WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні конфлікти і кризи - Реферат

Політичні конфлікти і кризи - Реферат

Насильницькі або мирні, позитивні або деструктивні конфлікти. Залежно від форм, в яких розвиваються конфлікти, вони можуть бути насильницькими або мирними, а за своїми наслідками - позитивними або деструктивними.

Конфлікти демократичного, тоталітарного, авторитарного чи перехідного суспільства.

Інша типологія виходить з того, що кожне суспільство генерує свої особливі конфлікти, які відрізняються своїми причинами, динамікою розвитку та функціональними наслідками. Відповідно, виділяють конфлікти демократичного, тоталітарного, авторитарного або перехідного суспільств. Конфлікти демократичного суспільства, як правило, відкриті та інституціалізовані. Різноманітність інститутів представництва групових інтересів і врахування думок відкриває можливості широкій суспільній дискусії. У недемократичних суспільствах головною детермінантою виступає силове вирішення владою колізій, що виникли. Особливою конфліктністю характеризується суспільство, яке здійснює перехід до модернізованої економічної та політичної системи. З одного боку, процес модернізації породжений кризами старої суспільної системи, але з іншого - сам несе в собі нові кризи. Конфлікти перехідного суспільства зумовлені цілою низкою причин: порушенням балансу інтересів різних груп, розколом правлячої еліти і поляризацією цінностей у самому суспільстві. Так, наприклад, в Україні різниця в ідеологічних цінностях проявляється у формі гострої боротьби відносно перспектив її кінцевого розвитку: ринок чи планування за участю держави, вестернізація (повне копіювання західної суспільної моделі) або використання національних традицій, елітарність чи соціальність. Населення орієнтується на протилежні суспільні моделі: те, що визнається одними групами, заперечується іншими, при цьому відсутня центристська культура, синтезуюча крайнощі. Ситуація ускладнюється тим, що у суспільствах перехідного типу, як правило, відсутній досвід консенсусного вирішення конфліктів.

В політичні науці описані найбільш типові для перехідного суспільства кризи. Зокрема, виділяються такі кризи:

  • криза ідентичності, яка викликана протиріччями, пов'язаними з відмовою від старих і пошуком нових систем цінностей, ідей і символів. У багатьох країнах найтиповішим способом вирішення кризи ідентичності стала апеляція правлячих еліт до популізму, націоналізму, звернення до історії цього народу або заклик до модернізаційного ривку у майбутнє;

  • криза розподілу матеріальних і духовних благ. Початок переходу до ринку не гарантує одночасного росту добробуту всіх верств населення. Ресурси для здійснення економічної модернізації шукають всередині суспільства, а це вимагає зміни стандартів і способів розподілу. Наприклад, політика, спрямована на стабілізацію економіки і боротьбу з інфляцією, вимагає упорядкування соціальних витрат держави і скорочення нерентабельного сектору економіки, що не може не відбитися на життєвому рівні населення;

  • криза легітимності, породжується розчаруванням частини населення "курсом реформ". Це знижує соціальну базу підтримки політичної еліти, з якою асоціюються реформи;

  • криза участі, зумовлена тим, що процеси лібералізації сприяють розширенню втянутості громадян у політичні процеси і легальному прояву різних ідеологічних течій. Нові політичні інститути, що народжуються (законодавчі органи, партії, місцеве самоврядування) не завжди бувають підготовленими до того, щоб виразити різноманітність цих інтересів. В деяких випадках інституціональні способи вираження запитів населення підмінюються мітинговою стихією. Іншим проявом кризи участі, навпаки, є політична пасивність населення;

  • криза "проникнення", яка проявляється в декількох аспектах:

а) у втраті єдності темпів змін у різних суспільних сферах, наприклад, суспільна нестабільність посилюється, якщо політичні реформи не підсилені позитивними результатами економічних реформ;

б) у зниженні ефективності рішень центральної влади в силу розбіжностей реальної політики і проголошених завдань;

в) у розбіжності процесів перетворень у різних регіонах країни.

Етнополітичні конфлікти

Особливої гостроти у сучасному світі набули етнічні конфлікти. Хоча вони детерміновані цілим комплексом економічних, соціальних, релігійних і культурних проблем, вони мають тенденцію до переростання у політичні конфлікти. Це пов'язано з тим, що багато груп упевнені, що вирішити свої проблеми вони можуть тільки змінивши свій політичний статус або розширивши своє представництво в системі влади і управління.

Необхідно зазначити, що під етносом розуміється спільнота людей, яка історично склалася на певній території і володіє особливими рисами культури, мови, особливостями психологічного складу і усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших груп. Уявлення про спільність походження, спільність історичної долі є основою етнічної самосвідомості і груповою ідентифікацією. Одним з його проявів може стати ідеологія націоналізму. Націоналізм - явище неоднозначне. Одним з його полюсів може стати патріотизм, виражений у прагненні народу захистити свою мову, культуру і суверенітет, а іншим - ксенофобія (острах і ворожість до всього чужого), уявлення про виключність цього народу і шовінізм стосовно інших. Націоналізм може проявлятися і в сепаратизмі - у прагненні до суверенітету і прагненні власної незалежної держави.

В сучасній науці існують різні пояснення причин міжетнічних конфліктів.

Неомарксизм бачить причину національного і регіонального сепаратизму у нерівномірному розвитку територій. Розрив за показниками рівня життя між високорозвинутими і периферійними регіонами може тлумачитися в термінах панування і підпорядкування: один народ "сидить на шиї іншого" та експлуатує його сировинні й людські ресурси. Цей аргумент використовується політичними елітами як найважливіший аргумент етнічної мобілізації групи.

Згідно з модернізаційним підходом перехід до більш сучасної ринкової економічної моделі викликає суперництво між етнічними групами за використання ринкових можливостей і за доступ до найефективніших видів діяльності. До цього необхідно додати, що спроба прискореної модернізації супроводжується руйнуванням соціальної структури, ростом масового безробіття. В поліетнічному суспільстві криза загострює конкуренцію груп за робочі місця, за власність, за державну підтримку. Це є поживним ґрунтом для появи як побутового, так і поліетнічного націоналізму.

Для опису етнічних конфліктів часто використовується статусно-груповий підхід. Частково він уже розглядався вище, при характеристиці статусно-рольових конфліктів. Етнос має можливість порівнювати свій статус зі становищем інших груп, використовуючи такі показники, як тривалість життя, народжуваність і смертність, об'єм суспільних благ, що приходиться на весь етнос в цілому або на окремого його представника, можливість розвивати власну культуру, представництво у професійно-класових групах та в структурах влади, об'єм політичних прав, об'єм політичного суверенітету. Низький статус породжує психологічний стан меншовартості і стимулює рухи, спрямовані на зміну статусу.

Згідно з культурно-плюралістичним підходом міжетнічні конфлікти невідворотні, якщо у межах однієї політичної системи об'єднуються дуже різні за етнокультурними ознаками народи. Процеси культурної уніфікації провокують захисний націоналізм - бажання зберегти свою самобутність.

Популярне і ціннісне пояснення етнічних конфліктів. Згідно з точкою зору американського політолога С.Хантінгтона, висловленою у праці "Зіткнення цивілізацій", найбільш гострі конфлікти сучасного світу відбуваються по лініях культурних (цивілізаційних) відмінностей між етнічними і релігійними групами. За С.Хантінгтоном, запрограмовані у суспільствах так званого "розколеного" типу, тобто у суспільствах, які об'єднують у своєму складі населення, що належить до різних цивілізацій, наприклад, ісламської і християнської, ісламської і іудейської тощо.

Згідно з інструментальним підходом націоналізм розпалюється лідерами та елітами, які у боротьбі за сфери економічного і політичного впливу застосовують всі методи для етнічної мобілізації, використовуючи для цього етнічні символи, гасла культурного відродження та державного суверенітету.

Але, видно, дослідження причин етнополітичних конфліктів вимагає багатофакторного аналізу, тому що при виникненні конфліктів відбувається нашарування одних ситуацій на інші.

Поряд з названими, причинами конфліктів можуть стати такі:

  • історична спадщина міжетнічних відносин: війни між народами, нанесені образи, випадки депортації народів;

  • самовільне проведення кордонів, що не співпадають з кордонами розселення етносів;

  • насильницьке включення території етносу в іншу державу;

  • відсутність реальних умов для розвитку національної культури, навчання рідною мовою;

  • нав'язаний "патерналізм", політика, в основі якої лежить уявлення про архаїчність способу життя малого народу і спроба привити йому культурні зразки розвинутого народу;

  • стереотипи негативного сприйняття іншого народу.

Loading...

 
 

Цікаве