WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → «Українське питання» в політичній стратегії Росії (перша половина 19 ст.) - Реферат

«Українське питання» в політичній стратегії Росії (перша половина 19 ст.) - Реферат

цілі повіти. Ідеологічною платформою співпраці стали директиви VIII конференції РКП(б) 60. На етапі, коли російські війська ще не повністю окупували терени України, Ленін у публічних виступах не робив предмета розходження з того, що боротьбисти обстоювали повну незалежність республіканських органів влади, але в документах, призначених для внутрішнього вжитку, домагання партії створити Українську Червону армію, національну комуністичну партію, яка б стала самостійною секцією Комінтерну, кваліфікував як "контрреволюційні" і "дрібнобуржуазні" вимоги 61. Такі дії лідера комуністів цілком узгоджувалися з його розумінням статусу незалежної УСРР. У "Листі до робітників і селян України з приводу перемог над Денікіним" від 28 грудня 1919 р. Ленін, проаналізувавши течії українського комунізму (прихильники повної незалежності України, більш або менш тісного федеративного зв'язку і повного злиття України з Росією), підкреслив, що в практичній програмі уряд Х.Раковського повинен вирішити питання, "чи бути Україні окремою і незалежною Українською Радянською Соціалістичною республікою, зв'язаною в союз (федерацію) з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською республікою, чи злитися Україні з Росією в єдину Радянську республіку" 62. Отже, елемент повної незалежності України у Леніна непомітнощезає, а вся "альтернативність" зводиться, власне, лише до об'єднання РСФРР: або у формі повного злиття, або у федеративному союзі, політичним змістом якого залишався централізм комуністичної партії. Отож таке питання, як встановлення державних кордонів між республіками, було для Леніна "не основне, неважливе, другорядне" 63.
По-третє, більшовики не лише задекларували своє шанобливе ставлення до української мови й культурних установ, а й спочатку дотримувалися цього на практиці, що мусили визнати навіть їхні опоненти. Зокрема, прем'єр-міністр УНР І.Мазепа писав на початку лютого 1920 р. з Кам'янця-Подільського в листі до С.Петлюри: "Щодо української культури взагалі, то більшовики додержуються фактичного її визнання і про переслідування ними українських культурних установ або української мови цей рік не чути" 64.
Конкретизувати форму українсько-російських відносин мав IV Всеукраїнський з'їзд Рад. Через те якісний склад делеґатів, з урахуванням досвіду минулого, став особливою турботою Москви і державної партії в Україні. 28 березня 1920 р. тимчасове бюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення про виключення місцевостей, де спалахнули повстання, від проведення в них виборів 65. А 4 квітня ВУЦВК і центрвиборчкому дається директива розробити положення про норми представництва на з'їзд, у якому встановити такі квоти: селяни обирають одного делеґата від 5000 виборців, робітники - від 10000, а частини Червоної армії, що діяли на теренах України, - від 1000 або частини тисячі виборців 66.
Тож не дивно, що ухвала з'їзду (травень 1920 р.) "Про державні взаємини між УСРР і РСФРР" підтверджувала угоду від 1 червня 1919 р. про доцільність об'єднання комісаріатів військового, залізничного, фінансового, народного господарства, праці, пошт і телеграфів, а новообраному ВУЦВК доручалося й надалі здійснювати лінію на щільніше зближення з Росією. Показовим було й те, що з'їзд, обстоюючи ідею самостійної державної конституції, водночас вважав Україну та інші радянські республіки такими, що "входять до складу РСФРР" 67.
Таким чином, змінивши тактику дій у підході до розв'язання пріоритетного для Москви "українського питання", більшовики зуміли досягти на цьому етапі прийняття тих рішень, що цілком відповідали їхнім стратегічним планам.
§6. Доба договірних відносин
Українська політика Москви впродовж 1919- 1920 рр. характеризувалася двома принциповими моментами: по-перше, фактичним підпорядкуванням російським владним структурам усіх найважливіших сфер життєдіяльності українського суспільства; по-друге, відсутністю при цьому будь-якої послідовної законодавчої системи. Декрет ВЦВК від 1 червня 1919 р. приймався лише на період існування військової загрози з боку "монархічної і капіталістичної контрреволюції", а ухвала IV Всеукраїнського з'їзду рад ще не створювала декларованого нею правового стану України щодо РСФРР, оскільки була одностороннім актом. З тактичних міркувань Москва не квапилася реаґувати на цей документ. Річ у тім, що федеративний принцип побудови держави комуністи продовжували розглядати тільки як перехідний ступінь до повної єдності 68. Поки жевріла надія на революційний вибух у Західній Європі ("польський рейд" мав прискорити його), вони не поспішали законодавчо закріплювати федеративну форму державного устрою. Наркомат у справах національностей РСФРР розробляв проект гнучкої "обласної автономії окраїн". На думку Й.Сталіна, вона повинна була мати декілька рівнів: вузька адміністративна автономія (німці Поволжя, чуваші, карели); дещо ширша політична автономія (башкири, киргизи); врешті, український тип автономії 69. Отже, нарком не вбачав жодної істотної відмінності між автономіями РСФРР та формально незалежними республіками.
Втім, у цей період сталінський варіант "автономізації" не вдалося реалізувати. Восени 1920 р. зовнішньополітична ситуація докорінно змінилася. Росія була змушена розпочати з Польщею мирні переговори. Як тільки про них стало відомо голові української дипломатичної місії у Варшаві А.Левицькому, він через міністра закордонних справ у Москві запропонував також розпочати з Польщею переговори про мир, але народний комісар закордонних справ РСФРР Ґ.Чичерін відповів, що існує лише влада УСРР, чиї представники входять до складу радянської делеґації.
Однак польська сторона не поспішала визнати мандат українського радянського уряду, вважаючи Україну частиною РСФРР. Ситуація загострилася, коли до Риги приїхав С.Шелухін, делеґований урядом УНР для ведення переговорів. Тому в телеграмі Данішевському, який очолював радянську делеґацію, Чичерін писав: "Самостійність Радянської Української республіки є фактом, який може бути відомий польській делеґації, але тепер треба її про це повідомити" 70.
Підписанням 28 грудня 1920 р. у Москві "Союзного робітничо-селянського договору між РСФРР і УСРР", власне, започатковано новий період міждержавних відносин Росії з радянськими республіками - добу договірних відносин. У документі визнавалась незалежність і суверенність обох сторін, але наразі вказувалося на необхідності "з метою оборони, а також в інтересах їх господарського будівництва" згуртувати свої сили шляхом укладення союзу. РСФРР і УСРР вважали за потрібне оголосити, що всі обопільні зобов'язання, які вони надалі прийматимуть щодо інших держав, можуть обумовлюватися лише спільністю інтересів робітників і селян радянських республік.
Задля кращого здійснення цієї мети обидва уряди
Loading...

 
 

Цікаве