WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → «Українське питання» в політичній стратегії Росії (перша половина 19 ст.) - Реферат

«Українське питання» в політичній стратегії Росії (перша половина 19 ст.) - Реферат

федералізм призвів до утворення двопалатної системи (з одного боку - парламент, що формується загальними виборами, з другого - федеральна рада, яка репрезентує штати і кантони), то для Росії, наголошував Й.Сталін, така система не підходить, оскільки не відповідає елементарним вимогам соціалізму. Вищим органом законодавчої влади радянської федерації має бути обраний всіма трудящими масами з'їзд Рад або Центральний Виконавчий Комітет, що його заступає.
Щодо сфери компетенції центрального Раднаркому, то до його відання передбачалося віднести військову і військово-морську справу, зовнішні зносини, залізниці, пошту й телеграф, гроші, торгові договори, загальне керівництво економічною, фінансовою та банківською політикою. За федеральними раднаркомами залишалися школа, судочинство, адміністрація і т. ін.
Таким чином, федералізм Російської республіки не порушував найважливіших форм політичної централізації. Зрештою, він і мав відіграти роль перехідного етапу від "примусового царського унітаризму" до "добровільного і братерськогооб'єднання трудових мас всіх націй і племен Росії". Кінцева ж мета - утвердження засад "соціалістичного унітаризму" 49.
Як відомо, з першої спроби комуністичний режим проіснував в Україні недовго. Згідно зі статтями Берестейського договору, Росія зобов'язувалася визнати незалежність УНР і вивести свої війська з окупованих земель. Однак стратегічно більшовики не відмовилися від подальших намірів політичної інкорпорації України, розглядаючи підписані у Брест-Литовському документи лише як такі, що тимчасово відірвали західну окраїну від центру 50.
§5. "Воєнно-політичний союз" як форма відтворення імперії
Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні започаткувала новий етап української політики Москви. 24 грудня 1918 р. наркомат закордонних справ РСФРР заявив, що у зв'язку з анулюванням Берестейського договору уряд Росії більше не визнає Україну самостійною державою 51.
Проте з утвердженим після чергової військової інвазії радянським режимом (УСРР), Раднарком РСФРР не зміг відновити правової системи попереднього періоду. На це були об'єктивні причини. Ще на етапі просування більшовицьких військ в глиб території України Ґ.Чичерін від імені російського уряду на протести прем'єр-міністра УНР В.Чехівського відповідав у офіційному документі: "Ніякого війська РСФРР на Україні немає. Військова акція на українській території в цей момент провадиться поміж військом Директорії й військами Українського Совітського уряду (був сформований в Курську 28 листопада. - Авт.), який є цілком незалежний" 52.
Коли ж Росія почала контролювати вже більшу частину української території, новосформований уряд Х.Раковського в програмовому документі висловився за федеративне об'єднання обох республік, форми якого мали встановити повноважні представники на Всеукраїнському з'їзді рад 53. Однак склад делеґатів ІІІ з'їзду рад (березень 1919 р.) виявився настільки невідповідним поставленій меті, що більшовики навіть не ризикнули поставити питання про федерацію з РСФРР на обговорення. Натомість у прийнятій з'їздом Конституції України зазначалося: "УСРР заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу єдиної міжнародної соціалістичної радянської республіки, як тільки створяться умови для її виникнення; разом з тим, УСРР заявляє про свою повну солідарність з нині існуючими вже радянськими республіками і про своє рішення вступити з ними в найтісніше політичне об'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції і в найтісніше співробітництво у сфері комуністичного будівництва, яке ми мислимо тільки в світовому масштабі" 54.
Раднарком РСФРР був змушений погодитися на існування самостійного державного апарату в республіці, хоча при цьому ні на йоту не відмовився від принципу централізму і запровадження всеосяжного контролю. У постанові ЦК РКП(б) від 8 квітня 1919 р., надісланій для керівництва практичною роботою українській філії партії, наголошувалося на необхідності безумовної єдності командування Червоною армією на всіх фронтах, її постачання та управління шляхами сполучення. Задля досягнення цієї мети народний комісаріат державного контролю РСФРР повинен був розширити межі своєї компетенції на всі державні інституції Української республіки.
Слід зауважити, що серед керівництва РСФРР не було цілковитої одностайності щодо того, в який спосіб започаткувати процес відтворення неоімперського державного комплексу. Л.Каменєв, наприклад, вважав за доцільне провести повне злиття України з Росією 55. Цей варіант загалом не відкидався, але задля уникнення відкритої конфронтації з національним рухом, політбюро ЦК РКП(б) вирішило обрати гнучкішу тактику.
1 червня 1919 р. ВЦВК видав декрет "Про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби проти імперіалістів". Йому було надано такої форми, яка цілком відповідала більшовицькій доктрині. Керівництво базовими галузями (військовий комісаріат, раднаргоспи, залізниці, фінанси, комісаріати праці) зосереджувалося в руках єдиних колегій 56.
Внаслідок цього, як писав до Ради Оборони УСРР член військради Укрфронту С.Савицький, відбувалося "не об'єднання революційних фронтів братерських радянських республік, а повне злиття під РСФРР" 57.
Українська комуністична партія (боротьбистів) застерігала більшовиків щодо можливих неґативних наслідків "заведення відразу примітивно-шаблонної централізованої системи врядування", що відриває пролетарську владу від місцевих умов життя і позбавляє членів союзу будь-якої самостійності. Тому на доповнення і в розвиток декрету ВЦВК боротьбисти наполегливо радили створити спеціальну комісію, яка б виробила проект федерації радянських республік на засадах рівноправності 58. Однак пропозиції націонал-комуністів державна партія проіґнорувала і, як наслідок, у серпні 1919 р. більшовики були змушені вдруге залишити українські терени.
Аналізуючи наприкінці 1919 р. причини попередніх поразок в Україні, Ленін визнав, що без серйозних (або принаймні таких, які здавалися б серйозними) поступок національному рухові всі намагання вкорінитися на українському ґрунті не матимуть успіху. Такі висновки зумовлювали перед початком третьої інтервенції вдатися до пошуку більш "удосконалених" імперативів і суттєво скориґувати тактику.
По-перше, Москва, як ніколи раніше, почала наголошувати на своєму прихильному ставленні до самостійності України. Це навіть було підтверджено, щоправда, не державними органами влади, а партійною резолюцією, яка ні до чого не зобов'язувала 59.
По-друге, В.Ленін вирішив залучити до справи радянського будівництва українські комуністичні партії, передусім УКП(б), що звільняла власними силами від денікінської армії
Loading...

 
 

Цікаве