WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → «Українське питання» в політичній стратегії Росії (перша половина 19 ст.) - Реферат

«Українське питання» в політичній стратегії Росії (перша половина 19 ст.) - Реферат

об'єднали комісаріати військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу. Характерно, що об'єднані комісаріати входили до складу РСФРР, а в Раднаркомі України призначалися на правах членів уряду уповноважені наркоматів Росії. Так само керівництво і контроль об'єднаними комісаріатами передбачалося здійснювати через Всеросійські з'їзди рад і ВЦВК, куди УСРР повинна була делеґувати своїх представників 71.
Закладені в договір правові норми позбавляли Україну будь-якої можливості істотно впливати на об'єднані комісаріати, а відтак спеціальні угоди, що мали реґулювати порядок і форму внутрішнього управління, детально розроблені так і не були. Це давало змогу російським наркоматам, що стали фактично наддержавними, цілком контролювати військовий і народногосподарський комплекс України.
Адміністративна практика, що фактично зводила республіку до статусу російської автономії, викликала масові протести з боку українського керівництва. Аби покласти край постійним конфліктам у взаємовідносинах між наркоматами, Сталін вирішив, що настав час де-юре зафіксувати наявний стан. У листі В.Леніну та іншим членам політбюро ЦК РКП(б) від 13 січня 1922 р. він повідомляв, що деякі товариші пропонують домагатися у найстисліший строк об'єднання всіх незалежних республік з РСФРР на засадах автономії, і він цілком поділяє цю точку зору. Відтак у наркоматі у справах національностей Російської федерації почали розробляти відповідний документ.
Очевидно, в Москві не було цілковитої одностайності з цьогопитання, а тому, щоб перехопити ініціативу, політбюро ЦК КП(б)У 11 березня 1922 р. вперше насмілилося самостійно виступити з пропозицією щодо конкретизації взаємовідносин між республіками (до цього моменту всі українські ініціативи спершу санкціонувала Москва), взявши за основу тези грудневої (1919 р.) конференції РКП(б).
Українські більшовики сподівалися, що В.Ленін зуміє приборкати аґресивність російського урядового апарату і нагадає йому, що він є суто російським, а в республіках існують національні органи влади. На місцях, отже, ще наївно вірили в можливість досягнення задекларованої ідеї рівноправності.
§7. "Добровільне об'єднання": доктрина і практика
Логічним завершенням кількарічних зусиль державної влади РСФРР щодо реалізації своєї політичної доктрини в "українському питанні" стало "добровільне" об'єднання республік у складі Союзу РСР.
Полишаючи осторонь відомі факти звершення цієї акції, звернемо увагу лише на певні намагання більшовиків якось пом'якшити ситуацію. Йдеться, зокрема, про ленінську позицію в питанні про принципи встановлення взаємовідносин між республіками, оскільки вона і тепер нерідко вважається альтернативною сталінській.
Ознайомившись 25 вересня 1922 р. із проектом комісії (сталінський "план автономізації") та матеріалами його обговорення, В.Ленін у записці Л.Каменєву наступного дня пише: "Ви, напевно, одержали вже від Сталіна резолюцію його комісії про входження незалежних республік до РСФРР... На мою думку, питання архіважливе. Сталіну трохи властива тенденція поспішати". Як бачимо, Ленін говорить не про те, що Сталін концептуально помиляється в самому підході до вирішення цього дійсно складного питання, а лише про тенденцію "поспішати". Що ж натомість пропонує Ленін? Аби не давати поживи "незалежникам", він вважає за необхідне в першу чергу дещо редакційно змінити форму: "У §1 записати замість "вступ до РСФРР" - "Формальне об'єднання з РСФРР в союз радянських республік Європи і Азії".
Що ж до суті проекту, то Ленін обстоював ще більш централізаторську позицію, ніж сам Сталін. Наркомати фінансів, продовольства, праці і народного господарства республік, які, за проектом, передбачалося лише формально підпорядкувати директивам відповідних наркоматів РСФРР, Ленін запропонував злити. Для самостійних наркоматів юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я і соцзабезпечення голова РНК РСФРР пропонував створити спільні конференції і з'їзди з дорадчим характером, що також не передбачалося сталінським проектом 72. Втім, знаючи позицію "націоналів", передусім українців і грузинів, Ленін не став надто наполягати на цих доповненнях.
Аналіз сталінського проекту "автономізації" і ленінських поправок до нього свідчить, що концептуальних розбіжностей у поглядах цих політиків на методи втягування національних республік до унітарного неоімперського комплексу не існувало.
Отже, упродовж 1917-1922 років тривав пошук оптимальної моделі реалізації політичної доктрини Росії щодо України. Змінювалися форми її практичного втілення, проте незмінною лишалася її сутність. Декларуючи на різних етапах різні варіанти встановлення міждержавних зв'язків, Росія фактично намагалася використати їх для досягнення стратегічної мети - збереження цілковитого контролю над усіма найважливішими сферами життєдіяльності українського суспільства. Практично централістські принципи більшовицької партії переносилися на організацію державних структур. Форма ж (утворення СРСР) мала лише вуалювати справжню сутність запроваджуваної унітарної державності.
§8. Україна в сучасній російській стратегії
Період існування союзного договору і фактично унітарної держави - СРСР мав своїм наслідком заглиблення України у євразійський політичний та економічний простір, виникнення стану її всебічної залежності. Об'єктивні інтеґраційні процеси за умов тотального одержавлення аксіоматично набули спотвореного характеру. Десятиліття надцентралізації, втрата суспільством гнучкості і здатності до самореґулювання, а тим більше до самоврядування, вкрай утруднили процес виокремлення і набуття реальної самостійності.
Росія і Україна виявились щільно взаємопов'язані і доктринально, з точки зору все ще не вирішеної проблеми самоусвідомлення себе як нових державних утворень. Йдеться не про збіг змісту національних концепцій та доктрин, а про накладання, нерозподіленість "цивілізаційного матеріалу": історії, культури, господарства, місця у міжнародному співтоваристві та ін. У російській геополітичній думці не існує суспільновизнаних концепцій щодо визначення власних природних кордонів, власних масштабів; в ній переважають такі категорії, як "сфери виняткових інтересів", "зони впливу", "ареал розселення російськомовного населення". Наслідками цього стали формування нової російської нації і специфічне ставлення до національного питання як такого, відсутність чіткої межі застосування методів внутрішньої та зовнішньої політики і наявність особливих проблем у стосунках з будь-якою сусідньою державою, якщо тільки вона не погоджується на роль сателіта.
Найяскравіше це виявляється у російській політиці щодо України. Процес становлення двох
Loading...

 
 

Цікаве