WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століттяу - Реферат

Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століттяу - Реферат

63.
Для Вебера не була таємницею росiйська полiтика "найлютiшого гноблення (erbarmungsloseste Unterdrьckung)" 64 України; вiн зазначав факт потужного i подекуди успiшного зросiйщення українцiв 65, згадував про заборону 1876 р. видавання та ввезення української лiтератури й зауважував, що "лише проблема автономiї приблизно 30 млн. малоросiв є пункт, на якому затамовують подих навiть найпослідовнішi (росiйськi. - Авт.) демократи" 66. Вебер був добре обiзнаний з програмними засадами та вимогами рiзних українських полiтичних угруповань, зокрема Української демократичної та Української радикальної партiй і зазначав, що кiнцевою метою деяких полiтичних сил є вiддiлення України вiд Росiї та створення незалежної української держави 67.
Перебiг подiй у Росiї впродовж другого десятиліття ХХ сторiччя, її вступ до Першої свiтової вiйни з вiдверто експансiонiстськими замахами та нахабна аґресiя на захiдноукраїнськi терени лише змiцнили вiдому русофобiю Вебера. У численних статтях та виступах 1915-1919 рокiв, зокрема в статтi "Перехiд Росiї до примарної демократiї" (квiтень, 1917), окрiм акцентуацiї моментiв монгольськостi та комунiстичностi росiян, з'являються новi мотиви. Вебер вживає вислови "народний iмперiалiзм (Volksimperialismus)" 68, "бiльшовицький солдатський iмперiалiзм" 69, "iмперiалiстична iнтелiґенцiя" 70, "великоросiйський шовiнiзм" 71, "мiлiтаристськi масовi iнстинкти" 72, "росiйське варварство" та "росiйськi варвари" 73, та iн. Росiйський iмперiалiзм для Вебера явище настiльки ж постiйне, наскiльки позаполiтичне чи позаiдеологiчне: "Чи несуть на собi експансiонiстськi зазiхання царистську, кадетську або бiльшовицьку етикетки, з огляду на наслiдки, природно, неважливо" 74. Вебера вражає вороже ставлення росiян до слов'ян і поведiнка росiйських вiйськ на слов'янських теренах: "звiряча мерзотнiсть, що її чинять росiйськi недисциплiнованi орди... в районах помешкання частково расово спорiдненої з ними людностi, нагадує середньовiчнi монгольськi часи" 75. Вебер кепкує з росiйської iнтелiґенцiї: "...ревнiсть iнтелiґенцiї до ощасливлення чужих народiв перебувала й перебуває у кричущому контрастi з невирiшеними культурними завданнями на власнiй землi" 76. В багатьох статтях та виступах того часу Вебер трактував Україну як країну, що перебуває в колонiальнiй залежностi вiд Росiї й ставив її в один шерег з Польщею, Литвою, Фiнляндiєю, iншими тогочасними колонiями, скажiмо, Iндiєю, Iрландiєю, Мальтою, Єгиптом, Персiєю та iн. 77. Щодо європейських колонiй Росiї Вебер вважав, що вони "мають свою власну й частково дуже давню культуру порiвняно з Росiєю, принаймнi значно вищу культуру" 78. Саме тому вже наприкiнцi 1915 р. Вебер виступав за створення незалежних держав неросiйських народiв європейської частини імперiї: "Я ... за створення польської, малоруської, литовської, латиської автономних нацiональних держав" 79. У жовтнi 1916 р. Вебер знов публiчно обстоює iдею незалежної України: "Центральний пункт!.. Україна" 80.
Вебер вбачав сутнiсть Жовтневої революцiї 1917 р. у встановленнi вiйськової диктатури на чолi з капралом і спростовував тезу, що бiльшовизм спирається на "класово свiдомi" в європейському розумiннi пролетарськi маси - переворот, на його думку, був здiйснений "солдатським пролетарiатом", який своїм джерелом iснування має поталу та здобич, тому росiйська солдатеска щиро зацiкавлена у продовженнi вiйни, зокрема в Українi, яку вона "пiд приводом "звiльнення" 81 матиме змогу і далi ґвалтiвно грабувати. Як зазначалося, Вебер був активним членом руху "Середня Європа" й прихильником створення нiмецько-слов'яно-пiвденносхiдноєвропейської федерацiї, важливе мiсце в якiй мала посiсти Україна.
§5. "Нова Європа" Р.Сетон-Вотсона
Своєрiдною вiдповiддю на проект Ф.Науманна була пропозицiя "Нової Європи" вiдомого анґлiйського вченого-славiста Р.Сетон-Вотсона. Присвятивши себе в роки Першої cвiтової вiйни та повоєння полiтичнiй дiяльностi й цивiльнiй службi, вiн провадить величезну роботу, спрямовану на пiдтримку незалежностi слов'янських нацiй, що з'являлися на свiт з-пiд уламкiв Росiйської, Австро-Угорської та Оттоманської iмперiй. Сетон-Вотсон був вiдвертим прихильником безумовної самостiйностi України.
Ще в передвоєннi мiсяцi 1914 р. Сетон-Вотсон мав намiр вiдвiдати Росiю аби з'ясувати позицiї урядових кiл щодо майбутнього України, Польщi та Фiнляндiї, проте вiдмовився вiд поїздки, збагнувши з росiйської преси та зустрiчей з провiдними слов'янськими дiячами рiзних полiтичних та iдеологiчних спрямувань її цiлковиту безперспективнiсть: "Єдиний шлях, яким я можу привернути до себе ... офiцiйну й бiльшiсть неофiцiйної Росiї, є Totschweigen (смертельна мовчанка. - Авт.) щодо українського питання й зречення фiнiв. Dafuer bin ich nicht zu haben (У цьому я не бажаю брати участi. - Авт.)" 82. Влiтку цього ж року у Львовi Сетон-Вотсон зустрiчався з М.Грушевським, I.Франком, А.Шептицьким, К.Левицьким, С.Бараном, iншими видатними українцями. Сетон-Вотсон добре знав українську iсторiю, високо поцiновував українську культуру; Шевченка вiн називав "рутенським Бернсом" 83, Шептицького шанував за те, що "всю свою енерґiю вiн присвятив справi поширення освiти, вихованню активного й пристрасного патрiотичного клiру, плеканню мистецтва, лiтератури, полiтичної думки" 84; бiографи Сетон-Вотсона стверджують, що завжди "боротьба українцiв... супроти уряду Санкт-Петербурґа зустрiчала його мiцну пiдтримку" 85. У заснованому ним у жовтнi 1916 р. й редаґованому спiльно з Т.Г.Масариком часописi "Нова Європа", в численних виступах в iнших засобах масової iнформацiї Сетон-Вотсон обстоює iдею "Нової Європи" 86 iсторичними, культурними, економiчними, географiчними, військово-полiтичними чинниками. Саме створення незалежних України, Польщi, Литви, iнших держав вiдповiдатиме довготривалим iнтересам Європи, здiйснить мрiю багатьох народiв про державну незалежнiсть.
У вереснi 1917 року, розглядаючи в статтi "Проблема України" ситуацiю навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однiєю з головних причин, що призвели до Першої свiтової вiйни (вперше про це вiн скаже в жовтнi1916 р. 87; перебiг вiйни довiв, що надалi iґнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, але застарiла проблема Європи, "про що свiдчать численнi книги, присвяченi українським подiям, що були надрукованi анґлiйською вже XVII століття" 88.
Вдаючися до аналiзу українсько-росiйських вiдносин, Сетон-Вотсон доходить висновку, що витоки негараздiв належить шукати в Переяславських угодах, адже "неможливо уявити собi бiльшого контрасту полiтичних свiтоглядiв, нiж той, що iснував мiж цими двома сторонами. З одного боку, стояла стара Москва, в якiй автократiя, мiцна вже за напiвтатарських днiв, здобула додаткової моцi методами, запозиченими iз Заходу; з другого - вiльно зiткана республiканська органiзацiя, оперта на сутнiсно демократичнi мiсцевi iнституцiї. Як неможливо, щоб поєдналися вогонь з водою, так один iз цих супротивних типiв уряду був приречений на пiдпорядкування другому; за умов ХVIII століттяя перемога царату була ... невiдворотна" 89.
Пiсля унаочнення подiями 1917-1918 рр. намiрiв росiян щодо неросiйських народiв i вияву достеменного змiсту росiйської революцiї
Loading...

 
 

Цікаве