WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Характеристика політичних режимів (тоталітаризм, демократія) - Курсова робота

Характеристика політичних режимів (тоталітаризм, демократія) - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
ТЕМА:
Характеристика політичних режимів (тоталітаризм, демократія)
ПЛАН
1. Види політичних режимів. Єство і історичні типи демократії.
2. Тоталітаризм - феномен XX століття. Ідейні витоки і соціальні передумови.
3. Характерні риси тоталітарних режимів. Особливості авторитарних політичних систем. Авторитаризм і демократія.
Розділ I
ВИДИ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ. ЄСТВО І ІСТОРИЧНІ ТИПИ ДЕМОКРАТІЇ
При розгляді політичної системи якої-небудь держави або суспільства не слід обмежуватися лише офіційно проголошеними і діючими в ньому інститутами і правовими нормами, конституційними актами, тобто тим, що "заявляє" про себе саму державу. Існують часто вельми значні відмінності і суперечності між парадним фасадом держави і реальними процесами, що відбуваються за цим фасадом. Для характеристики цих процесів застосовується поняття "політичний режим" - система реальних методів владарювання в даній державі. "під політичним режимом розуміється сукупність елементів ідеологічного, інституційного і соціологічного порядку, сприяюча формуванню політичної влади даної країни на певний період".[1] Між ним і декларованим державним ладом, як вже наголошувалося, часто спостерігається невідповідність або навіть пряма протилежність /що особливо характерне для диктаторських і перш за все тоталітарних держав./
Саме політичний режим визначає політичну атмосферу суспільства, на відміну від порівняно стійких правових норм, він рухомий і здатний еволюціонувати в різних напрямах. Вивчаючи конкретні багатоманітні форми політичних режимів, що існували в минулому і теперішньому часі, потрібно, виходячи з сучасних гуманістичних вимог до політичної науки, керуючись принципом, що, людина, індивідум - "міра всіх речей", основа суспільства і суспільного добробуту, розглядати кожний режим саме по відношенню до конкретної особи, її найважливіших прав і свобод. Основні параметри політичного режиму можуть бути представлені таким чином:
1/ Ступінь розвитку "цивільного суспільства"; 2/ Роль недержавних політичних організацій в політичному житті;
3/ Роль в державі і суспільстві силових структур /армія, поліція, Р. Би./;
4/ Реальна роль закону і функції правоохоронних органів, а також практика тлумачення і вживання ними Конституції і інших актів;
5/ Ступінь розділення властей і характер відносин між ними; 6/ Ступінь централізації влади;
7/ Механізм формування представницьких установ і їх функціонування.
Відповідно до цих критеріїв виділяються 2 різко відмінних між собою типу політичних режимів: демократичний і диктаторський.
Демократія - один з самих споживаних і багатозначних термінів політичної науки. Вона виходить далеко за рамки первинного значення цього слова /в перекладі з грецького воно означає "владу народу" - від "demos" - народ і "hratein" влада/, тобто форми організації держави, при якій владою володіє більшість громадян, що мають рівні права, на відміну від монархії /влада одного/ або аристократія /власті меншини/. Зародився цей лад в Стародавній Греції, його особливості видний державний діяч Афін Перікл охарактеризував так: "називається цей лад демократичним, тому що він базується не на меншині громадян, а на більшості їх. По відношенню до приватних інтересів закони наші представляють рівноправність для всіх" [2] Іншими словами, демократія - перш за все така система владарювання, в якій всі шари суспільства мають формальні права участі у виборах і управлінні і формально рівні перед законом. Кажучи про афінську міський демократии/равно як і про інші демократії Стародавнього миру і Середньовіччя/, потрібно мати у вигляді їх специфічний характер, вони тяжіли до колективістської моделі організації і управління/ на відміну від пізніших ліберальних і плюралістичних концепцій/,[3] що яскраво виражалося в утиску прав меншини, відсутності гарантії для їх повноцінного захисту і виразу, нав'язуванні волі загального, цілого, тобто колективу, по відношенню до окремо взятої особи, індивідуума. Далеко не завжди дотримувалася і формальна рівноправність - перевагу одержували заможні шари, аристократія /вони ж утримували реальні важелі управління/. Істотним недоліком такої демократії було і повне виключення з неї цілих соціальних груп /наприклад, рабів в рабовласницьких демократіях/. В цілому, демократії колективістського типу були епізодичним елементом політичної системи в рабовласницькому і феодальному суспільствах аж до нового часу - епохи буржуазних революцій. Будучи історично найранішою формою народовладдя, вони відрізнялися переважанням прямих форм волевиявлення /народні збори в Стародавній Греції і Римі, віча у феодальних республіках стародавньої Русі і т.д./ над представницькими установами, причому останні мали тенденцію перетворюватися в чисто олігархічні інститути / сенат в Стародавньому Світі, керівні установи італійських міських республік/. В даний час ця форма демократії йде в минуле, вона характерна лише для найпримітивніших суспільств, тільки вступаючих на шлях справжнього народовладдя. Спроби відродити її у формі "соціалістичної демократії", в практичній діяльності комуністичних режимів приводили і приводять лише до маскування реальних тоталітарних порядків.
По справжньому значущим і переважаючим демократичний лад стає тільки в епоху капіталізму, з виникненням адекватного йому економічного базису - вільного підприємництва, заснованого на індивідуальній свободі людини і приватної ініціативи, з крахом старих станових і ієрархічних перегородок /спроби вивести демократію з інших джерел, наприклад, соціалістичних суспільних відносин, що застосовувалися в теорії марксиста, успіху не мали, про що буде сказано нижче./ Для цього ладу була характерна вже інша модель демократії, заснована на ліберальних цінностях /пошана до особи, її прав і власності, перевага їй /приватному перед загальним /державою і його інститутами/, максимальна незалежність індивіда від держави; тут же - феномен самоврядного "цивільного суспільства", невідомий добуржуазним формаціям/ [4] Будучи кроком вперед в порівнянні з первинною /колективістської/ демократією, ліберальна концепція в чистому вигляді не позбавлена ряду недоліків і слабких місць: орієнтуючись на сильних в економічному і соціальному значенні індивідів підприємців/, вона залишає без належної уваги інтереси і потреби інших соціальних шарів /перш за все найманих працівників/, держава обмежується роллю "нічного сторожа", що захищає лише найзагальніші інтереси, що на практиці веде до посилення суспільної нерівності і незадоволеності. Можуть бути допущені і істотні відхилення від рівноправ'я в ухваленні рішень /так, у ряді країн в XIX столітті існував майновий ценз, прямо обмежуючий права неімущих на участь у виборах і представницьких установах, та і після його формальної відміни проблема не втратила гостроту/. Все це в комплексі приводило ліберально-капіталістичну модель демократії до ряду серйозних криз
Loading...

 
 

Цікаве