WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичний режим: поняття і типологія. Політичний режим в Україні: реальність і перспективи - Курсова робота

Політичний режим: поняття і типологія. Політичний режим в Україні: реальність і перспективи - Курсова робота

того, йдеться у цьому разі про владу однієї особи (наприклад,
монарха) чи групи осіб (номенклатурна верхівка партії або армії). Західні
дослідники вважають важливою характеристикою цього політичного режиму
обмежений плюралізм. Тут припускається багатопартійність, але панувати в
політичному житті реально може лише правляча партія. Тут дозволені тільки
політичні сили й засоби масової інформації, лояльні щодо влади.
Допускається незначна, така, що не торкається владних підвалин режиму,
критика на адресу можновладців, але при цьому діє цензура. Осереддям
авторитарного режиму є неправова держава, де закон підпорядкований її
охороні, а не захисту істотно обмежених прав і свобод людини. Примітне, що
у різних авторитарних режимах все це здійснюється за тієї самої гаслової
аргументації: в ім'я розв'язання назрілих суспільних проблем, згуртування
народу, наведення порядку в боротьбі проти внутрішніх та зовнішніх ворогів.
Авторитарні режими мають різні форми. Вони залежать від певної епохи
чи країни, в рамках якої діють, від політичних орієнтацій розробників та
пріоритетних політичних уподобань реалізаторів. Так, якщо на початку XIX
ст. вперше сформульована теорія авторитаризму мала яскраво виражену
ультраконсервативну, реакційну спрямованість, то на кінець сторіччя
переважними стали ідеї національної й державної єдності. На початку XX
сторіччя вона почала набувати націоналістичного, антидемократичного
характеру, а друга половина сторіччя ще більше збагатила різноманітність
авторитаризму. Найвідомішими його формами є такі:
. військовий режим, що має кілька різновидів: а) військово-
диктаторський режим, де армія є пріоритетною правлячою силою,
ділячи виконавчу владу з правлячою бюрократією (наприклад, Нігерія,
Судан та ін.); б) військово-демократичний режим, при якому армія є
однією з політичних інституцій і не підмінює інших, має місце
політична діяльність, режим стартує в результаті активізації
партизанського руху (наприклад, Нікарагуа, 1979 р.), військового
державного перевороту (наприклад, Панама, 1968 р.) і позначений
недовготривалістю; в) авторитарний преторіанізм (преторіанці -
привілейовані військові частини в Римі, гвардія імператорів, які за
доби імперії були значною політичною силою, що брала участь у
двірських переворотах) - режим, що базується на насиллі найманих
військ;
. монархічний режим, що поділяється на: а) абсолютну монархію, де
влада належить монарху, парламенту немає (наприклад, Саудівська
Аравія); б) дуалістичну (подвійну) монархію, в якій парламент хоч і
діє, але його роль є мінімальною, такою, що не заірохує
самодержавному режиму (наприклад, Кувейт);
. теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю
релігійних діячів;
. персоніфікований режим, репрезентований: а) персональною тиранією,
в якій влада належить вождю, котрий спирається за відсутності
розгалужених політичних інституцій передусім на поліцію (наприклад,
режим Аміна в Уганді); б) матримоніальною тиранією, де влада
впродовж десятиріч передається спадково (наприклад, режим
Стресснера у Парагваї);
. однопартійний режим, який має: а) напівконкурентний характер,
оскільки хоч вибори до органів влади проводяться, але кількість
суб'єктів, що беруть участь, зумисно звужена, оскільки відбір і
відсіювання претендентів здійснюють спочатку в рамках "партії
влади", а відтак відібраних висувають далі, незаперечне творячи
"новий" суспільний порядок; б) патронажно-клієнтальний характер,
коли в політичний світ впроваджують сімейно-родинні, кланові,
етнічні, конфесійні та інші взаємозв'язки, на грунті чого
формується "партія патрона", котрий стає для мас уособленням режиму
й життєстверджувальним гарантом;
. конституційний режим, що має такі різновиди: а) конституційно-
патріархальний, де життя позначене простотою політичних звичаїв,
відданістю старим традиціям та звичаям (наприклад, країни Океанії);
б) конституційно-авторитарний, позірно демократичний, оскільки тут
чинність конституції має декоративний, зовнішній характер за
реальності культивування монократичної влади, сконцентрованої в
руках однієї людини або в одному органі влади.
Найбільш теоретично й практично складна класифікація тоталітаризму.
Деякі автори вважають, що авторитаризм і тоталітаризм - це принципово різні
політичні режими. Дискутують лише щодо обсягу та якості їх відмінностей.
Інша точка зору ототожнює тоталітаризм і авторитаризм. Існують і тлумачення
тоталітаризму як однієї з форм авторитарного режиму. Так, колишній
американський представник в ООН Джин Кірклатрік до тоталітарних режимів
віднесла всі комуністичні держави, сприймаючи їх виключно негативно, а до
авторитарних - різноманітні некомуністичні диктатури, виявляючи до них
певну прихильність. Джордж Сорос написав, що він має певні сумніви стосовно
цього розмежування, оскільки його критерієм було розрізнення між друзями та
ворогами Америки.
Термін "тоталітарний" походить від лат. Total - цілісність, ціле.
Поняття "тоталітаризм" з'явилося у філософсько-політичному лексиконі XX ст.
з праць Джованні Дженгіле - ідеолога фашистської Італії. Відтоді це поняття
використовують у таких трьох аспектах: 1) емоційно-оціночному - своє
негативне забарвлення термін дістав у 20-гі роки, коли були репресовані
опозиційні політичні партії Італії, а диктаторські методи всеосяжного
державного контролю стали повсякденною нормою; позитивно цей термін
сприймався італійськими і нацистськими ідеологами фашизму; 2) політико-
ідеологічному - до політичного лексикону термін увів в 1925 р. Беніто
Муссоліні, котрий проголосив метою створення тоталітарної держави; після
другої світової війни його використовували деякі політичні діячі для
обгрунтування свого політичного курсу; 3) науковому - дослідження почалися
ще у 20 - ЗО-гі роки, але особливо активізуються в середині сторіччя;
авторами класичних праць з аналізу тоталітаризму є К. Поплер, Т. Адорно, К.
Фрідріх, 3. Бжезінський, X. Арендт, Ф. Хайєк та ін.
Наприклад, лауреат Нобелівської премії Ф. Хайєк простежив генетичний
зв'язок тоталітаризму із соціалістичним ученням, X. Арендт досліджувала
ознаки тоталітаризму, К. Фрідріх і 3. Бжезінський ввели у вжиток термін
"тоталітарний синдром". Було виокремлено шість пунктів цього синдрому. Це
офіційна ідеологія, яка повністю заперечує старий
Loading...

 
 

Цікаве