WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка стародавнього Китаю - Реферат

Політична думка стародавнього Китаю - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Політична думка стародавнього Китаю
?
ПЛАН
Вступ
1. Конфуціанство в політичній думці стародавнього Китаю
2. Моїзм - як окрема течія політичного вчення Древнього Китаю
3. Легізм, школа юристів "фадзя" та їх внесок у політичні вчення Китаю
4. Даосизм
Список використаної літератури
Вступ
Китай - країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існував тут довго - коли в XIV ст. до н. е. сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху заро-дилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості.
Своєрідними ідеями збагатили світову політичну думку давньокитайські мислителі, які чи не найпершими в історії політичних учень почали відходити від міфічного світорозуміння, божественних настанов, переводячи політичні доктрини на раціональний ґрунт, земну основу. Небо і в китайців "контролює" всі події в піднебессі, надає "небесний мандат" земному правителю або відкликає його і передає більш гідному.
Розквіту політична думка в Давньому Китаї досягла в другій половині І тис. до н. е.
1. Конфуціанство в політичній думці стародавнього Китаю
Найпомітніший серед мислителів - великий мораліст Конфуцій (551-479 до н. e.), вчення якого назвали конфуціанство. Найдавнішим зібранням його афоризмів є трактат "Лунь юй".
Чільне місце у ньому посідає правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, демонструє поважність, м'якість і поступливість, вірність і відданість, повагу до старших, освіченість, чесноти, любов до людей і сумлінність, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху.
Головне для нього - турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім навчити, виховати у високій моральності.
Концепція Конфуція містить засади "правильного державного управління", конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя.
Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням.
У VI-V ст. до н. е. окремі уявлення людей про всесвітній порядок, державний устрій та закон стали більш системними.
У Стародавньому Китаї одним із перших у цьому плані було вчення школи Конфуція (551-479 до н. е.), що увібрало в себе багато уявлень про державу і право тогочасного суспільства. Мислитель і його послідовники розглядали державу і право у взаємозв'язку між собою та в співвідношенні з іншими соціальними інститутами, зокрема з моральністю.
Роблячи спробу з'ясувати сутність цих суспільних феноменів, прибічники означеної концепції порівнювали державу з великою сім'єю, де влада імператора розглядалась як влада голови сімейства, а відносини правлячих і підлеглих - як сімейні відносини, основою яких є підкорення молодших старшим "благородним мужам".
Державна влада здійснювалася імператором одноособове, як у сім'ї, і ніхто не міг утручатися в цей процес.
Позитивні закони мислитель і його учні розглядали як похідні від держави, але їхня роль у регулюванні суспільних відносин уважалася недостатньою. Вони гадали, що ухвалені державою закони, з огляду на їхню імперативність і жорстокість покарання за порушення, не могли сприяти злагоді в суспільстві.
Ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система моральних норм і принципів, звичаїв і правил поведінки. Ба більше - цей широкий комплекс морально-етичних норм мав би врегульовувати не лише відносини між людьми, а й владні відносини і політичне життя в цілому.
Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.
2. Моїзм - як окрема течія
політичного вчення Древнього Китаю
Через два покоління після Конфуція жив і творив Мо-цзи (До Ді, 479-400 до н. е.). Він заснував напрямок, що отримав назву "моїстична школа".
Коли відсутня взаємна любов між людьми, то виникає взаємна зненависть; якщо правитель і його підлеглі не почувають взаємної любові, то немає родинної любові та шанування батьків; якщо між братами немає взаємної любові, то немає і згоди між ними; коли між людьми немає взаємної любові, то сильний неодмінно підкорює слабкого, багатий ображає бідних, знатний хизується перед простолюдином і хитрий обманює простодушного.
На відміну від конфуціанства Мо-цзи сповідував ідею про рівність усіх людей від природи, стверджував, що основою походження держави є договір людей. Верховна влада належить усьому народові, а управління суспільними справами має здійснюватись на основі загальновизнаних методів виховання та примусу.
Завданням держави є встановлення закону, подолання бідності та врахування інтересів усіх громадян, звільнення їх од гноблення.
Однойменний трактат містив обґрунтування теорії виникнення держави, ідею федеративного устрою, принципи державного управління, пропозиції щодо створення жорсткої адміністративної структури, концепцію поєднання заохочення і покарання як важеля державного адміністрування, політичну доктрину "всезагальної рівновеликості" - казарменого рівноправ'я, залочаткування егалітаризму (зрівнялівки) у соціально-політичних відносинах.
3. Легізм, школа юристів "фадзя"
та їх внесок у політичні вчення Китаю
Провідником третьої течії - легізму - був Шан Ян (400-338 до н. e.). У трактаті "Шан цзюнь шу" він обґрунтовує державу як абсолютну інституцію, найвищу мету і вінець діяльності людини, велетенську безжалісну машину примусу, а право, закон - як найефективніший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону - верховенство, універсальність, жорстокість, обов'язковість для всіх. Основні методи побудови держави (деспотичної) - матеріальне стимулювання власників, спрямованість їх на землеробство і скасування другорядних занять, "зрівняння майна" (заохочення бідних до набуття власності, а багатих - до добровільної передачі частини майна бідним), застосування нагород і покарань з перевагою покарань.
Ще одна течія державно-правової думки Стародавнього Китаю - школа юристів ("фадзя"), прихильники якої були першими у виборюванні ідеї про беззаперечне дотримання писаного права як основи охорони власності, особи та суспільної безпеки.
Коріння правової доктрини сягає в історію князівства Ці, яке в VI-V ст. до н. е. відігравало домінуючу роль серед держав феодального Китаю. Крім зазначеного, прихильники правової доктрини вбачали головне джерело справедливого ладу в політичних і правових установах.Представники цього напрямку пропагували ідею, буцімто державне управління має спиратися на закони й покарання, що розглядалися ними як основний засіб регулювання суспільних відносин.
З метою посилення влади та її централізації вони припускали можливість превентивного покарання, а також запровадження принципу колективної відповідальності, за яким до відповідальності за злочин могли б притягатися родичі правопорушника.
4. Даосизм
З VI-V ст. до н. е. у Стародавньому Китаї відома концепція даосизму, основоположником якої був Лаоцзи. Його постулати викладені напівлегендарним мислителем Лао Цзи в трактаті "Даоде цзінь" (III ст. до н. е.).
Означена система державно-правових поглядів за змістом наближалася до уявлень буддизму про ці суспільні феномени, її прихильники обстоювали ідею, що всесвіт, а також суспільство і держава з її атрибутами, розвиваються відповідно до вічного закону "Дао", який визначає конкретні закони неба, природи й суспільства. За сутністю "Дао" є уособленням справедливості, всебічного порядку й доброзичливості. Якщо відносини в державі будуються згідно з приписами "Дао", там панують справедливість і порядок, а значить - добробут і щасливе життя; якщо ж ці приписи не виконуються, то в суспільстві виникають нерівність, насилля та інші вади.
Згідно з ученням, Дао - найвищий (безликий) абсолют. Держава, суспільство і людина - природна частина Дао і космосу" Всі вони підпорядковуються законам вічності. Цивілізація та її надбання - це штучні утворення, що протистоять природному. Істинна мудрість - затворництво, відмова від усього штучного. Держава повинна бути маленькою державою-селом, а народ - безграмотним, що дасть змогу зробити головними методами державного управління "мудрість простоти", засновану не на знаннях, а на інтуїції та інертності адміністрації.
Список використаної літератури
1. Політологія / За ред. О.Бабкіної, В. Горбатенка. - К., 1998; - К., 2001.
2. Політологія. Кінець XIX - перша половина ХХст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. -Львів, 1996.
3. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, K.M. Левківський, В.П. Андрющенко та ін. - К., 1998.
4. Політологія: Історія та методологія / Андрющенко В.П., Антоненко В. Г., Ануфріїв Л.О. та ін. / За ред. Ф.Д. Кирилюка. - К., 2000.
5. Себайн Дж., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1996.
6. Хома H.M. Історія держави і права зарубіжних країн. Конспект лекцій. - Львів, 2001.
7. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 304 с.
Loading...

 
 

Цікаве