WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Держава як суб'єкт політики - Реферат

Держава як суб'єкт політики - Реферат

Функції держави

Місце і роль держави в політичній системі суспільства розкривається в його функціях. Традиційно їх ділять на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх відносяться такі:

  • Економічна - захист існуючого способу виробництва, регулювання через правові механізми взаємовідносин між суб'єктами ринку, стабілізація економіки і створення стимулів для економічного росту, регулювання "природних" монополій (зв'язок, енергетика). Питання про межі державного втручання в економічну сферу є одним з найскладніших у сучасній теорії і практиці. З одного боку, повну неспроможність показала практика прямого директивного втручання держави в економіку (СРСР). З іншого - стихійність і непередбачуваність робить небезпечним для суспільства і абсолютно вільний ринок. Сучасна держава повинна використовувати правові й економічні важелі (податки, пільги, кредити) для регулювання економічних процесів.

  • Соціальна - задоволення потреб людей в роботі, житлі, підтримці здоров'я, надання соціальних гарантій соціально незахищеним групам населення (молоді, пенсіонерам, безробітним, сиротам, інвалідам, багатодітним сім'ям тощо). Держава цією функцією коригує негативні наслідки ринкової конкуренції, регулює нерівність в доходах.

  • Правова - забезпечення законності і правопорядку.

  • Політична - забезпечення політичної стабільності, вироблення політичного курсу, що відповідає потребам максимально широких верств населення або потребам підтримки політичного панування класу власника.

  • Освітня і культурно-виховна - ці функції спрямовані на формування умов для отримання загальнодоступної загальної і середньої професійної освіти, а також умов для задоволення культурних потреб населення.

  • Екологічна - охорона природного середовища.

До зовнішніх функцій належать такі:

  • захист інтересів держави;

  • забезпечення оборони країни;

  • розвиток співробітництва і інтеграції з іншими країнами.

Для здійснення вказаних функцій держава використовує певні засоби (ресурси державної влади) і спирається на комплекс спеціальних органів, що складають у сукупності структуру держави. Всі розглядані в лекції "Політична влада" ресурси можуть бути використані державою, але до виключної монополії держави належить використання законів, інших юридичних норм і силових ресурсів.

Правова і соціальна держава

Розвиток демократії безпосереднім чином пов'язаний із встановленням правової держави.

Головні принципи правової держави такі:

  • верховенство закону, його панування над усіма сферами життя;

  • правовий характер самих законів, тобто їх відповідність міжнародним правовим стандартам;

  • пріоритет прав і свобод особистості і її вільний розвиток; держава визнає за особистістю певну сферу свободи, куди втручання держави недопустимо. Загальновідома формула: "все, що не заборонено індивіду, йому дозволено", а для влади: "все, що не дозволено владі, їй заборонено";

  • взаємовідповідальність держави і особистості. У правовій державі відносини між ними будуються не тільки на правовій основі, але також просякнуті морально-естетичними обов'язками;

  • поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, що виключає монополію будь-якого органу на владу.

Сутність сучасної демократичної держави відповідає не тільки правова, але й соціальна форма, якщо сутнісним змістом правової держави є захист свобод людини від обмежень з боку держави, то соціальна держава, навпаки, передбачає активну політику з метою забезпечення права, яке можна визначити як право на достойне існування.

Соціальна держава - це держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину достойних умов існування, прав на соціальний захист, на участь в управлінні виробництвом. Перші ознаки соціальної держави стали проявлятися з кінця XIX ст. у формі діяльності уряду боротьби з бідністю і покращенню становища робітничого класу. Німеччина стала першою країною, де були прийняті соціальні закони, що передбачають страхування за старістю, хворобою, а також встановлюють пенсії за старістю. У США імпульсом для соціалізації держави стали соціальні перетворення В.Вільсона. Президент закликав відмовитися від підходу до держави тільки як до "нічного сторожа", завдання якої - охорона власності. На його думку, активна діяльність держави в соціально-економічній сфері може стати основою загального добробуту. Основні напрями соціальної політики американської держави були визначені "новим курсом" президента Ф.Рузвельта - програмою виходу з країни з глибокої економічної кризи 1929-1933 pp., названої "великою депресією".

Компетенція сучасної соціальної держави набагато ширша і поширюється на такі сфери, як освіта, охорона здоров'я, ринок праці, система соціального страхування від таких класичних ризиків, як хвороба, безробіття, вік тощо. В різних країнах прийняті програми, покликані гарантувати загальнодоступність і безкоштовність медичного обслуговування, основної загальної і середньої професійної освіти, допомога інвалідам, пенсіонерам та іншим соціально незахищеним групам, програми зі створення нових місць праці і розвитку системи перенавчання безробітних і з працевлаштування молоді. Подібним чином держава гарантує право своїх громадян на "достойне проживання", право на мінімальний стандарт благополуччя, а в ідеалі - приблизно однакові для всіх соціальних груп стартові можливості для реалізації життєвих завдань.

Внутрішню політику соціальної держави можна охарактеризувати як засіб ствердження соціального компромісу в суспільстві. У перерозподіленні допомоги від одних груп до інших (від працюючих до пенсіонерів та інвалідів, від високодохідних громадян до малозабезпечених тощо) реалізуються відносини солідарності. Іншою метою соціальної держави є пом'якшення соціальної нерівності і підтримка стабільного соціально-економічного становища громадян.

Ефективність соціальної держави відбувається залежно від факторів, серед яких виділяють:

  • високий рівень економічного розвитку країни, економічний ріст, що дозволяє забезпечити перерозподілення засобів на соціальні програми;

  • згода основних політичних сил про необхідний набір соціальних програм, що реалізуватимуться державою, досягнення подібного консенсусу дозволяє зберегти правонаступність соціальної політики у випадку приходу до влади інших політичних партій;

  • розвинуте відчуття відповідальності, законослухняності, суспільної солідарності.

Реалізація соціальних прав людини дозволяє характеризувати політику держави термінами соціальної справедливості, ці аспекти завжди знаходяться в центрі уваги політичних партій і рухів, є важливішою складовою частиною їх програм.

Соціал-демократичні і комуністичні партії наполягають на розширенні соціальних програм, у той час, як праві партії критикують соціальну державу, пов'язуючи з нею такі явища, як розростання бюрократичного апарату, ріст масового утриманства, підвищенні податків, що в підсумку негативно відбивається на приватній ініціативі і може стати гальмом економічного розвитку. Наприклад, неоконсерватори відстоюють тезу про адресну соціальну підтримку, що повинно скоротити кількість отримувачів соціальної допомоги.

Справді, в останні роки країни Заходу зіткнулися з деякими проблемами в реалізації державою своїх соціальних функцій. Серед причин можна виділити і спад економіки деяких країн, і необхідність збільшення інвестицій у виробництво для його технічного переозброєння, і тенденції до дебюрократизації управління. До цього слід додати демографічну ситуацію, що змінилася в більшості країн: збільшення частки людей похилого віку стосовно іншого населення. Забезпечення їх права на достойне існування вимагає збільшення соціальних витрат. У багатьох країнах ця проблема отримує нове вирішення: не тільки держава, але й структури громадянського суспільства беруть на себе відповідальність за розподілення соціальної допомоги, створюючи недержавні форми соціального страхування і соціальної підтримки.

Держава і громадянське суспільство

Формування правової держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства. В понятті "громадянське суспільство" відображена інша, ніж держава, сфера соціального життя - сфера приватногосподарського життя людей, де домінує підприємництво, ініціатива і приватний інтерес.

Громадянське суспільство - це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють самостійно і автономно щодо держави. В державі переважають вертикальні відносини й ієрархічні зв'язки, для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв'язків - відносин конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами.

Loading...

 
 

Цікаве