WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Ліберизація суспільно-політичного життя України та її згортання в 60-х роках ХХ ст. - Реферат

Ліберизація суспільно-політичного життя України та її згортання в 60-х роках ХХ ст. - Реферат

боротьбу з культом особи. Протягом 50-х років лави Компартії України помітно зросли (1952 p. - 770 000 чоловік, 1959 p. - 1 300 000 чоловік).
XX з'їзд КПРС постановив і надалі проводити роботу з удосконалення державного апарату, повернутися до питань конкретного керівництва господарством країни. Висувалась вимога удосконалити організаційні форми: спростити структуру управління, рішуче усувати проміжні ланки і тим самим наближати центр до місць, поглиблювати спеціалізацію управління, зробити апарат управління економним. Робляться спроби зламати командно- бюрократичні методи управління, установлені у 30-40-х роках.
Але цей процес відбувався повільно, важко, часто наштовхувався на прихований, а то йвідкритий опір. Сталіністи не збиралися складати зброю. Відірвані від життя народу, перебуваючи у полоні старих уявлень, вони відкидали усі демократичні починання. Представники старої гвардії (Молотов, Маленков, Каганович та ін.) згуртувалися і через рік після XX з'їзду КПРС - у червні 1957 p.- пішли у наступ, щоб врятувати сталінський режим і самим утриматись у владі. Використовуючи свою кількісну перевагу у Президії ЦК, вони постановили усунути М.Хрущова з поста першого секретаря ЦК партії. Проте пленум ЦК відкинув це рішення і підтримав курс XX з'їзду. Пленум засудив антипартійну групу Молотова, усунув її учасників з партійних постів. Пізніше вони були виключені з партії. Важливе значення у цьому мала підтримка, яку М.Хрущов отримав з боку армії (військовий міністр - маршал Г.Жуков).
Керівництво України також підтримало М.Хрущова. До речі, партійні та державні керівники України деякий час дружньо співпрацювали з М.Хрущовим, були його опорою. О.Кириченко, М.Підгорний, Д.Полянський та П.Шелест входили до складу по-літбюро, в якому було всього 11 осіб. Такий стан був корисний для України, він підвищував її державну вагу.
Якщо в галузі економіки робилися спроби (імітація) реформ, то в політичній сфері компартійне керівництво, особливо брежнєвського періоду, намагалося за всяку ціну зберегти існуючий режим.
Під кінець "хрущовської відлиги" ставали дедалі помітнішими посилення ідеологічного пресингу, відмова від серйозного аналізу недоліків системи, намагання звести все до часткової критики лише однієї особи - Сталіна. Масовими були факти порушення прав людини, переслідування за погляди, котрі відрізнялися від офіційних. Політико-ідеологічний наступ ставав тотальним.
Характерними рисами "брежнєвського" курсу в ідейно-політичному і духовному житті були:
- перетворення КПРС і її бойового загону - Компартії України на стрижень державної структури і зосередження в її руках усієї повноти влади. Ці положення знайшли законодавче закріплення в Конституції СРСР 1977 р. і Конституціїх УРСР 1978 р., в яких наголошувалось, що КПРС є "керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної системи, всіх державних і громадських організацій";
- підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у радах, профспілках, комсомолі, народному контролі та інших громадських організаціях, зведення нанівець самостійності громадських організацій, їх фактичне одержавлення;
- зростання бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою;
- заідеологізованість суспільно-політичного і духовного життя, згортання демократії і гласності, масовий наступ на релігію, посилення атеїстичної пропаганди і боротьби з проявами "українського буржуазного націоналізму" та егоїзму.
Але в суспільстві не зникли ідеї боротьби проти режиму.
Один із виявів останнього - формування наприкінці 50-х - на початку 60-х років українського правозахисного руху. У травні 1961 р. відбувся судовий процес над Українською робітничо-селянською спілкою. Вона була організована у 1959 р. Л. Лук'яненком, який свого часу закінчив юридичний факультет Московського університету, а після цього був направлений на партійну роботу до Західної України. Спілка ставила за мету домогтися виходу УРСР зі складу СРСР шляхом реалізації відповідної статті Конституції СРСР. Отже, йшлося про законну, легітимну зміну статусу однієї з республік СРСР. За це юрист-дисидент був засуджений до страти, згодом заміненої 15-річним ув'язненням у таборах та 10-річним засланням. Разом з Л. Лук'яненком були засуджені В. Луцьків, І. Кандиба та ін.
У 1961 р. з публічною критикою нової Програми КПРС виступив генерал П. Григоренко. Чимало сторінок розвитку українського правозахисного руху пов'язано з Київським університетом ім. Т. Г. Шевченка. Зокрема, в лютому 1963 р. тут відбулася конференція, учасники якої висловили протест проти заборон та обмежень розвитку української мови.
У період "хрущовської відлиги" було здійснено ряд соціальних програм. Зокрема, в 1956р. було проведено пенсійну реформу в результаті якої середній розмір пенсій за віком зріс більше ніж у 2 рази, почали виплачувати пенсії колгоспникам.
Значно зросли асигнування на освіту і охорону здоров'я, скорочено тривалість робочого дня до 7год. Значно збільшились асигнування держави на житлове будівництво. В результаті за 1950-1960 рр. кількість збудованих квартир у містах збільшилась у 17 разів, а будинків у селах - у 14 разів.
19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та України прийняла рішення про передання Криму зі складу РРФСР до складу УРСР. Після 1954 р. на території Криму було збудовано нові промислові підприємства, прокладено велику кількість комунікацій, повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією. Саме після цього Крим став головною всесоюзною здравницею. Внаслідок цього населення Криму швидко зростало, особливо російськомовна частина.
Хрущовська "відлига" сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України. Це проявилось насамперед у виступах окремих представників інтелігенції з критикою національної політики Сталіна, на захист української мови, проти русифікації та ідеологічного контролю Москви. Розширилася сфера вживання української мови, збільшилося видання українських книжок. Розпочалось видання фундаментальних наукових праць, що піднімало престиж української науки і культури: "Українська Радянська Енциклопедія", "Історія української літератури", багатотомний словник української мови. Дещо було зроблено для публікації раніше закритих архівних документів, що дало поштовх до відтворення правдивої історії українського народу. Було започатковано підготовку багатотомної історії України, "Історії міст і сіл Української РСР". З 1957 р. почав видаватися "Український історичний журнал".
Проте ці заходи були
Loading...

 
 

Цікаве