WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Структура і форми держави - Реферат

Структура і форми держави - Реферат

Федерація (від лат. federatio - союз, об'єднання) - це складна союзна держава, що складається з державних утворень (штатів, кантонів, республік, земель тощо), що володіють певною політичною самостійністю в межах розподілення повноважень між загальнофедеральним центром і суб'єктами федерації. Класичне виникнення федеративних держав здійснювалося "знизу" "уверх" через інтеграцію раніше самостійних державних утворень в єдину державу. Правда, ініціатива "знизу" могла підкріплюватися силовим впливом: громадянська війна у США (1861-1865), політика О.Бісмарка з об'єднання Німеччини.

Федеральні конституції (у рідкісних випадках - договір) встановлюють ступінь самостійності суб'єктів федерації. Відносини між центром і суб'єктами будуються на основі фіксації кінцевих меж самостійності її суб'єктів у різних сферах і розподілення повноважень: частина з них є виключно компетенцією федерального центру, інша - суб'єктів федерації, третя - в сумісній компетенції. Суб'єкти федерації можуть мати власні конституції, правову і судову системи, свої органи влади і управління, своє громадянство. В більшості випадків члени федерації не мають права одностороннього виходу з союзу. Як правило, в таких державах існує додатковий розподіл самої законодавчої влади між двома палатами парламенту. Одна палата с органом представництва суб'єктів федерації, інша - органом загальнофедерального представництва. У федеральних Зборах Російської федерації ці функції відповідно виконують Рада федерації, в яку входять по два представники від кожного суб'єкта (по одному від законодавчого і виконавчого органу державної влади), і Державна Дума: у федеративній Німеччині - Бундесрат і Бундестаг; в США - Сенат і Палата представників.

Федерації створюються за різними ознаками:

  • за територіальною (адміністративною) - США, Німеччина, Бразилія;

  • за національною (етнотериторіальною); за цим принципом будувалися такі, тепер уже в колишньому, федерації, як СРСР, Югославія, Чехословаччина. Історія показала, що національна федерація виявилася менш стійкою, ніж територіальна (адміністративна).

Нарешті, федерація може виражати змішаний тип, поєднуючи в собі обидва підґрунтя (сучасна Росія, Пакистан). Різнотипний характер Російської федерації в наявності трьох видів суб'єктів, що закріплено у ст. 5 Конституції Російської Федерації: національні республіки, адміністративно-територіальні одиниці (край, область) і національно-територіальні одиниці (автономний округ, автономна область). Суб'єктами федерації є Москва і Санкт-Петербург. Таким чином, з 89 суб'єктів Російської Федерації 32 є етнічними утвореннями, 57 - адміністративними одиницями (краї, області, два міста федерального значення).

Складність федеративної побудови Росії проявляється також у тому, що один суб'єкт федерації (автономія) може входити до складу іншого суб'єкта (область, край). Подібний принцип "два в одному" породжує комплекс економічних адміністративних проблем в складно складених регіонах (Тюменська область, Красноярський край тощо). На хвилі суверенізації 90-х pp. XX ст. різко загострилася проблема децентралізації подібних регіонів, що виразилася в бажанні автономій стати повністю самостійними і незалежними від обласної (крайової) влади. У першу чергу, ці проблеми стосувалися тих складно складених суб'єктів Російської Федерації, де спостерігається великий розрив між субрегіонами з основних показників економічного розвитку і рівнем життя, разом з тим, світовий досвід, в тому числі й історія останніх років існування СРСР показує, що надмірна економічна гетерогенність часто провокує сепаратизм більш "багатих" (з точки зору економічного потенціалу) регіонів.

Таким чином, федералізм - явище складне і взаємозаперечне. Він може поєднувати в собі тенденцію до централізації і децентралізації, сили, що ведуть до об'єднання і роз'єднання (центробіжні). До сказаного треба додати, що центробіжні сили, які розколюють федерацію, можуть визначатися мовною, релігійною і культурною гетерогенністю суспільства. Центробіжним протиставлені об'єднуючі сили: господарсько-економічні зв'язки, фінансова система, витрати федеральної влади на соціальні програми, утримання збройних сил тощо.

Деякі вчені виділяють симетричні і асиметричні федерації. Перша означає повну рівноправність всіх суб'єктів, друга передбачає через певні причини (наприклад, з метою погасити тенденцію до сепаратизму), надання окремим суб'єктам більш широких прав у сфері податкової політики, у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо. До подібних держав відносять Бельгію, Іспанію, Індію, Пакистан, Малайзію і Росію.

Конфедерація - союз юридично і політично незалежних державних утворень для здійснення конкретних сумісних завдань. Такими завданнями є оборона, зовнішня політика, економічне співробітництво. Члени конфедерації зберігають свій державний суверенітет, незалежну систему органів влади, власне громадянство, валюту і законодавство. Конфедеративна держава нестійка і переростає або у федерацію (США у XVIII ст., Швейцарія в XIII ст., Німеччина у XIX ст.), або розпадається.

В історичному минулому зустрічалася така специфічна форма державного устрою, як імперія (наприклад, Бельгійська, Британська, Російська). Імперії мали величезну територіальну основу, різноманітний етнічний склад населення і будувалися на основі панування і підпорядкування між центром і периферією, метрополією і колонією.

У теперішній час з'являються нові форми міждержавних союзів, які важко віднести до якоїсь конкретної форми державного устрою. Прикладом може бути Союз незалежних держав (СНГ) - більш аморфна, ніж конфедерація форма об'єднання держав. І навпаки, Європейської спільноти, створивши єдиний ринок, єдину валюту і національні політичні органи - Європарламент, Раду Євросоюзу, Європейський суд, виражають тенденцію до об'єднання у специфічну асоційовану форму державного устрою.

Література:

  1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.

  2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

  3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.

  4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

  5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

  6. Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич, В.А.Кулик та ін. - Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

  7. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 3. Політична свідомість і культура. - Львів: Кальварія, 1998. - 556 с.

  8. Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.

  9. Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.

  10. Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. - К.: МАУП, 1997. - 248 с.

  11. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К.: АМУПП, 1997. - 200 с.

  12. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. - К.: Либідь, 1997. - 656 с.

  13. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 2. Політичні процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. - 336 с.

  14. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

  15. Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. - 838 с.

  16. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. - 288 с.

  17. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 179 с.

  18. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. О.І.Семкіна. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.

  19. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192 с.

  20. Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

  21. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К.: Основи, 1995. -174 с.

  22. Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств. - К.: Політична думка, 1995. -368 с.

  23. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 1995. - 103 с.

  24. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К.: Ватра, 1995. - 328 с.

  25. Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. - К., 1994. - 144 с.

  26. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.

  27. Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1993. - 191 с.

  28. Конспект лекцій з курсу "Політологія" для студентів усіх форм навчання / І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. - 44 с.

  29. Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. - 256 с.

  30. Основы политологии / Под ред. А.Боднара. - К., 1991. - 144 с.

Loading...

 
 

Цікаве