WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Погляди на природу держави і влади в “Тюремних зошитах” Антоніо Грамші - Курсова робота

Погляди на природу держави і влади в “Тюремних зошитах” Антоніо Грамші - Курсова робота

суспільства. Держава була лише передовою траншеєю, за якою був міцний ланцюг фортець і казематів...".
Дана цитата, мабуть, саме часто зустрічається в сучасній західній літературі про Грамші. Про те, які висновки з її роблять автори різних політичних переконань, ми скажемо пізніше. Поки ж відзначимо, що для самого Грамші звідси випливала необхідність особливої революційної стратегії в розвитих країнах Заходу. Примітно, однак, що він розробив це питання, відштовхуючи від думок висловлених Леніним наприкінці його життя". Дійсно, у тім же фрагменті "Тюремних зошитів", озаглавленому "Позиційна війна і війна маневрена, чи фронтальна", Грамші пише: "Мені здається, що Ілліч (Ленін) зрозумів необхідність перетворити маневрену війну, переможно застосовану на Сході в 1917 р., у війну позиційну, котра була єдиною можливою на Заході..."2. І він додає, що в цьому, на його думку, полягає зміст гасла "єдиного фронту".
Тут перед нами в злегка замаскованому виді (Грамші не раз застосовував військову термінологію, говорячи про революційну боротьбу) розробка двох форм революційної стратегії, позначених як "маневрена війна" і "позиційна війна". Застосування тієї чи іншої стратегії залежить, по Грамші, від ступеня розвиненості цивільного суспільства в тій чи іншій країні. Оскільки в Росії 1917 р. цивільне суспільство (партії, профспілки, печатка й ін.), що перебували під контролем буржуазії, і не встигло ще як варто розвитися, то її влада трималася майже винятково на політичному суспільстві, тобто державі. І коли по цій державі був нанесений фронтальний удар шляхом збройного повстання в жовтні 1917 р. ("маневрена війна"), воно було знищено і революція досить швидко перемогла. Інша справа на Заході, де в умовах довгого існування буржуазного ладу встигла скластися складна і всеохоплююча система цивільного суспільства, яку можна порівняти із системою глибоко ешелонованої оборони. Тут фронтальний удар по державі - зокрема, революційні перевороти в Німеччині й Угорщині - виявилися неефективними, тому що це був лише прорив "передової траншеї", і панівний клас зміг відновити положення за допомогою контрудару з глибини оборони. Помітимо, що й в Італії фашизм як резервна сила контрреволюційної буржуазії розпочала свої дії в рамках цивільного суспільства і лише згодом перетворилася в "офіційну", урядову організацію.
Стратегія необхідної в таких випадках "позиційної війни" (яку багато дослідників розглядають як передбачення сучасної стратегії мирного шляху до соціалізму, прийнятої поруч компартій) це, власне, більш тривала і ґрунтовна підготовка революції. Вона припускає насамперед ретельне вивчення структури цивільного суспільства в тій чи іншій країні з усіма її національними особливостями (так, профспілки і партії в Англії зовсім не такі, як у Франції). На основі знання цих національних особливостей (у результаті "рекогносцировці на місцевості", як говорить Грамші) і розгортається "позиційна війна", націлена на захоплення усе більш міцних позицій у рамках цивільного суспільства перш, ніж буде зважуватися питання про державну владу. А це, зокрема, означає, що "між вихідним пунктом і метою повинна існувати органічна градація, тобто ряд часткових цілей. Нагадаємо, що такою частковою, чи проміжної, метою в боротьбі проти італійського фашизму Грамші вважав скликання установчих зборів.
В одному фрагменті Грамші попереджає, що перехід від "маневреної війни" (фронтальної атаки) до "позиційної війни" є питанням найбільш важливим і найбільш важким для правильного вирішення. Причому мова тут явно йде не про передреволюційний період; а про період після революційного завоювання влади в Радянській Росії. Перехід до "позиційної війни" означає в даному випадку перехід від "кавалерійської атаки на капітал" до поступового планомірного настання в рамках нової економічної політики, а також вихід на перший план культурно-виховних задач. Це і є те, що Грамші називає боротьбою за гегемонію в рамках цивільного суспільства, чи "позиційною війною". Точніше кажучи, цивільне суспільство, що не встигло розвитися в передреволюційний період, повинне бути тепер створене на новій основі. Оскільки мова йде про зміну свідомості великих мас людей (по термінології Грамші, це інтелектуально-моральна реформа), весь цей процес не може не бути довгим і важким. Але зате "перемога в "позиційній війні" означає остаточну, вирішальну перемогу".
Так перед нами вимальовуються два варіанти пролетарської революції: фронтальна атака на державу, а потім завершальний революційний процес "позиційна війна" (у Росії) чи спочатку "позиційна війна" у сфері цивільного суспільства, а потім завершальне її завоювання державної влади (на Заході).
Тут, однак, може виникнути питання: не чи не є це все занадто схематично? Адже підготовка революції потрібна не тільки на Заході, вона була потрібна і реально здійснювалася й у Росії. А з іншого боку, позиційна війна, що закріплює завоювання революції в післяреволюційний період, необхідна, не тільки в Росії, але якоюсь мірою і на Заході. Це дійсно так. Те, що викладалося дотепер, являло собою результат лише першого, аналітичного етапу дослідження, де усе виглядає досить чітко, однозначно, але і трохи спрощено в порівнянні з реальною картиною дійсності. На другому етапі, до якого ми тепер перейдемо, знімається це спрощення і самі поняття втрачають однозначність. Дійсно, розвиненість чи нерозвиненість цивільного суспільства і відповідно ступінь повноти гегемонії пануючого класу - це величини, що можуть коливатися в досить широких межах як у передових, так і у відсталих країнах, і це все, як підкреслює Грамші, потрібно досліджувати конкретним аналізом, перш ніж робити практичні висновки.
На жаль, зазначені обставини нерідко ігноруються в сучасній грамшевідчій літературі, внаслідок чого Грамші приписують зовсім невластивий йому схематизм: начебто досить констатувати, що дана країна відноситься до країн Заходу і до неї вже можна прикласти готову схему революції.
Наступний крок по шляху зняття схематичного спрощення, неминучого на першому етапі, стосується співвідношення політичного і цивільного суспільства і разом з тим - насильства і згоди. Справа в тім, що їхнє розмежування насправді не настільки жорстко: вони тісно переплітаються, переходять друг у друга і, як правило, мають усередині себе різні кількісні пропорції елементів того й іншого.. Так що розходження між ними, як говорить Грамші, методологічне, але не органічне.
Справді, держава (політичне суспільство), будучи в основному органом насильства (поліція, армія, суди і т.д.), аж ніяк не обмежується насильницькими діями. Воно виконує і виховні функції, діючи за допомогою переконання. Це положення особливе підкреслював Кроче у своїй "етико-політичній" концепції історії. Грамші критикує цю концепцію як ідеалістичну, але він у тойже час бачить і враховує закладене в ній - і абсолютизоване - зерно істини. Дійсно, закони, правосуддя, державна система утворення, - усе це впливає на громадян, формуючи визначений напрям думок і визначене поводження. Демократичні структури держави - права і волі, загальні вибори і
Loading...

 
 

Цікаве