WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичний режим: поняття і типологія. Політичний режим в Україні: реальність і перспективи - Курсова робота

Політичний режим: поняття і типологія. Політичний режим в Україні: реальність і перспективи - Курсова робота

влади (наприклад, президентська республіка). Ще
одним показником політичного режиму є кількість владників (наприклад,
олігархія - режим спільного правління певної групи, монократія - режим
особистої влади).
Будь-який політичний режим прагне самолегітимації, тобто намагається
викликати віру, прихильність до себе, переконати громадян у правильності та
обгрунтованості свого правління, його ефективності. Легітимних політичних
режимів самих по собі не існує, бо легітимність досягається створенням
емоційно-оціночного стану підлеглих цього режиму та професійно грамотною
роботою політичного менеджменту й маркетингу. Індикатором легітимності
режиму є й характер відносин його з іншими державами (наприклад, режим
напівколоніальний, суверенний тощо).
Багатовимірність як першого, так і другого змістових компонентів
політичного режиму переконує в можливості найнесподіванішого поєднання його
вимірів, наприклад відкритого режиму з режимом поділу влади,
плюралістичного режиму з маріонетковим режимом. Отже, другий компонент
визначає таке можливе розрізнення політичних режимів: відкритий та
закритий, слабко- та високорозвинений, легітимний та нелегітимний,
демократичний та позірно демократичний, монократія та олігархія,
колоніальний та суверенний, режим цензури та режим свободи слова тощо.
Третій змістовий компонент політичного режиму - це методи здійснення
політичної влади, способи врегулювання й розв'язання соціальних і
політичних конфліктів. Починаючи з XIX ст. ідея конфліктності суспільного,
політичного життя отримала наукове визнання й розвиток. Причому чимало
західних учених вважають, що теорія конфлікту багато в чому грунтується на
творах К. Маркса. Існує безліч модифікацій теорії конфлікту, серед яких
найбільш відомі конфліктний функціоналізм (Г. Зіммель, Л. Козер),
діалектична теорія конфлікту (Р. Дарендорф), аналітична конфліктна теорія
(Р. Коллінз). Конфлікт, оскільки він є соціальним атрибутом людського
суспільства, наявний практично у будь-якому політичному явищі. Найбільш
яскраво у західній політологічній літературі репрезентовані три ключові
моделі політичного конфлікту: ліберальна, авторитарно-консервативна і
соціалістична (класова) з відповідними способами врегулювання. Останні
також є різноманітні й зосереджені у спектрі насильницьких, конфронтаційних
та консенсусних, ненасильницьких способів. Так, американський вчений Д.
Шарп у книзі "Політика ненасильницьких дій" описує майже дві сотні методів
ненасильницького розв'язання політичних проблем, поділивши ці методи на три
класи: методи ненасильницького протесту й переконання, методи відмови від
соціального, економічного й політичного співробітництва, методи
ненасильницького втручання. Способи розв'язання політичних, соціальних
конфліктів - також індикатори політичних режимів. У взаємозв'язку з цими
показниками розрізняють ліберальні, авторитарні й терористичні режими.
Отже, політичний режим є осереддям взаємодії комплексу компонентів,
кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові.
Політичний режим - це вираження політичного напряму здійснення політичної
влади, її політичних пріоритетів. Він показує, докорінні інтереси яких груп
громадян ця влада відстоює, які механізми пропонує для задоволення поточних
потреб більшості, що робить для зняття соціальної напруженості й
досягненням стабільності, тобто як в цьому суспільстві функціонує політична
система. Політичний режим характеризує політичну систему, він пов'язаний з
нею загалом і з усіма її складовими.
Розрізняють чотири головних елементи політичної системи: 1) політичні
відносини - відносини боротьби, співробітництва, субординації, координації,
панування, консенсусу; 2) політичні інституції - держава, партії,
громадські організації; 3) політичні норми - юридичні норми, норми
політичних партій, політизовані норми громадських організацій; 4) політичні
ідеї, теорії, політична культура - стандарти політичної поведінки,
політичні традиції та звичаї, політична наука, політична психологія,
політична ідеологія. Політична система, отже, також є багатовимірною, але
взаємодія її складових становить механізм політичного володарювання, тобто
його внутрішній устрій. Розібратися в цьому механізмі слід на семінарському
занятті. Тут важливо підкреслити змістовну близькість понять "політична
система" та "політичний режим", яка полягає в тому, що останній відображає
функціонування механізму політичної системи. Тому політичні режими
відрізняються один від одного передусім своєю політичною системою (її
структурою, пріоритетами, методами дії тощо).
ІІ. Теоретичні підходи до визначення української моделі
політичного підходу.
Зауважимо, що у вітчизняній літературі тлумачення політичного режиму
переважно зведене до способів здійснення державної влади. Політичному
режиму належить значно більше, якщо не провідне місце порівняно з такою
політичною інституцією, як держава. Політичний режим є визначальним
чинником способу організації вищої влади, форми державного, партійного
устрою, стану прав і свобод тощо. Перефразуючи висловлювання О. Шпенглера
про політику, можна сказати, що політичний режим у найвищому розумінні є
життя, а життя є політичний режим.
Типологізувати таку багатопланову категорію, як політичний режим,
можна за різними підставами. Найбільш універсальним, що відповідає
тенденціям сучасної доби, є його поділ на демократичний та авторитарний.
Зрозуміло, у реальному житті існує безліч їх варіантів зі змішаними у
різних пропорціях характеристиками. Запропонована загальна типологія дає
можливість наочніше зрозуміти певний набір характеристик, які переважають у
кожному із зазначених типів політичних режимів.
Авторитарний режим визначає такий метод володарювання, як
авторитаризм, що характеризується командним стилем керівництва, безумовним
підпорядкуванням без права заперечити рішення панівного суб'єкта,
централізацією влади. Способи володарювання тут переважно силові,
примусові, жорстко дисциплінарні, такі, що ігнорують можливість будь-яких
конфліктів, а отже, й необхідність їх розв'язання. Цей режим неправовий ще
й тому, що владна доцільність керує законністю, виконавча влада домінує над
законодавчою, принцип поділу влади ігнорований, реальна влада є монопольною
незалежно від
Loading...

 
 

Цікаве