WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → СНД: подальші перспективи розвитку - Реферат

СНД: подальші перспективи розвитку - Реферат

Реферат на тему:

СНД: подальші перспективи розвитку

Після проголошення своєї незалежності, для України першочерговим стало питання її регіональної інтеграції. У 1991 році закономірним було рішення України про її інтеграційне об'єднання з колишніми республіками СРСР в межах Співдружності Незалежних Держав (СНД). 8 січня 2007 СНД відбулося 16 років, що є достатнім терміном для підбиття підсумків, оцінки діяльності СНД для кожної країни-учасниці, в т.ч. і для України.

Майбутнє СНД та перспективи його подальшого розвитку є актуальним питання для українських політиків, саме від їх рішення залежить подальший вектор зовнішньополітичного розвитку України.

Історично, утворення СНД було виправданим кроком для країн, що понад 70 років входили у склад єдиної держави, і мали спільну соціально-культурну, економічну, політичну, військову спадщину. Необхідність організації полягала в тому, що на міждержавному рівні треба було вирішувати ряд проблем, що пов'язані з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні держави. Іншими важливими умовами були збереження економічних зв'язків між державами, забезпечення військового співробітництва та безпеки для кожної з країн. За теперішніх умов геополітичний курс країн змінився. Щодо України, то її основною метою на цей час є вступ до СОТ та поступова інтеграція з ЄС, вона має західний вектор зовнішньополітичної орієнтації. Існування СНД стає досить проблематичним, принаймні не потрібним.

В останній час країни-учасниці СНД все більше сприймають його як зону політичного, економічного і військового впливу збоку Росії, що свідчить про нерівноправність відносин усередині організації. Україна здебільшого була вимушена протистояти спробам Росії нав'язати її домінування, що призвело до проголошення статусу асоційованого членства у СНД. Наявність такої нерівноправності між учасниками заперечує будь-яку можливість подальшої інтеграції.

Метою СНД було утворення економічного союзу між державами, який є одним з найвищих рівнів інтеграції, але на практиці країни не змогли утворити навіть зону вільної торгівлі. Забезпечити політичну стабільність у межах СНД також не вдалося - в регіоні існують невизнанні держави та військові конфлікти (Абхазія, Північна Осетія, Придністровська республіка та ін.).

Слід додати й той факт, що в межах СНД діють регіональні утворення, такі як ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), Союзна держава Росії та Білорусії, Євроазійське економічне співтовариство (Білорусь, Росія, Казахстан, Киргизія, Таджикистан), Центральноазійське економічне співтовариство (Казахстан, Киргизія, Туркменістан, Таджикистан). Такі тенденції тільки підкреслюють наявність різних інтеграційних напрямів інтеграції, різний курс зовнішньої політики та ставлять під питання перспективу подальшого розвитку СНД.

Єдиним відчутним успіхом СНД стало введення безвізового режиму для громадян країн-учасниць, що позволило зберегти певну цілісність на пострадянському просторі.

Основним недоліком СНД було небажання країн-учасниць створювати наднаціональні структури, які є необхідною умовою для подальшого рівня інтеграції. Через це, рішення СНД мають характер рекомендації і є необов'язковими для виконання. Серед прийнятих рішень тільки 4% були виконані країнами-учасницями, інші 96% просто залишилися на папері. Таке небажання брати на себе обов'язки свідчить про наявність розколу серед країн-учасниць та про поступове зменшення економічної і політичної залежності найбільш радикальних держав СНД від Росії. На початку 90-х років товарообіг Росії з Україною складав 40% загального товарообігу Росії з країнами СНД, зараз - тільки 14%, подібна динаміка простежується відносно товарообігу Росії з Грузією, Молдовою, Вірменією та ін.

Питання подальшого членства України в СНД є досить актуальним серед українських політиків. Ще у 2005 році міністр закордонних справ України Б. Тарасюк зазначив, що участь України у СНД має символічне значення, а саме існування організації та її подальший розвиток є дуже проблематичним. Подібну точку зору також висловлювали представники грузинського, молдавського та азербайджанського урядів. У липні 2007 Президент України В. Ющенко на прес-конференції розцінив перспективи СНД в цілому, як песимістичні [2].

Таким чином, раціональна політика України щодо СНД повинна, по-перше, базуватися на національних інтересах, а по-друге, бути спрямованою на закріплення й утримання альтернативного лідерства в цій організації й загалом у регіоні. Як вже відзначалося, СНД фактично вже має біполярну полюсну структуру. Формування угруповання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) при лідерстві України й підтримці інших країн, які розуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, були лише першою ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на терені колишнього СРСР.

Україна завжди зацікавлена у тісних відносинах з пострадянськими країнами. У зовнішній політиці їй слід дотримуватись стратегії багатостороннього економічного співробітництва, яка враховуватиме поточні реалії у пострадянському геополітичному просторі і сповна відповідатиме структурі національних інтересів України. Це означає, що подальшу інтеграцію України на пострадянському просторі доцільно налагоджувати у субрегіональних системах, до яких включаються країни з власними сферами інтересів і спільними напрямками розвитку.

Loading...

 
 

Цікаве