, може бути лише одна відповідь - ні, наші ЗМІ ще не здатні вести на рівних діалог з трьома легітимними гілками влади.
Українська преса, телебачення, радіо ще не змогли перетворитися з інструменту влади (що ставав цукеркою для особливо лояльних, або важким дрючком на голови неслухняних) на рівноправного та незалежного партнера. Виконавча, судова та законодавча гілки влади не готові визнати за мас-медіа статус, подібний до власного щодо рівня незалежності та впливовості. Усвідомлюючи природно опозиційний характер незалежних ЗМІ, вони ревниво ставляться до свого колишнього підлеглого, а тепер партнера, до якого зараз треба не тільки дослухатися, але з яким необхідно й рахуватися.
Саме через це виконавча влада й досьогодні продовжує працювати з пресою та телебаченням авторитарними методами, а на опозиціонерів з числа ЗМІ чинить адміністративний тиск, що врешті-решт призводить до закриття останніх. Такому стану речей сприяє практично збережена ще з часів тоталітаризму державна монополія в технічно-забезпечувальній галузі інформаційного ринку. Наші великі видавництва, пошта ще досить чутливо реагують на "побажання" виконавчої влади й легко можуть, навіть на шкоду собі, затримати вихід у світ небажаного для якогось можновладця часопису, або не донести його до читача, як це було, наприклад з №6'98 журналу "Нова політика". Потім такі дії досить легко обгрунтовуються захистом національних інтересів.
Певну недоброзичливість щодо засобів масової інформації виявляє і судова влада, про що яскраво свідчать необгрунтовані рішення судів, які часто природнє право та функцію преси максимально інформувати читачів і вільно коментувати події трактують як хуліганські, суспільно небезпечні дії.
Треба визнати, що найбільш схильною до плюралізму та визнання рівноправності преси у нашому суспільстві є законодавча влада, але й вона часто намагається шантажувати як окремі видання, наприклад, карткою акредитації, так і всі ЗМІ разом узяті - якимось законопроектом у галузі регулювання інформаційних відносин, або намаганнями безпосередньо керувати пресовим, теле- та радіопростором. Хоча ще в підсумковому документі, прийнятому учасниками семінару "Концепція законодавства про ЗМІ у посттоталітарних державах" (Санкт-Петербург, 28 жовтня 1996 року), зазначалося, що в законодавстві, яке стосується ЗМІ, "доцільно ввести положення, що виключає з суб'єктів, наділених правом засновувати друковані засоби масової інформації та володіти ними, органи всіх гілок влади й управління".
Ще однією важливою причиною того, що ЗМІ ще не посідають належного їм місця в політичній системі держави, є їхня власна неготовність до цього. Тут відіграють значну роль економічні, політичні та суто психологічні фактори: внутрішня цензура, фінансова залежність і, що дуже важливо, - відсутність корпоративної солідарності в середовищі журналістів. І звичайно - нестача достатнього рівня відповідальності за мовлене або написане слово. Важливим моментом тут також є професійна підготовка журналістів. Характерною рисою майже всіх історичних періодів із позначкою "пост-" є ситуація, коли переплітаються залишки старого та зародки нового. Зараз в медіа-просторі працює багато професійних журналістів і навіть цілі видання, які можна назвати професійними лише з точки зору тоталітарного суспільства, бо вони зберегли не лише манеру працювати, стиль, характерний для того часу, але й застаріле світосприйняття. Але існують й інші тенденції. Вони проявляються тоді, коли все ж здійснюються спроби будувати нове. Але проблема в тому, що одні намагаються будувати старе новими засобами, а інші нове - старими. В обох варіантах якісний рівень передачі чи газети залишає бажати кращого.
Хоч як це не парадоксально, але до того, аби мас-медіа швидше зайняли належне їм у правовій демократичній державі місце, потрібно, щоб дозріли не стільки вони самі і не їх колеги по владному Олімпу, а й рядові громадяни суспільства, споживачі кінцевого продукту. Про це свідчать соціологічні опитування, за якими рівень довіри до ЗМІ, хоч і не був таким високим, як до Церкви чи війська, але протягом 1994 - 1997 років залишався досить високим і сталим. Останнє є особливо важливим. Так, за даними інституту соціології НАН України, динаміка індексу довіри була наступною: 1994 - 2,71; 1995 - 2,72; 1996 - 2, 67; 1997 - 2,71 (за 5-бальною шкалою). Найвищий рейтинг має, як зазначалося, Церква: 1997 року - 3,03 бали.
Варто також тут згадати й про ідею додаткового поділу влади, що не суперечить класичній концепції розподілу влади (розроблену свого часу Шарлем-Луї Монтеск'є у праці "Про дух законів" (1748), а лише її доповнює. На думку деяких сучасних дослідників, може відбутися "додатковий великомасштабний розподіл влад на організаційно-управлінську та контрольну влади, але не серед державних структур, а в межах всього суспільства"3. Тобто прогнозується, що суверенітет держави буде обмежений появою меритократії (від латинського мерітус - достойний і грецького кратос - влада), владою достойних як якісно вищим рівнем розвитку народовладдя, і вона змушена буде піти на реальний діалог з громадянським суспільством. За таких умов контрольні функціїматиме громадянське суспільство, а виконавчі, управлінські - держава. Попри таку заглобалізованість цієї схеми, однозначним є збільшення ролі громадянського суспільства та розширення його функцій. Необхідною умовою цього процесу є демократизація засобів масової інформації, що забезпечуватиме можливість широкої громадськості оцінювати діяльність держави та її суб'єктів. ЗМІ повинні забезпечувати відкритість функціонування такої схеми, утворювати реальний простір для здорового балансування та разом з цим бути одним із засобів реального впливу громадянського
Loading...

 
 

Цікаве