WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичний режим: поняття і типологія. Політичний режим в Україні: реальність і перспективи - Курсова робота

Політичний режим: поняття і типологія. Політичний режим в Україні: реальність і перспективи - Курсова робота


Курсова робота
Політичний режим: поняття і типологія. Політичний режим в Україні: реальність і перспективи
План
1. Поняття і типологія політичних режимів.
2. Теоретичні підходи до визначення української моделі політичного
режиму.
3. Політичний режим в Україні як реальність, модифікаційні тенденції
та перспективи.
І. Поняття і типологія політичних режимів.
Сьогодні, коли Україна зазнає кризової трансформації, пропонують
різноманітний асортимент рецептів подолання існуючого становища. За таких
обставин вкрай важливо знати відомі світовій громадськості теоретичні
підходи, шо дозволить розібратися в найскладніших соціальних змінах.
Сучасний світ - це багатолика сукупність розвитку, взаємодії,
еволюції, втрати одних і здобуття інших характерних рис. Тому в світовій
науці політичні режими вивчають у рамках багатьох теоретичних шкіл і
напрямів. Вітчизняне суспільствознавство недооцінювало самостійність цього
поняття, внаслідок чого його вітчизняні дослідження значно відстають від
світових розробок.
Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів
здійснення політичної влади. Носієм зв'язків і відносин, тобто показником
того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх
взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи того політичного
режиму.
Політичний режим складається принаймні з трьох компонентів, які
зберігають певну самостійність, автономність. Ця обставина має цілу низку
важливих наслідків, зумовлених передусім плюралізмом тлумачення політичного
змісту режиму.
Французький політолог Ш. Мілон-Дельсон вважає, що XX ст. є сторіччям
інституційного тероризму. Великі злочини нашого часу, продовжує автор книги
"Політичні ідеї XX сторіччя" (1991 р.), стали можливими через ігнорування
статусу людини, через зміщення пріоритету людської особистості на користь
системи. У наведеному судженні закладена одна з фундаментальних
характеристик політичного режиму, з якої й почнемо його розгляд.
Перший компонент, який складає зміст поняття "політичний режим", - це
права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури,
поведінки, свідомості, менталітету.
Витоки сучасної концепції прав і свобод людини заклали Т. Пейн, Т.
Джефферсон, Ф. Вольтер, Ш. Монтеск'є, В. Р. Міра-бо, Ч. Беккарія, Д. Юм,
Дж. Локк. Наприклад, Дж. Локк сформулював потрійну правову формулу
"свобода, життя, власність", яку використали у багатьох ранньобуржуазних
конституціях і яка стала "ключем" до відкриття більш диференційованого
змісту "прав людини і громадянина". Англійська Велика хартія вольностей,
Білль про права, Декларація прав людини і громадянина, Загальна декларація
прав людини істотно вплинули на формування концепції. Про свою підтримку
міжнародних актів і домовленостей про права людини заявила й Україна.
Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв'язані з рівнем
розвиненості самого права, з його роллю в механізмі політичного
володарювання. Право є системою встановлених або санкціонованих державою
обов'язкових для всіх норм, які забезпечують спільне громадсько-політичне
життя людей на засадах рівності за умов мінімуму карального насилля.
Принцип рівності перед законом - головний принцип права. Його ж суттю є
права людини. Тому стан права свідчить про правовий або неправовий характер
взаємовідносин між особистістю, державою та суспільством; про превалювання
в ньому закону або виконавчої практики;
про правосвідомість; правову культуру або правовий нігілізм. Усе це
разом є індикатором ставлення владних структур до права, яке є атрибутом
держави. Саме це ставлення свідчить про державу як правову або неправову.
Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у державі є
пріоритетним - права держави чи права особистості; що зі складу прав,
зазначених у Загальній декларації прав людини, держава визнає, гарантує або
обмете, фальсифікує: чи існують у державі порушення прав людини (мотиви,
форми, масштаби тощо).
Вагому роль у чіткій відповіді на ці запитання, а отже, і в аналізі
політичного режиму, відіграє визначення пріоритетного типу політичної
культури. Згідно з тлумаченням американських політологів Г. Алмонда та С.
Верби, політична культура включає пізнавальні, емоційні, оціночні
орієнтації, які виражають знання, почуття, дії стосовно політичної системи,
ЇЇ функцій та учасників. У радянській літературі дефініцію політичної
культури переважно пов'язували з явищами ідеологічного порядку. Не варто
аналізувати переваги або недоліки цих підходів. Важливо, що політична
культура - ключовий компонент духовного життя людини й суспільства, вона
знаходить вираження у політичній поведінці, у політичній свідомості, а
отже, і в ідеологічних формах. Таким чином, тип політичної культури
визначається типом політичної свідомості (раціональний чи ірраціональний);
типом менталітету (скажімо, для східної людини сильна державна влада -
благо, для західної - зло); типом політичної поведінки та її проявів
(активність, пристосовництво, агресивність тощо); типом ідеології
(комуністична, соціал-демократична тощо) та її роллю у державі
("ідеологічний тероризм" або прагматизм). Комплексне вивчення зазначених
чинників достатнє для оцінки домінуючої культури (плюралістичної,
тоталітарної тощо), а отже, унаочнює атрибути того чи іншого політичного
режиму.
Отже, змістова сутність політичної культури, яка належить до першого
компонента поняття "політичний режим", дає можливість переконатися у
різнобічності, інтегральності останнього й відповідно до його складових
визначити режими гуманний та антигуманний, західний та східний,
комуністичний, демократичний та ідеократичний (тобто такий, за якого
політичні рішення підпорядковані ідеологічним установкам, відхід або
викривлення яких - привід для репресій та переслідувань), прагматичний,
конформістський та активізуюче-мобілізаційний, раціональний та
ірраціональний тощо.
Другий компонент змісту поняття "політичний режим" також має кілька
вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку
суспільства, принципом поділу влади, способами формування органів державної
влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи,
політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.
Проблема рівнів та
Loading...

 
 

Цікаве