WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична еліта - Реферат

Політична еліта - Реферат

До таких відносять:

  • Політичні партії. Особливо велика їх роль у західноєвропейських державах, де претендент на входження в еліту повинен пройти всі ступені партійної ієрархії. Так робили свою кар'єру М.Тетчер, Ф.Міттеран, Г.Колль і ті політики, які сьогодні змінили їх на ключових державних посадах.

  • Бюрократичний апарат. Значна частка чиновників прослідковується в еліті всіх країн, що розвиваються, а також таких високо розвинутих країн, як Японія і Швеція.

  • Церква і церковні релігійні організації. Цей канал рекрутування більш характерний для іспанських країн і країн з сильним впливом католицизму.

  • Профспілки. Профспілкові лідери відіграють помітну роль у політичних елітах багатьох країн. Колишній президент США Р.Рейган і колишній президент Польщі Л.Валенса "увійшли у велику політику" як лідери профспілкових рухів.

  • Економічні інститути, сфера бізнесу.

  • Армія. Вплив цього фактора особливо великий у країнах Латинської Америки, Африки й Азії. Три останніх прем'єр-міністри Ізраїлю - бойові генерали.

  • Система освіти відіграє суттєву роль у всіх країнах. За відгуками британських політологів, цією країною керують виключно люди, які закінчили Оксфорд або Кембридж і мають одну або дві вищі освіти, частіше юридичну і економічну. Американський істеблішмент (цим поняттям у США називають правлячу еліту), як правило, складається з випускників університетів, що належать до так званої "Ліги плющів", серед яких Гарвардський, Уельський і Пристонький.

Універсальними є й основні системи рекрутування еліти. Система рекрутування - це механізм формування і відтворення еліти, що включає в себе критерії, порядок і коло осіб, які здійснюють відбір. У найбільш загальному вигляді уявлення про системи рекрутування у формі демократичної і аристократичної тенденцій були сформульовані ще Г.Моска. Сучасна наука трактує їх відповідно як антрепренерську систему і систему гільдій.

Система гільдій передбачає закритий і неконкурентний характер відбору, який здійснюється достатньо вузьким колом осіб (селекторатом), повільне просування кандидатів вгору, до влади. Відбір здійснюється з певних (досить обмежених) соціальних груп або партій. Щодо кандидатів висувається багато формальних вимог, покликаних підтвердити не стільки їх компетентність, скільки лояльність перед вищим начальством. Поновлення еліти відбувається повідано і нерегулярно. Подібний тип формування еліти характерний для традиційних суспільств (еліта - каста в Стародавній Індії, еліта - аристократія у середньовічній Європі). У XX ст. найбільш чітко система гільдій проявилася у тоталітарних (еліта КПРС в СРСР) і авторитарних (еліта - корпорація в Чилі, Ірані) політичних системах. Крайнім вираженням системи гільдій став номенклатурний спосіб формування еліти у колишньому СРСР. Еліта підбиралася зверху з урахуванням рекомендацій партійних органів, соціального походження, партійності, декларованій вірності офіційній ідеології.

При антрепренерській системі відбір носить відкритий, конкурентний характер, здійснюється великим колом осіб (в ідеалі - всім населенням через вибори) і з різних за своїм становищем груп. Присутня тенденція регулярного поновлення еліти. Критерії відбору орієнтуються, в першу чергу, на особисті якості кандидата, на його вміння привернути до себе увагу людей, на здатність доказувати свою компетентність.

Використання кожної з систем може мати неоднозначні наслідки як для самої еліти, так і для суспільства в цілому. Так, система гільдій, з одного боку, формує однорідну еліту, забезпечує передбачуваність і спадкоємність політичного курсу. Але, з іншого - її тривале використання призводить до відриву еліти від суспільства до її старіння: бюрократизації, а в результаті - до виродження пануючої групи і втрати нею здатності до управління суспільством. Антрепренерський спосіб рекрутування еліти характерний для сучасних демократичних суспільств, забезпечує динамізм і гнучкість еліти, більш повну легітимацію її влади. Але у цієї системи є свої недоліки.

До найважливіших необхідно віднести:

  • нестійкість внутрішньої структури еліти, можливість виникнення конфліктів між її різними сегментами;

  • часту зміну політичного курсу через відсутність єдності у поглядах різних політиків;

  • ризик популізму, можливість приходу в політику випадкових людей, не стільки компетентних, скільки відомих.

Указані способи рекрутування багато в чому є еталонними. Реально не існує ні чистої антрепренерської системи, ні чистої системи гільдій, тому що немає абсолютно відкритих і абсолютно закритих суспільств. З одного боку, будь-яка закрита система передбачає наявність каналів, які дозволяють представникам "низів" прийти до влади. Прикладом може бути роль партії як каналу рекрутування в межах СРСР. Так у 1986 р. згідно з соціологічними даними, серед членів КПРС частка вихідців із нижчих верств досягла 90%. З іншого боку, будь-яка відкрита (демократична) система відчуває постійне бажання елітарних груп до самоізоляції. Протягом всього XX ст. у демократичних державах у межах політичної еліти переважали вихідці з вищих верств населення. Наприклад, у 1993 році з 435 членів Палати представників США 31% склали бізнесмени, 19% - професійні політики. Ті ж самі групи зі ста членів сенату склали відповідно 27% і 12%. Очевидно, що поповнення еліти з представників нижчих верств суспільства в подібній ситуації стає досить важким. Випадки, подібні до висунення на першу роль у керівництві Великобританії М.Тетчер (дочки дрібного купця) швидше є рідкісними випадками, ніж закономірністю. Правда, і високе походження не гарантує успішної політичної кар'єри і суттєвого політичного впливу. Так, Палата лордів парламенту Великобританії, яка складається зі спадкоємної аристократії, не є інститутом, що володіє реальним політичним впливом. Більш амбітні політики намагаються заявити про себе через Палату общин, пройшовши процедуру виборів. Питання про соціальне представництво політичної еліти демократичного суспільства залишається відкритим. Як відзначають західні політологи, у парламентах Великобританії, Німеччини, Франції серед депутатів від лейбористської і соціалістичної партій домінують не самі робітники і фермери, а профспілкові лідери, які стали професійними політиками. Навпаки ж, половина депутатів Верховної Ради СРСР була представлена робітниками і селянами. Але при цьому сам представницький орган влади збирався менше ніж на чотири тижні в рік для схвалення рішень, що приймалися в Політбюро КПРС. Подібна практика ставила під сумнів питання про реальну участь представників народу в законодавчій діяльності. Багато сучасних політологів поділяють позицію, що законодавча влада не повинна безпосередньо відображати весь соціальний склад населення. Головним, на їхню думку, є компетентність політиків, яка дозволяє прийняти ефективні нормативні рішення в інтересах всіх верств суспільства. Соціальне представництво трансформувалося в організаційну приналежність - входження в партії, суспільні рухи, профспілки. Саме через ці структури найбільш активні представники нижчих верств суспільства можуть бути рекрутовані в політичну еліту і відстоювати інтереси своїх груп.

Особливості еволюції політичної еліти України

Останнє десятиліття XX ст. в Україні стало періодом становлення нової пострадянської еліти. Головна особливість даного процесу - внутрішня суперечливість. З іншого боку, у надрах еліти до цих пір стабільно відтворюються зразки світогляду і поведінки, які були характерні для радянської номенклатури: прагнення виразити свій корпоративний інтерес, створити собі привілеї тощо. На відтворення попередніх стереотипів, як вважає більшість політологів, впливають традиції, що укорінилися у свідомості українців, спадкоємність об'єктивних проблем і генетична (кадрова) спорідненість з радянською елітою: за соціологічними дослідженнями, на кінець 90-х pp. XX ст. 75% політичної і 61% бізнес-еліти складали вихідці зі старої партійної, радянської, комсомольської і господарської номенклатури або ці люди знаходилися на посадах, що межували з номенклатурними: замісники керівників, начальники відділів. Ще більшою мірою вказана спадкоємність прослідковується на регіональному рівні. Тим самим підтверджується теза макіавеллістської школи елітології про те, що, не дивлячись на докорінну соціальну трансформацію, частина старої еліти переходить у нову еліту. Генетична спорідненість сучасної еліти з радянською є найбільш суттєвою її особливістю. Враховуючи той факт, що у старій ієрархії представники сучасної еліти займали далеко не перші ролі, а, як правило, знаходились у другому і третьому ранзі номенклатури, їх висування в 90-х pp. XX ст. багато хто схильний розглядати як "революцію замісників".

Loading...

 
 

Цікаве