WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Фундатор українського консерватизму(до 125-річчя від дня народження В'ячеслава Липинського) - Реферат

Фундатор українського консерватизму(до 125-річчя від дня народження В'ячеслава Липинського) - Реферат


Реферат на тему:
Фундатор українського консерватизму(до 125-річчя від дня народження В'ячеслава Липинського)
?
У квітні 2007 р. виповнилося 125 років від дня народження видатного мислителя і політика, фундатора національного консерватизму - В'ячеслава Липинського. Дослідники намагалися визначити особистість і світогляд Липинського, порівнюючи його і з Д. Донцовим [5, с. 78-83], і з М. Грушевським [3, с. 60-67], і з І.Франком [2, с. 121-128] та іншими знаковими постатями вітчизняної історії [4]. Але оригінальна спадщина історіографа, видатного соціолога, непересічного політика і самобутнього філософа навряд чи надається до однобічного визначення.
Метою цієї статті є неупереджене, оперте на ретельний аналіз текстів соціально-філософського спрямування дослідження консервативних ідей, властивих соціально-політичним поглядам Липинського, і визначення їх прогностично-практичного значення для сучасного етапу державотворення в Україні. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю самоорганізації нації на традиційних, консервативних засадах з метою подолання "керованого хаосу", в якому перебуває нині Україна. До цього пророче закликав прийдешні генерації активних українців Липинський: "На Вас, молодих ... спаде колись тяжке завдання берегти і продовжувати ті традиції в тому хаосі, який лишиться на Україні по упадку большивізму" [5, с. 76]. Звернення до ідейної спадщини Липинського і осмислення її в контексті нагальних завдань відродження і поширення ідеології консерватизму серед українства має теоретичний і практичний вимір.
Майже щодня політичні події новітньої історії України стають підтвердженням багатьох передбачень і пересторог Липинського про становлення нашої державності після падіння комуністичного тоталітаризму. Здобуття Україною незалежності збіглося у часі з переходом до постмодерну, з властивими йому номадизмом, морально-політичним нігілізмом, деконструктивізмом і глобалізацією. В Україні кризові явища доби постмодернізму були посилені їх специфічними модифікаціями, зумовленими особливостями історичного розвитку і менталітету. Про те, що ці особливості відразу вийдуть на поверхню суспільно-політичного життя українства на початку нового етапу державотворення, неодноразово попереджав у своїх прогнозах Липинський.
Свого часу Ф. Ніцше із підозрою заявив, що його ідеї стануть зрозумілими у 2000 р. Ця думка філософа, підтверджена сьогодні, цілком слушна щодо значення творчої спадщини Липинського для усвідомлення нинішніх українських реалій. Не зрозумівши його ідей і його гострого болю за Україну й українство, ми не усвідомимо проблем і колізій нашого часу. Проте засвоєння його позицій тільки-но розпочато [5, с. 79]. Звертаючись до ідейного багатства Липинського, слід пам'ятати, що заповітною його мрією було: "всупереч практичним резонам і віянням часу живити віру і той ідеалізм, що дає надмір життєвих сил і відкриває простір духові" [12, с. 88]. Бурхлива енергія його думки пробуджує свідоме і реалістичне ставлення до справжніх, а не позірних проблем нашого буття, повертає українського громадянина обличчям до самого себе. Історична спадщина Липинського працює за нових умов навіть більш продуктивно і тому історично вона істинна: такими є його ідеї про роль релігії і церкви як духовної сили суспільства, про значення вічних, загальнолюдських законів творчої громадської моралі [6, с. 19]; про консервативні ідеали лицарського благородства і шляхетності [5, с. 74]; про деструктивну роль отаманства і ліберального демократизму в нашій історії [7, с. 63-72]; про те, що активна меншість, а не пасивна більшість "творить нації і держави" [5, с. 65] тощо.
Вже за життя Липинського його ідеї і прогнози сучасники оцінювали як утопічні та нездійснені мрії. Але, на відміну від критиків мислителя, Липинському було властиве відчуття не тільки тогочасної реальності, а й бачення перспективних можливостей її розгортання. У своїй творчості він прагнув звільнитися від умовностей повсякденності і творити за законами можливості, долаючи потворний зовнішній світ, підносячись над ним і виходячи за його межі в "інший стан" (der andere Zustand - термін австрійського письменника і філософа Р. Музи-ля). Тому не можна погодитись з твердженнями деяких дослідників Липинського про те, що він "загіпнотизований видивом минувшини, забуває, що історія не повторюється" [5, с. 81], і що його ідеї "не стали історично-перспективними", за винятком бачення релігії і територіального патріотизму [5, с. 95]. Так, історія буквально не повторюється, проте її голоси тільки те й роблять, що перегукуються. У цьому сенсі ідеї Липинського постають вельми спорідненими з творчими візіями Ніцше про "вічне повернення". Як влучно зауважив Є. Сверстюк, "з готовністю бути побитим камінням він [В. Липинський. - В. С.] твердо виголошував свої правди, йдучи проти вівтарів і течій часу" [12, с. 85].
Причини наших сучасних негараздів Липинський визначив дуже точно. Це, по-перше - "егоїстично-матеріалістична темрява, яка заступить нам шлях до вищих цінностей" [12, с. 87]; по-друге - "ніким і нічим не обуздане хамство" [5, с. 64]; по-третє - "необмежені апетити до необмежених спекуляцій і до влади, опертої не на моральний авторитет і реальній силі продукції та меча, а на гешефтярськім сприті та спекулятивній силі гроша" [7, с. 28]; по-четверте - змагання за отаманство, історично і ментально властиве українству, де "замість характерів - доколінний шлик; замість сталої ідеї - щодня інший настрій; зброєю - демагогія і брехня; мотивом - злоба, зажерливість і пиха; тактикою - зрада, а суттю - порожнеча, пуста поза" [5, с. 69]; по-п'яте - схильність до неорганізованості, непослуху, який, за визначенням Ніцше, є "доблестю раба", домінування "інтересів хаотичних "партійних" сполук ... над інтересами держави", нахилом "до індивідуалізму та анархії" [7, с. 64]; по-шосте - оптимістичні ілюзії відносно "соціалістичного, націоналістичного, демократичного чи ще якогось "земного раю", поєднані із зажерливими егоїстичними інстинктами [12, с. 88]; по-сьоме - безплідні намагання об'єднати Україну на основі протиставлення її політики або до Сходу, або до Заходу; як наголошував з цього приводу Липинський, Україна не може об'єднатись "ненавистю до Москви або Польщі, бо ненависть до Москви зажене її в Польщу, ненависть до Польщі зажене її в Москву, а ненависть до обох одночасно - в петлю самогубця або дім для божевільних" [5, с. 74].
Не "в загіпнотизованій якоюсь ненавистю банді" формується сила державотворення, образно представлена у Липинського біблійним Яфетом, а в територіальному патріотизмі, опертому "на любові до своїх земляків", на духовні вартості - віру в Бога, послух Його Законам, вірність кращим історичним традиціям лицарства, твердість, силу волі, дисципліну, шляхетність [5, с. 77].
Липинський чітко розмежовує територіальний і політичний патріотизм від екстериторіального і віросповідного шовінізму. На його думку, бути патріотом України означає докладати всіх зусиль для створенняоптимальних умов для людського, державного і політичного співжиття людей, що живуть на нашій землі, щоб було честю носити ім'я Українця, а "не мріяти про витоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків" чи практикувати псевдонаціоналістичну "моду лавочників" із запозиченим від нащадків хазар гаслом "свій до свого по своє" [5, с. 77]. Саме такий "націоналізм" в сучасних умовах є прикриттям для фактичної бездуховності і безрелігійності, а то й політичної деструктивності. Серед характерних рис, властивих "екстериторіальному шовінізму", Липинський називає "політичне руїнництво, зрадництво, хитрість, безвольність, отаманію, самозакоханість, кар'єризм, здеклясованість" [5, с. 78]. З елементів, наділених такою і схожою соціально-психологічною характеристикою, складається базис для поширення новочасного, постмодерного хамства, яке "не розуміє і повік не зрозуміє… що таке вірність і шляхетність - в будові нової Держави, в творенню Української Влади", що "Україна - це щось таке, що я маю шанувати, любити і слухати, а не щось, чим я можу бити, скидати і себе вивищувати? Щось спільного всім на цій землі, а не власність монопольна моя і моєї банди?" [5, с. 73]. Саме з цього політичного і морального (чи краще сказати - аморального) смітника Глобальний предиктор змушує нас обирати керманичів держави десь між "братвою" і постколгоспними селюками. На його замовлення Rand Corporation розробила доктрину "керованого хаосу", сутність якої полягає у формуванні через проведення
Loading...

 
 

Цікаве